south sudan

Нещодавно міжнародна організація Amnesty International звинуватила Україну в нібито незаконних поставках зброї до Південного Судану – нової незалежної країни з 2011 р, де триває громадянська війна. Зокрема, у організації повідомили про те, що у 2014 році «Укрінмаш» підписав контракт з ОАЕ на поставку тисяч кулеметів, мінометів,  РПГ і мільйонів боєприпасів до Південного Судану. Також Україна продала туди 77 танків Т-72 ще в 2012 році. У 2015 р. було реалізовано 5 гвинтокрилів Мі-28.

Українські чиновники визнають цей факт, проте наголошують – уряд Південного Судану визнаний всім світом, і Київ має законне право торгувати з ним. Українці зробили значний внесок у створення бронетанкових та військово-повітряних сил новопосталої республіки.

На думку співзасновника Центру Дослідження Африки Олександра Мішина, ці звинувачення зумовлені тенденційністю правозахисників. «Так, на території згаданої країни тривають внутрішні конфлікти, що ускладнюються постійною підривною діяльністю сусідньої держави – Судан. Уряд у Хартумі веде гібридну війну проти молодої республіки, підтримуючі чисельні повстанські рухи на її території. Є ще інший бік медалі – центральному уряду в Джубі необхідно оборонятися, тому він шукає можливості озброїтися. Оскільки ніякого міжнародного ембарго на поставки зброї до Південного Судану в природі не існує, то багато солідних компаній заходять на цей ринок. Військовий бюджет країни є доволі ласим – це близько 1 млрд. $. До цих грошей виявляють інтерес виробники зброї з Китаю, Канади, Росії, Ізраїлю та інших держав. Звісно Україна теж не є осторонь цього, і також прагне бути присутньою на південносуданському ринку. Проте не всім це до вподоби, бо ринок дуже конкурентний. А отже виникають інформаційні компанії проти української сторони, яку хочуть посунути з нього.», — пояснив експерт.

Фактично йде боротьба за ринок зброї для новопосталої держави, що володіє великими запасам нафти. «На першому місці за обсягом постачання зараз є Китай. Це компанія Norinco. Значні постачання робить Росія, компанія «Рособоронэкспорт». Також раніше активно була залучена компанія з Канади – Streit Group. Це бронетехніка. Зброю до Південного Судану через Military Industry Corporation постачає Судан, а також Іран – через Defense Industries Organization. Ну і, звісно, ще є Ізраїль, який давно має зв’язки з Південним Суданом, і активно присутній на їхньому внутрішньому ринку зброї. Там працює Israel Military Industries. Вона постачає до країни автоматичну стрілецьку зброю»,.

США ще з початку конфлікту в 2013 р. відмовлялись від включення питання ембарго до резолюцій Ради безпеки ООН. В 2015 Вашингтон змінив позицію, однак ряд країн попередньо відмовлявся від її підтримки. 23 грудня 2016 року, вісім з п’ятнадцяти членів Ради Безпеки ООН утрималися при розробці проекту резолюції про ембарго – не лише Росія чи Китай, але й союзник Америки Японія.

Волонтер Центру вивчення повстанських рухів Артем Конопкін в матеріалі для онлайн видання “112 Україна”  зазначає: Україна не має жодних обмежень на торгівлю зброєю із ПС навіть у рамках Договору про торгівлю зброєю (АТТ), до якого апелює “Амнесті”. Оскільки Україна підписала, але не ратифікувала договір, про що свідчить список учасників договору. Зрештою, це ж саме у висновках зазначає “Амнесті” і радить українському уряду зробити це. Тобто під гучними звинуваченнями приховуються лише рекомендації для уряду. Але розголос спричиняє до погіршення іміджу України у світі. Конопкін вважає це тенденцією. “В іншому матеріалі журналісти з OCCRP вказали на причетність України до продажу зброї на 17,3 млн доларів до США для подальшої програми озброєння сирійських повстанців. Важко зрозуміти, в чому, згідно з логікою авторів статті, полягає провина України, оскільки зброя на законних підставах потрапила до рук США. І за подальший її шлях до Сирії Україна не несе жодної відповідальності. Також варто зазначити, що США, як і Україна, не є учасником Договору про торгівлю зброєю (АТТ) і не мусить виконувати його положення.

