Африканський простір став Меккою для джихадістів, бо частина місцевих урядів часто ледь животіє і не спроможна повноцінно контролювати території власних  країн. В умовах вакууму політичної та військової потуги чорні прапори воїнів джихаду все частіше майорять над безмежними пустельними землями Сахари та Сахелю. Які ризики та небезпеки несе це для європейців, які відвідують даний регіон та планують там вести свій бізнес, присвячена стаття Вольфганга Пуцтай “Підйом джихадизму в Африканському регіоні” на сайті AR3Blog

Підрозділи ІДІЛ в Лівії Фото AlAlam

Підрозділи ІДІЛ в Лівії Фото AlAlam

Історія джихадизму в регіоні Магрибу та Єгипті вимірюється десятиріччями. Втім, не зважаючи на поодинокі випадки насильства, здавалось, що після Громадянської війни в Алжирі в 2002 році стабільність повернулась до цього регіону. Проте, з часів Арабської весни 2011 року та падіння режиму Каддафі в Лівії, ісламський екстремізм спалахнув з небаченою силою.

ДЖИХАДИСТСЬКІ УГРУПОВАННЯ

Радикальні ісламісти використовують невдоволення місцевого мусульманського населення. Вони виправдовують свою насильницьку політику своєрідно тлумачачи Коран та задля досягнення своїх цілей вдаються до тероризму. Їх ворогами є місцеві уряди, мусульманське духовенство та Захід, особливо Сполучені Штати.

Салафізм – це течія ісламу, що стрімко набирає популярності у світі. Вона є суворим фундаменталістським підходом до ісламу, подібний до вахабізму у Саудівській Аравії. Салафізм не обов’язково передбачає насильство, проте багато джихадистів є радикальними салафітами. Вони прагнуть силою «очистити» мусульманське суспільство та вважають звільнення всіх мусульсанських земель своїм особистим обов’язком. В Північній та Західній Африці існують десятки різноманітних джихадистських угруповань. Деякі з них налічують менше 50 осіб. До лав інших входять сотні, а то й тисячі людей. Найбільш відомими з них є Аль-Каїда в Ісламському Магрибі (АКІМ) та Ісламська держава Іраку і Леванту (ІДІЛ або ДАІШ). АКІМ зародилась в Алжирі. Вона була заснована в 1998 році як «Салафітське товариство для проповідей та боротьби» та змінило назву в січні 2007 року. З 2004 лідером угрупування є Абдельмалек Друкдель. На сьогодні воно налічує близько 500-800 бойовиків.

Діяльність АКІМ охоплює Алжир (в основному північний схід), Малі, Мавританію, Нігер та Туніс; члени організації керуються ідеологією радикального ісламізму. Її стратегія подібна до стратегії Аль-Каїди, проте діяльність зосереджена в Північній Африці. Короткими та середньостроковими цілями організації є створення, об’єднання та розширення територій для прихистку та баз. Угруповання веде партизанську війну низької інтенсивності та періодично здійснює атаки, жертвами яких стає велика кількість людей. Декілька успішних викрадень людей зробили її, можливо, найбагатшою організацією в структурі Аль-Каїди.

АКІМ підтримує зв’язки з різноманітними регіональними повстанськими та політичними групами. Найбільш небезпечною з них є Аль-Мурабітун («Вартові»), лідером якої є Мохтар Бельмохтар.

Бельмохтар, якого за повідомленнями (вочевидь, помилковими) було вбито внаслідок американських авіаударів у Східній Лівії поблизу Адждабії, є відповідальним за організацію атак на газовому родовищі Ін-Анемас в Алжирі в січні 2013 року та готелю Radisson Blue в Бамако (Малі) минулого листопада. АКІМ має зв’язки з Боко Харам (Нігерія), Окба Ібн Нафаа (Туніс) та ІДІЛ. Декілька керівників середньої ланки АКІМ заявили про свою лояльність ІДІЛ, хоча суперництво між керівниками обох організацій зберігається і донині. Той хаос, що сьогодні панує у спустошеній війною Лівії створює сприятливі умови для розширення терористичної діяльності. Відсутність державних інституцій, доступність будь-якої зброї, неконтрольовані сухопутні та морські кордони, а також наявність на півдні країни великих непідконтрольних уряду територій сприяють зміцненню ІДІЛ в Лівії та Північній Африці. Військові успіхи цієї організації в Лівії приваблюють до її лав не лише іноземних бойовиків, але й все більше місцевих та регіональних радикальних ісламістських угруповань. Угруповання Боко Харам визнало верховенство ІДІЛ і є достовірні відомості, що її нігерійські бойовики відправляються на північ, аби долучитись до ІДІЛ у Лівії. В той же час, поки бойовики з Нігерії поповнюють ряди ІДІЛ у Сірті, зброя та військове спорядження доправляються контрабандою через Сахару на південь.

