Переклади
Чому бунтують африканські миротворці

У квітні 2015 року на церемонії прощання з вояками збройних сил Гамбії, що беруть участь у миротворчій місії ООН у Дарфурі, звучали не бадьорі промови, а радше попередження. Начальник Генерального штабу застеріг своїх підлеглих від вчинення протиправних дій, що підривають їх лідерську роль у відновленні миру.

«У свою чергу винні у злочинах будуть суворо покарані», – додав він.

Згадана промова натякає на деякі менш мирні аспекти операцій з відновлення миру. Широкого розголосу набули випадки причетності військових до сексуальної експлуатації, торгівлі корисними копалинами, а у окремих місіях навіть нелегальне постачання зброї у зону конфлікту.

Pic1

Конголезькі миротворці з Багатонаціональних сил Центральної Африки, ЦАР, 2013 / Reuters/Joe Penney

Проте лідерів африканських держав турбує не лише негідна поведінка миротворців за кордоном, але й випадки заколотів за їх участі, які виникають після повернення на батьківщину з виконаних місій. Статистика засвідчує: від початку 1990-х років зафіксовані 12 подібних випадків заколотів миротворців, що мали місце у 9 державах Африки, а саме у Беніні, Буркіна-Фасо, Бурунді, Котд’Івуарі, Ефіопії, Гамбіїі, Гвінеї, Гвінеї-Бісау та Нігерії. У випадку Сьєрра-Леоне військові погрожували заколотом, щоб натиснути на своє командування.

Заколоти виникають тоді, коли солдати колективно повстають проти своїх командирів за для досягнення цілей відмінних від отримання політичної влади. Це не є спробами державного перевороту, які згідно визначення передбачають скинення голови держави. Заколоти зазвичай ініціюють солдати рядового та сержантського складу, що є свідченням серйозної напруженості в середині військової ієрархії. Високі військові чини просто так не прощають заколоти. Наприклад у 2014 р. 54 нігерійські солдати були засуджені до розстрілу через участь у заколоті.

Chadian soldiers wave their guns as they drive in Bangui

Солдати Чаду в столиці ЦАР, 2014 / Reuters

Дослідження на базі інтерв’ю та розмов з колишніми учасниками повсталими та солдатами у п’яти державах Західної Африки віднаходить комбінацію причин  невдоволення з поміж миротворців.

За для участі в місії висуваються інші вимоги щодо матеріального забезпечення, озброєння та транспортування, які не обов’язково є потрібними при перебуванні вояків у рідній країні. Ці додаткові вимоги інколи не виконуються та солдати повстають через те, що їх матеріальні потреби не задовольняються. Для багатьох африканських армії нестача обмундирування не є чимось незвичним, але проблема набуває особливої гостроти коли солдатам необхідно діяти у бойовій ситуації. Застаріле обмундирування, недостатня підготовка чи брак матеріального забезпечення, особливо в питанні амуніції, можуть стати вирішальними щодо виживання у цих місіях.

Наявні скарги  щодо внутрішньодержавних процедур, регулюючих розгортання військових місій. Невдоволення графіками ротацій з розгортання місій та процесом відбору до їх складу спричиняють заколоти та загрози повстань миротворців з Республіки Чад, Сьєрра-Леоне та Нігерії.

Іншою важливою проблемою, що викликає хвилювання у лавах миротворців, є виплата зарплати. Частина миротворців з держав Африки виступають  з надзвичайно гострою критикою своїх урядів через затримку виплат грошового заохочення, або через виплату коштів у неповному обсязі згідно ставок ООН.

Pic3

cfr.org

Наприклад, підчас розмов з військовослужбовцем збройних сил Сьєрра-Леоне, який проходив службу у миротворчій місії у Дарфурі стало відомо, чому миротворці «не є щасливими після повернення, а навпаки – нарікають».

Країна отримує $1,225, тоді як солдати лише $400 на руки.