Південний Судан не перебуває під санкціями ООН, які б забороняли торгівлю зброєю з ним. Обмеження ЄС, по-перше, не зобов’язують Україну, що не є членом ЄС, а по друге, реально не виконуються самими європейськими країнами, зокрема Францією та Великобританією (як вже згадувалось раніше).

На даний момент столичний уряд в Джубі, міжнародно визнаний світом, менш озброєний, ніж повстанці. Останніх підтримують сусідні держави, особливо Судан. Якісне примирення можливе лише після досягнення військового паритету.

Ослаблення Південного Судану перш за все в інтересах колишньої метрополії – Судану. Уряд північного диктатора Омара Башира, що заплямував руки актами геноциду на Півдні та в Дарфурі, підтримується Китаєм та Росією, що блокують санкційні резолюції. Відповідно китайці монополізували експорт нафти з цієї країни, і прагнуть включити у свою сферу і Південний Судан (унікальні родовища в районні Джуби). Для цього треба максимально ослабити молоду державу, через шо підтримується сепаратистські рухи. Україна ж, натомість, торгувала з міжнародно визнаним урядом , що зумів розпочати миротворчий процес та орієнтується на Кенію – головного американського союзника в регіоні. А Китайці та росіяни торгують з усіма сторонами (питання тільки в ціні), але більше підтримують повстанців. . В довгостроковому плані, по суті, Amnesty ллє воду на млин китайсько-російського альянсу на шкоду США та їхніх союзник

Amnesty International вже не вперше проявляє упередженість щодо України, втручається у справи суверенної держави. Регулярно публікується критика щодо дій українських військовослужбовців, що протистоять агресії Російської Федерації. При цьому окупаційні сили самої Росі критикуються набашато рідше. ще у вересні 2014 року їхній співробітник, росіянка за громадянством, Анна Нейстат, що раніше працювала в російських ЗМІ, звинувачувала українські добровольчі підрозділи («Айдар» і «Азова») у різних безчинствах – щоправда, без конкретних доказів.

Окрім того, організація різко критикувала українське законодавство про боротьбу з символікою тоталітаризму (практика, що загальноприйнята у Європі). директорка Amnesty International в Україні Оксана Покальчук заявила: “Заборона символіки, пов’язаної з комуністичною партією і радянським минулим є порушенням права на свободу вираження”. Ці заяви радісно тиражували проросійські журналісти.

Останній скандал підозрілим чином співпав з необґрунтованою статею в New York Times, де Україну безпідставно звинувачували в поставках озброєння і техніки для ядерної програми Північної Кореї. Це попри загальновідомий факт – Україна добровільно відмовилась від власного ядерного статусу, віддавши ракетну техніку і арсенал бомб взамін на гарантії безпеки, надані членами Радбезу ООН у грудні 1994 р. у Будапешті (інше питання, що вони були грубо порушені). В українській компанії “Південмаш” заявили, що стаття New York Times має провокаційний характер і додали, що факти, викладені в публікації, не відповідають дійсності . Зокрема, “Південмаш” не є основним виробником ракет для РФ і взагалі не постачає до РФ ані ракети, ані їхні деталі та складальні одиниці, у тому числі, ракетні двигуни, а також немає жодного стосунку до ракетних програм КНДР. Згодом експерт Майкл Ельман, на основі слів якого була написана стаття, наголосив, що не вірить в те що українська влада знала чи сприяла тому, що двигуни походять з України.

Починаючи з 2014 року, Amnesty International не просто тенденційно критикує Україну, але й поширює недостовірну інформацію без адекватних доказів, підтримує інформаційні операції проти України. Загалом це грає лише на шкоду агресору – Російській Федерації, інтереси якої підтримують так звані правозахисники. Вони діють не лише на шкоду Україні, але й погіршують позиції суверенних, визнаних у світі держав (як от Південний Судан), підтримують сепаратистів та сили, які хочуть дестабілізувати ситуацію у світі, конкуруючи з Заходом – насамперед Росію і Китай.

Юрій Олійник

Поділитися в соцмережах:


Related Post