«Українська криза», що пов’язана з незаконною анексію Російською Федерацією Криму та збройною агресією на Сході України, вже трансформувала фундаментальні принципи сучасного міжнародного порядку та співвідношення сил у рамках системи міжнародних відносин. У цьому контексті особливої актуальності набувають дослідження позицій окремих держав та регіонів світу у рамках триваючих трансформаційних процесів.

Аналіз особливостей та тенденцій позицій держав Африки на прикладі «української кризи» є не тільки унікальним в контексті недослідженості цієї тематики, але й важливим у сенсі ідентифікації зовнішньополітичних орієнтацій регіону у нових умовах, йдеться у статті Інформаційно-аналітичного центру.

«Українська криза» створила підґрунтя для того, щоб, як зазначив міністр закордонних справ України П. Клімкін, Україна надала імпульсу відносинам з державами Африки. Такий висновок був зроблений в контексті перебування з дводенним візитом у столиці Сенегалу – Дакарі у рамках участі в 15-му Саміті Міжнародної організації франкофонії, в якій Україна має статус спостерігача [1].

Важливість для України підтримання міжнародних відносин з африканськими державами у сучасних умовах підкреслює і колишній президент України В. Ющенко, який в одному з інтерв’ю зазначив: «Ми могли б грати важливу роль в Африці. У нас є багато що запропонувати один одному» [2].

Базові підходи до розвитку відносин України з країнами Африки закладено в головних завданнях зовнішньополітичної стратегії нашої держави, які полягають у її входженні у світові політичні, економічні та інші процеси як учасниці нової глобальної системи міжнародних відносин. Важливість Африканського континенту для України зумовлюється тим, що завдяки вагомому представництву в міжнародних організаціях ці держави здобули вагомий вплив на світовій арені [3, с. 326], а тому, як зазначає О. Івченко, африканський напрям надзвичайно перспективний для української держави [4, с. 545].

О. Мішин відзначає, що розбудову партнерства з Африкою незалежна Україна розпочала не з чистого аркушу, а маючи істотний досвід попередніх контактів УРСР, значна кількість яких була використана офіційним Києвом при виробленні стратегії проникнення в Африку в реаліях нової світобудови, які набули обертів в перші роки ХХІ століття і дали можливість двом сторонам перевести взаємодію в площинупрагматизації відносин [5].

Саме ця прагматизація і зіграла ключову роль у формуванні зовнішньополітичних позицій держав Африки щодо подій, які відбуваються в Криму та на Сході України. Варто відзначити, що індикаторами цих позицій стали не тільки офіційні заяви посадовців окремих африканських держав, але й заяви у рамках міжнародних організацій(до прикладу, позиції африканських держав-непостійних членів Ради Безпеки ООН) таголосування щодо резолюцій на Генеральній Асамблеї ООН (до прикладу, Резолюції 68/262 від 27 березня 2014 р. щодо територіальної цілісності України). У цьому контексті варто розглянути особливості цих зовнішньополітичних позицій держав та визначити можливі фактори, що визначають характер таких позицій.

О. Ярошко справедливо відзначає, що вступаючи у дво- і багатосторонні відносини, африканські країни прагнуть забезпечити національні інтереси, пріоритети яких визначаються їхніми соціально-економічними, політичними та культурними особливостями і покликані забезпечувати безпеку, в тому числі суверенітет і територіальну цілісність та сприяти національному розвитку [6].

Ч. Огуаманам відзначає важливі контексти, в яких формуються зовнішньополітичні рефлексії держав Африки. Він зазначає, що українська криза пов’язана з територіальною цілісністю суверенної держави і необґрунтованими амбіціями сусіда-диктатора. Для Африки ідеї кордонів, територіальної цілісності мають відтінок колоніальної історії. Для всього африканського континенту, ця криза є небезпечним прецедентом, оскільки, практично в усіх регіонах Африки і конкретних державах, включаючи Нігерію, Камерун, Бенін, Кенію, Сомалі, Ефіопію, Джибуті, Конго, Руанду, є ризик регіональної та континентальної дестабілізації на основі етнічної ознаки. Посилення українських та сирійських криз привносить непередбачувані наслідки для Африки.

