Автор: Марта Олійник-Дьомочко, кандидат політичних наук, виконавчий директор Global Ukraine Foundation.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                  

Південний Судан – наймолодша країна на політичній карті світу, яка отримала свою незалежність у 2011 році, після більш ніж півстолітньої боротьби за відокремлення від Судану. Проте чотири роки країна знаходиться в стані громадянського конфлікту між провладною силою президента країни Салви Киїра (належить до етносу Дінка) та опозиційним угрупованням на чолі з колишнім віце-президентом країни Ріеком Мачаром (належить до етносу Нуер).

Збройна ескалація конфлікту розпочалася 16 грудня 2013 року, коли президент Південного Судану заявив про попередження військового перевороту на чолі з невідомими у військовій формі, яких підозрювали у зв’язках та співпраці з Ріеком Мачаром. З того часу має місце безпекова нестабільність, збройні зіткнення, міграційна криза, проблеми з продовольством – тричі країна опинялася на межі голоду.

00000000000

З 2013 року відбулися кілька раундів переговорів, результатами яких були 8 документів про зупинення конфлікту, підписаних за сприяння США, ООН, ЄС, країн-сусідів, Африканського Союзу.

Останній документ про припинення вогню та перемир’я між урядом Південного Судану та 8-и збройними угрупованнями був підписаний напередодні католицького Різдва – 21 грудня 2017 року в Аддис-Абебі.

Підписання угоди стало наслідком мирних переговорів в рамках Високого форуму активізації Угоди про врегулювання конфлікту в Південному Судані під керівництвом регіонального блоку IGAD іжурядового органу з питань розвитку). Сторони також підписали угоду про надання гуманітарного доступу до постраждалих від конфлікту територій.

Аналітичні кола охрестили цей документ – останнім шансом для досягнення миру в Південному Судані, і через затяжний характер кризи, і через відсутність політичної волі до його врегулювання, і через нетерпимість ключових партнерів Південного Судану, які залучені до мирного процесу.

Проте підписане 21 грудня перемир’я було зірване уже за тиждень – серією військових зіткнень. У них президент країни звинуватив свого союзника, колишнього керівника армії Південного Судану, генерала Пола Малонга. Підставою для таких суджень стали записи розмов генерала, де він наказує своїм союзникам та підданцям взяти зброю та боротися проти Киїра в містах Вау та Авейль. В той же час, на стрічках йдеться про те, що Пол Малонг не є союзником Ріека Мачара.

І хоча керівництво країни впевнене в автентичності стрічок, сам Пол Малонг звинувачення спростовує, стверджуючи, що стрічка – імітація його голосу, яку поширюють особи, близькі до президента Киїра, щоб посіяти ворожнечу між ним та генералом.

Прихильники генерала кажуть, що уряд будує справу проти Малонга, щоб знищити його авторитет серед армійців, а критики стверджують, що заклики генерала можна пояснити його бажанням уникнути відповідальності за військові злочини.

Варто згадати, що Пол Малонг був однією з вагомих фігур під час боротьби Південного Судану за незалежність. З набуттям країною суверенітету Пола Малонга було призначено губернатором штату Північний Бахр аль-Газаль. А у 2014, після початку громадянської війни в африканській країні, – на посаду керівника головного штабу Національно-визвольної армії Південного Судану. Генерал користувався великою підтримкою військових, навіть більшою, ніж президент Киїр.

В травні 2017 року генерал був усунений від керівництва та поміщений під домашній арешт, через побоювання, що він може очолити повстання проти президента Киїра, проте за проханням та посередництвом старійшин племені Дінка Пол Малонг був звільнений в листопаді. Після звільнення він відправився на лікування до Кенії. Зараз місце його перебування – невідоме.  

Важливим у цьому розколі колишніх союзників є те, що Салва Киїр та Пол Малонг належать до одного етносу Дінка, який зараз домінує у владі Південного Судану. Розхитування цієї ситуації призведе до розколу всередині одного етносу та ще більше поглиблює конфлікт в країні. Крім того, виходячи з внутрідержавної обстановки, нестабільні взаємини колишніх союзників можуть бути вигідними Ріеку Мачару, адже послаблюють його основного противника – Салву Киїра.

Втім, порушення чергових домовленостей про припинення війни викликало різку негативну відповідь зі сторони міжнародних партнерів, і цього разу не лише дипломатично-словесну. Зокрема, постійний представник США при ООН Ніккі Хейлі наприкінці січня заявила, що її країна скоротила підтримку керівництва президента Кіра і назвала його «непридатним партнером» для США. Після чого США наклали одностороннє ембарго на постачання зброї Південному Судану.

На регіональному рівні партнерам теж уривається терпіння: Африканський союз заявив про готовність накласти санкції на будь-кого, хто блокує мир в країні. 27 січня в Аддис-Абебі відбулася нарада цієї організації для виключення протиріч між регіональним гравцями, що можуть вплинути на внутрішню ситуацію в Південному Судані.

Хоча підписане наприкінці грудня перемир’я ряд недоліків, як от невизначеність можливості пересування військових сил та територіальне розмежування противників, відповідальність за порушення договору. Та його реалізація залежать від трьох чинників:

  • політична воля до здійснення;

  • можливість розслідування, перевірки та стримування військових зіткнень;

  • визначення засобів для уникнення ескалації незначних порушень режиму припинення вогню.

Політична воля з цього списку є чи не найважливішою передумовою, і її політичним елітам Південного Судану суттєво бракує. Зростає роль гравців регіону у вирішенні конфлікту, що тягне за собою два наслідки. По-перше, регіоналізує кризу Південного Судану, ігноруючи її складний національний контекст, а по-друге зменшує роль народу Південного Судану, покладаючись на бачення регіональних гравців у визначенні основних протиріч конфлікту.

ІІ раунд переговорів (5-16 лютого) завершився без очевидних успіхів. Основні розходження – в питаннях кількості представників в уряді від правлячої партії та опозиції, тривалості перехідного періоду. Та попри невтішний результат ІІ раунду переговорів IGAD ініціював консультації щодо напрацювання спільних підходів щодо вищезгаданих аспектів та підготовки до ІІІ раунду переговорів, який буде у березні.

Триваючий етап мирних переговорів справді є доленосним. Невдача зараз коштуватиме багато насамперед народу Південного Судану, який несе на своїх плечах тягар війни в країні. В контексті небажання міжнародних донорів більше очікувати на спокій в цій Африканській країні, зменшення гуманітарної допомоги та накладення санкцій – положення однієї із найбідніших та найменш розвинутих країн в світі буде вкрай скрутним.

Для регіональних гравців – успішне вирішення конфлікт у Південному Судані стане ще одним кроком на шляху до тіснішої інтеграції та можливості самостійно вирішувати долю континенту.

В разі ж неуспіху переговорів суданський академік, професор Фордхемського університету (Нью-Йорк) Амір Ідріс прогнозує, що США, Організація Об’єднаних Націй та Африканський Союз будуть повинні створити гібридну модель управління для Південного Судану, щоб врятувати країну від розпаду та виникнення в рамках Африки ще однієї failed state.

 

Поділитися в соцмережах:


Related Post