Бізнес для іноземця в Ефіопії – серйозний виклик. Доведеться зустрітися з багатьма труднощами: починаючи від аренди землі, яку можуть попросити повернути місцеві чиновники, закінчуючи виведенням капіталу. Український дипломат Олександр Буравченков під час багаторічної роботи в МЗС України в Аддис-Абебі встиг побачити й зрозуміти чимало. Зокрема, дію правила “свій-чужий”, котре формує політичну еліту та чиновницький апарат країни. 

Нагадаємо, у першій частині розмови з Олександром Буравченковим мова йшла про унікальність ефіопів серед африканців, роботу українського посольства та міжнародну допомогу, користь та ефективність неоднозначні.

Пам'ятник Менеліку ІІ в Аддис-Абебі

Пам’ятник Менеліку ІІ в Аддис-Абебі

Валюта і земля

В Ефіопії заборонений обіг іноземної валюти, що є проблемою не тільки для іноземних працівників, які отримують зарплату, наприклад, в доларах, але й для великого бізнесу. Якщо в якоїсь великої організації накопичується маса місцевої валюти (ефіопський бир), вона має отримати дозвіл від Нацбанку, щоб гроші конвертувати по місцевому курсу і вивезти за кордон. Проблема в тому, що такої кількості грошей часто немає. Тому компаніям доводиться певний час проводити у т.з. «чергах очікування», доки назбирається необхідна сума.

Ефіопський народ мурсі

Ефіопський народ мурсі

Інша проблема в Ефіопії – земля, власником якої є держава.

«Наприклад, мільйонні інвестиції індусів чи індійців. Вони розробили поля, привезли насіння, дали роботу місцевим, почали вирощувати хлопок, але потім місцеві бюрократи вирішили, що якийсь китайський проект для них більш цікавий. Вода, яка орошувала ці поля з хлопком і мала гарні перспективи – річка була просто перекрита греблею, бо китайський проект потребувала води. І що? І нічого. Розводять руками і кажуть що ми вам дамо землю в іншому місці. А це значить, що кілька років треба знову вкладати, розбивати каміння і т.п. Або інший приклад. Існували грецькі супермаркети з 1961 року. Ввели ПДВ в 2011 році і сказали: «Ви існуєте з 1961 року, тому за весь час сплатіть податок, тобто декілька мільйонів доларів». Якщо ні, значить дітей цього власника в тюрму. Тільки втручання на найвищому рівні допомогло врятувати ситуацію. Але все одно, бізнес підірвали».

Олександр Буравченков (ліворуч) під час візиту української бізнес делегації в 2006 році

Олександр Буравченков (ліворуч) під час візиту української бізнес делегації в 2006 році

Українські бізнесмени теж ставали жертвами такого втручання держави. Наприклад, коли хотіли займатися вирощуванням й продажем худоби.

«Привозять обладнання, пігулки для худоби, тому що експорт м’яса в Європу заборонений, а в сусідні країни можна. Худоба вирощується, і через деякий час держава вирішує, що треба побудувати дорогу чи склад і бізнесмену кажуть: «вибачайте, вам в іншому місці дадуть або продайте цей бізнес» (бо земля державі належить). І шанси через суд вирішити питання – мізерні, бо ефіопський громадянин, навіть при очевидній для всіх своїй  вині, має 99% шансів бути виправданим у суперечці з іноземцем. Директор одного з європейських проектів розповідав (і це не поодинокі випадки подібного «вершення правосуддя»), що  декількох місцевих робітників  його підприємства було схоплено «на гарячому» поліцією. Місцевий суд визнав їх провину та засудив на декілька років ув’язнення, водночас присудивши роботодавцю-європейцю продовжувати виплачувати їм зарплату, додавши ще й додаткові витрати на утримання засуджених у в’язниці протягом відбування покарання, пояснивши, що родини засуджених можуть залишитися без  доходів, оскільки годувальники ув’язнені».

Свій-чужий

Ефіопський народ мурсі

Ефіопський народ мурсі

Компетенція на професіоналізм рідко є аргументами під час призначення чиновників на посади.  В Ефіопії поширена практика обрання людей у свою “команду”, які належать до того ж клану або  племені.