На що урядовці витрачають решту коштів – лишається загадкою. Подібні скарги пов’язані з особливостями виплат утримання миротворцям. Що стосується миротворчих місій ООН, то організація виплачує державам-контрибуторам по $1,028 за кожного солдата на місяць. В подальшому уряди вже несуть відповідальність за грошові виплати своїм миротворцям. Учасники миротворчих місій з африканських держав пояснюють, що рідко отримують від своїх урядів заробітну плату у повному обсязі. Наявна різниця начебто пояснюється покриттям витрат – таких як медичне обстеження, підготовка, уніформа, обладнання, які є необхідними для розгортання місії. Проте бунтівні солдати часто нічого не знають про це і підозріло ставляться до дій урядів щодо використання цих коштів. Прозорість дій ООН впадає у цілковитий контраст з секретністю витрат на оборону національними урядами багатьох держав.

Миротворчі місії також надають можливість солдатам порівняти їх платню та умови з солдатами з інших держав регіону. В солдат з різних країн у складі однієї місії зарплати різняться. Думка солдат щодоїхньої ситуації змінюється, коли їм стає відомим розмір зарплати та умови перебування солдат з інших країн. Заколот буркінійських солдат у 1999 році стався через те, що вони дізналися, що їхні колеги з Малі в рамках місії ЕКОМОГ отримали заробітню плату у три рази вищу від того, що уряд виплатив їм.

На схожі закиди з боку солдат армії Сьєрра-Леоне, які брали участь у складі місії АМІСОМ, міністр оборони країни заявив, що є відмінності у платі для різних контингентів. Він наклав цензуру щодо відповідних повідомлень у ЗМІ, вказуючи на те, що солдати будуть деморалізовані та почнуть бунтувати.

Невдоволення рівнем платні та матеріальні претензії виникають через почуття справедливості. Миротворці-бунтівники часто пов’язують несправедливість з тими ризиками, що вони змушені переживати перебуваючи у складі міжнародних місій з підтримання миру.

Інтерв’ю із заколотниками та їхні публічні заяви вказують на те, що в обмін на їх жертовну відданість вони отримують недостатнє грошове та інше матеріальне забезпечення, особливо у світлі того, що вони мають статус ветеранів. Скарги щодо заробітної платні лише натякують на їхнє глибоке невдоволення діями армійських керівників. Рядові солдати з держав Західної Африки у своїх інтерв’ю знову і знову повторюють ті самі претензії:

«Старші офіцери грабують нас», «високі чини отримують міжнародні кошти та деребанять їх», «вони дурять нас».

З точки зору рядового складу, у всіх їхніх проблемах з грошима, обладнанням винні старші офіцери.

Підозріле ставлення до старших за військовою ієрархією є причиною непокори солдат у багатьох державах Африки. Офіцерські кола часто застосовували тактику «сильної руки», щоб вибороти собі привілейоване місце серед державних еліт. Тим не менш гострі класові суперечності вже давно роз’їдають військову касту: бо молодші чини впевнені у думці, що старші офіцери паразитують на них та збагачуються за їх рахунок. Дохід, що його приносить участь у міжнародних миротворчих місіях лише посилює вже наявні лінії напруження.

Pic4

providingforpeacekeeping.org

Проте тренд до заколотів серед колишніх миротворців не обов’язково означає, що усі африканські держави мають готуватися до зростання політичної нестабільності після їхнього повернення на Батьківщину. Заколоти є спорадичними, проте їхні наслідки для військової та державної стабільності не можна недооцінювати. Випадки заколотів супроводжуються спалахами насильства та спричиняють жертви серед цивільних та військових.

Два поспіль заколоти військових миротворців у Гамбії у 1994 році в підсумку вилилися у державний переворот.

Нігерійська армія визнає, що заколот миротворців у 2008 р., як і деякі попередні, був викликаний наслідками негативної моральної та етичноїатмосфериуміжособистіснихвідносинах військових різних рангів, які зберігалися довгі роки після самого заколоту.

Заколоти миротворців відбуваються в той час коли африканські держави та їхні закордонні партнери докладають значних зусиль та енергії д професіоналізації військовослужбовців держав Африки. Інструктори мають брати до уваги проблеми уособлені заколотницькими діями миротворців задля того, що професійне навчання нових військових могло викоренити наявні проблеми.

Оригінал публікації: Maggie Dwyer, Are African Peacekeepers Proneto Mutiny? // WashingtonPost, March 25, 2015

Переклад Олександра Мішина

Related Post