Імовірно, безпосередньою метою ІДІЛ у Лівії на сьогодні є встановлення надійного контролю над значною територією для подальшої експансії. Для досягнення цього вони використовують подвійну стратегію. З одного боку, вони посилюють збройну боротьбу, щоб встановити контроль над стратегічною інфраструктурою та захопити якнайбільше територій. З іншого боку, бойовики в той же час забезпечують порядок та надають соціальну допомогу аби схилити місцеве населення на свій бік.

Наявність в Лівії майже невичерпних паливних ресурсів, а також її геостратегічне розташування створюють ідеальні можливості для подальшої експансії. Це плацдарм, спираючись на який можна дестабілізувати не лише всю Північну Африку та Європу, а й Сахель та решту країн Західної Африки. Однак, ІДІЛ значно легше зірвати поставки нафти, аніж встановити над ними контроль.

Ансар Аль-Шаріа – це швидше бренд, аніж терористична організація з чіткою ієрархією. Цю назву використовують різні угрупування в Тунісі, на сході та заході Лівії, Єгипті, Мавританії та Малі. Її місцевий осередок у Бенгазі став широковідомим завдяки своїй участі у нападі на американське консульство у Бенгазі 11 вересня 2012 року та вбивству американського посла Крістофера Стівенса.

Посол США Кріс Стівенс загинув від рук джихадистів у Лівії фото WQAD

Посол США Кріс Стівенс загинув від рук джихадистів у Лівії фото WQAD

Тактика усіх цих угруповань передбачає терористичні атаки пріоритетних цілей у віддалених районах, зокрема сил безпеки, ключових об’єктів промисловості, лідерів громадської думки; об’єктів, пов’язаних із Заходом, а також, на пізніших стадіях, масовані атаки об’єктів економічної інфраструктури.

ХАРАКТЕРНІ РИСИ КРАЇН-ЖЕРТВ ТЕРОРИЗМУ

Країни, що стають об’єктами терористичних нападів північноафриканських джихадистів мають деякі характерні ознаки, хоча вони зустрічаються і не у всіх випадках.

Переважна суннітська більшість, принаймні в районі безпосередньої діяльності, видається необхідною передумовою будь-якої тривалої діяльності джихадистів. Радикальні ісламісти рішуче протестують проти тісної співпраці керівництва країни з західними державами, суттєвої західної економічної присутності та правових систем, не заснованих на нормах шаріату. З точки зору джихадистів, усе це легітимізує війну проти правлячого режиму такої країни.

Економічна ситуація та перспективи розвитку багатьох країн Сахелю та їх сусідів є не надто райдужними. Наявність позбавлених права голосу меншин, неблагополучних районів в передмістях великих міст, а також дуже високий рівень безробіття серед молоді створюють вкрай сприятливі умови для вербовки нових прихильників та бойовиків. Наявність в лавах добре організованих терористичних організацій (таких як ІДІЛ, АКІМ, Асар Аль-Шаріа чи Боко Харам) значної кількості досвідчених бойовиків з країн, в яких планується розгорнути діяльність, пришвидшує підготовку місцевих новобранців, а також планування та проведення операцій.

Промислові підприємства у віддалених районах на кшталт шахт або нафтових родовищ є привабливими об’єктами для нападів. Навіть якщо вони і добре захищені, на дорогах, що забезпечують сполучення з ними, можна легко влаштувати напад з метою викрадення.

Ризик поширення радикалізму вищий у країнах, яким притаманні описані вище риси і водночас межують з країнами, де вже є потужні джихадистські рухи (Алжир, Лівія, Малі, Нігерія).

РИЗИКИ ДЛЯ ГРОМАДЯН ЗАХІДНИХ ДЕРЖАВ

Західноафриканські терористичні групи постійно здійснюють напади на західні компанії, що працюють у віддалених районах, посольства, а також готелі, дипломатів та працівників неурядових організацій. Існує чимало прикладів такого роду нападів, зокрема:

– 20 листопада 2015 року терористи угруповання Аль-Мурабітун захопили велику кількість заручників у фешенебельному готелі в столиці Малі Бамако. За дев’ять годин інцидент завершився втручанням спецпризначенців, проте щонайменше 27 людей було вбито.