«Історично, титульна нація – амхари, а інші народи були свого часу підкорені  або завойовані. В соціумі чітко видно, хто є хто. Якщо ти з племені амхара, а тобі ставлять начальника з іншого трайбу (південного, наприклад), то це призведе до конфлікту. Наразі в країні на політичному та соціальному рівнях потужно просуваються цінності «федералізму», оскільки  Ефіопія  має федеративний устрій. Показово до управління регіонами призначаються представники не місцевих національностей чи народів. Однак, на рівні громад чи  регіонів залишаються віковічні принципи сприйняття свій-чужий. Невдалі намагання центральної влади переселити з проблемних місцевостей на нові місця  великих груп закінчуються кров’ю.

Аналогічні ситуації виникають з розміщенням біженців в ООНівських таборах, у яких перебувають понад 4 мільйона  сомалійців, суданців, еритрейців. Наприклад,  за погодженням з центральною владою, ООН облаштовує табів біженців та починає приймати їх та годувати. Навколо таборів  знаходяться величезні площі землі чи пасовиськ, які місцеве населення не обробляє, бо немає необхідності. Водночас, мешканці цих таборів також не можуть  навіть тимчасово зайнятися звичним для себе сільським господарством чи продовжити якусь діяльність, оскільки виникає конфлікт з місцевим населенням.   Ось і залишається біженцям десятиріччями перебувати на утриманні ООН та інших організацій, втрачаючи навички землеробства натомість радікалізуватися у замкненому просторі таборів, підвищуючи градус напруги в регіоні їх розташування. 

Питання війни і миру залежить від багатьох факторів: головним чином від доступу до води і пасовиська. А потім вже в соціумі діє правило «свій-чужий». Там навіть кордонів як таких немає, тобто є чекпоїнти [пропускні пункти], але з однієї країни в іншу виможете пройти на 60-70 км вглибину і все, бо люди, які живуть там тисячоліттями, відчувають хто є свій, а хто чужий, тому не пропустять вас. Прикордонної служби як такої навіть немає, бо це непотрібно».

Аддис-Абеба

Аддис-Абеба

Кафе в Дебре-Лібанос

Кафе в Дебре-Лібанос

В президента не може бути якогось відкритого конкурсу на призначення на чиновницькі посади. Він радше візьме навіть не освічену людину, яка «хвости коровам крутить» і поставить керувати державним підприємством. Не тому, що вона знає багато, а тому що вона з його племені. Однак в цієї «людини президента» будуть у підпорядкуванні люди з європейською освітою. Схема «свій-чужий» створює політичний баланс та важелі реалізації політики.  Для балансу може бути, що президент з одного племені, віце-президент – з другого, спікер –з третього.  Середнього  класу по українським міркам в Ефіопії немає, бо там всі бідні, а багаті люди, хоча їх мало – багаті навіть мірками розвинутих країн.

Аддис-Абеба

Ринок у Регіоні Пфівденних Націй, народів та національностей

Наркотик  кат

Одна з головних статей експорту Ефіопії – торгівля катом. Це – декілька сотень мільйонів доларів. Хоча у більшості країн світу кат (з лат. catha) є забороненим, сусідні країни, як Сомалі чи Джибуті, великою мірою залежать від нього. Зазвичай кат вживають через тривале жування.

«Коли в сусідню Джибуті приїжджає караван (а щоденно туди привозять 2 літаки цього каду), то відкладають рейси, призупиняється обслуговування на митниці, бо всі ці митники, поліцейські виходять на злітне поле і їм кидають ці пучки каду за обслуговування. Потім вони повертаються на свої робочі місця».

Новое изображение6

За словами Олександра Буравченкова, кат для ефіопів – це десь як пиво для українців – доступно, дешево і поширено. Він навіть продається в кіосках біля школи разом з зошитами.

“У зв’язку з будівництвом інфраструктури, декілька вулиць в центрі столиці були знесені та мешканців переселили на околицю Аддис-Абеби у новозбудований житловий масив. Зрозуміло, що все є новим і переселенці певний час мають налагоджувати побут, послуги, та ін.. Почали відкриватися крамниці,  кафе – все що є в звичайному мікрорайоні.  Для багатьох переселенців незручним було те, що вони спочатку не знали де придбати звичний для них кат. І от тут зявився молодий підприємець, який розпочав доставку кату за викликом телефоном на зразок доставки піци. Життя в районі стало веселіше і зручніше. Крім того,  підприємець отримав фінансування від однієї поважної європейської організації зі сприяння розвитку малого бізнесу, а його практика адресної доставки наркотику висвічувалася в місцевих ЗМІ як зразок підприємницької ініціативи”.

Також читайте першу частину інтерв’ю з Олександром Буравченковим.

Всі фото: Олександра Буравченкова

Артем Бабак

Поділитися в соцмережах:


Related Post