– 4 квітня 2015 року джихадисти з північного Малі переправились у Буркіна-Фасо, викрали громадянина Румунії, що був офіцером служби безпеки, а також поранили поліцейського. Інцидент стався на півночі країни поблизу марганцевої копальні в Тамбао.

– 23 травня 2013 року в Арліті, на північному заході Нігеру група терористів-смертників атакувала уранову шахту, якою керує французька компанія «SOMAIR/Areva»; одна людина загинула, чотирнадцять отримали поранення.

– в травні 2011 року сили безпеки перехопили 3 начинених вибухівкою автомобілі, що нібито прямували до французького посольства та мавританських урядових установ.

– в листопаді 2009 року пов’зані з АКІМ бойовики викрали трьох громадян Іспанії, що працювали в іспанській неурядовій організації, коли вони супроводжували автоколону з 13 машин, яка рухалась від Нуакчоту до Нуадібу в Мавританії. В 2010 році всіх трьох відпустили після кількамісячного перебування у полоні в Малі нібито після сплату багатомільйонного викупу.

– в серпні 2009 року терорист-смертник, що нібито мав зв’язки з АКІМ, вчинив напад на французьке посольство в Мавританії.

– 1 січня 2008 року керівник проекту Американської агенції з міжнародного розвитку Джон Гренлілл був убитий салафітськими джихадистами в Хартумі(Судан).

Бойовики AQIM в Малі Фото Sofrep

Бойовики AQIM в Малі Фото Sofrep

Підприємства, робота яких приносить безпосередню користь місцевому населенню (як, скажімо, медичні заклади), мають менше шансів стати мішенню терористів. Проте, у випадку масових заворушень та масштабних політичних протестів існує ризик супутніх втрат та збитків. Такого роду ситуації зазвичай відбуваються в столицях, їх передмістях та, меншою мірою, в інших великих містах. Протести відбуваються здебільшого на великих площах перед урядовими установами.

Ризик стати випадковою жертвою під час терористичних атак чи масових заворушень та протестів, вочевидь, залежить не стільки від громадянства чи професії окремої особи, скільки від місця, де вона знаходиться.

ВИСНОВКИ

Іноземні інвестори, що мають намір започаткувати або продовжити діяльність в Сахелі та прилеглих до цього регіону країнах мають ретельно проаналізувати конкретні ризики, пов’язані з підйомом джихадизму (та іншими факторами) аби ухвалити виважені рішення. Перед тим, як розгортати діяльність в одній з цих країн, необхідно провести всебічну оцінку ризиків. При проведенні такої оцінки слід врахувати специфіку бізнесу; те, які місця необхідні для його роботи; з якої країни походить компанія, а також громадянство іноземних працівників. Слід також визначити та проаналізувати те, наскільки стабільною є країна, врахувавши такі фактори як демографічне становище, якість урядування, стан міжнародних відносин, економіки, рівень соціальних стандартів та безпеки. Фінальний звіт має містити детальний огляд різного роду ризиків, а також оцінку загроз для співробітників.

Опираючись на результати оцінки ризиків слід розробити план забезпечення безпеки та план евакуації, які б містили порядок дій в надзвичайних ситуаціях(наприклад, спроби вбивства, напади на підрозділи компанії та викрадення). Слід належним чином підготувати всіх іноземних працівників перед відправленням їх на роботу до такої країни, зокрема в загальних рисах ознайомити з культурою країни, надати інформацію щодо її особливостей і можливих загроз, а також надати базову мовну підготовку.

Добрі взаємини між підприємством та місцевим населенням – особливо власними працівниками є надважливими. Стандартизований корпоративний підхід до соціальної відповідальності (застосування принципу «до всіх з одною міркою») часто є абсолютно недоречним і навіть шкідливим. Коли місцеві працівники відчуватимуть прихильність до підприємства та пишатимуться своєю роботою, це дозволить отримувати найповнішу інформацію про стан безпеки та завчасно дізнаватись про загрози.

Автор: Вольфганг Пуцтай, старший партнер в “Perim Associates” та колишній військовий атташе Австрії в Лівії, Тунісі, та деяких інших країнах. Закінчив Національний військовий колледж в Вашингтоні, США.

Джерело: AR3Blog

 Автор перекладу: Артем Бурдаков, студентміжнародник Інституту міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка

Поділитися в соцмережах:


Related Post