Дилема Африки в українсько-російському протистоянні виявилась у відповіді африканських держав щодо Резолюції Генеральної Асамблеї ООН 68/262, яка засуджує дії Росії в Криму. Більшість африканських держав утрималися від голосування, одні проголосували «за», в той час як інші проголосували «проти». Аналітики сходяться на думці, що африканська відповідь відкрита для різних інтерпретацій. По-перше, Африка, як видається, в наш час акцентує на подвійних стандартах і лицемірстві західних держав щодо міжнародного права. Африканське небажання повністю передати свою регіональну вагу США та їх європейським союзникам щодо засудження Росії відображає оцінку з боку континенту позиції Заходу, коли до міжнародного права звертаються при співпадінні з їх стратегічними інтересами і відкидають, коли це не так. Деякі африканські держави встали на сторону Росії на злість Заходу [7].

У контексті голосування щодо резолюції можна виділити 4 групи держав: 1) 18 держав, що підтримали резолюцію голосуванням «за» (Бенін, Кабо-Верде, Камерун, ЦАР, Чад, ДР Конго, Гвінея, Ліберія, Маврикій, Мадагаскар, Малаві, Нігер, Нігерія, Сьєрра-Леоне, Сейшельські острови, Сомалі та Того); 2) 25 держав, що утримались від голосування (Ангола, Боствана, Буркіна-Фасо, Бурунді, Джибуті, Еритрея, Ефіопія, Габон, Гамбія, Кенія, Коморські острови, Лесото, Малі, Мавританія, Мозамбік, Намібія, Руанда, Сенегал, ПАР, Південний Судан, Сан-Томе та Прінсіпі,Свазіленд, Уганда, Танзанія та Замбія); 3) 2 держави, що проголосували «проти» (Судан та Зімбабве); 4) 5 держав, що не брали участь у голосуванні (Конго, Кот- д’Івуар, Екваторіальна Гвінея, Гана та Гвінея-Біссау) [8].

Untitled Infographic(1)

Спеціальний представник Президента Російської Федерації щодо співпраці з африканськими державами М. Маргелов привітав відмову більшості африканських держав підтримати резолюцію [9]. Одним з скандальних моментів, що стали відомі з анонімних інтерв’ю дипломатів ООН, щодо ухвалення цієї резолюції було питанняросійських погроз щодо низки африканських держав. Така інформація згодом була спростована заступником посла Руанди в ООН О. Ндухунгірехе та послом Кот-д’Івуару Ю. Бамба [10].

Аналіз відповідних груп держав щодо голосування по резолюції дозволяє зробити припущення про можливий вплив внутрішньоконтекстного, геополітичного та «колоніального» факторів на позицію африканських держав.

Щодо внутрішньоконтекстного фактору, то думку Ч. Огуаманама продовжує Ф. Акомолафе, який зазначає про роль «показового лицемірства західних лідерів» щодо української кризи як про фактор визначення зовнішньополітичних позицій держав Африки щодо «української кризи». Він акцентує на історичних аналогіях-подіях у Афганістані, Іраку та інших державах, а також «спланованим загнанням України в орбіту впливу» Заходу. На його думку уроки історії вчать Африку імперативам зміцнення власної безпеки і оборони [11], що робить зовнішньополітичні позиції держав Африки контекстними.

Цей контекст формується і тим, що Радянський Союз відіграв важливу роль у справі деколонізації Африки, а Росії як правонаступниці на міжнародній арені відійшов «капітал» симпатій африканців. Поруч з тим варто наголосити і на негативному аспекті, коли Африка була втягнута як об’єкт у глобальну конфронтацію СРСР та США [12, с. 136] у біполярний період. Можна говорити про те, що Африка частково зберегла принцип неприєднання як концептуальну засаду зовнішньої політики, що полягає в утриманні від однобічної орієнтації на антагоністичні світові сили [13, с. 781]. Л. Яблочков зазначає, що Африка зацікавлена у налагодженні усього складного планетарного механізму спілкування держав з усіма притаманними йому суперечностями [14, с. 177].

Цікавим є і припущення щодо впливу колоніальних параметрів, а саме – позицій колишніх метрополій на сучасну позицію своїх колишніх колоній. Якщо брати до уваги «колоніальну карту» та співставити її з позиціями держав щодо резолюції, то стає очевидним, що вплив цього фактору не мав визначального значення (або голосування щодо цієї резолюції не мало важливого значення для колишніх метрополій, що не застосували інструментів впливу до своїх колишніх колоній). Зокрема, серед колишніх британських колоній за резолюцію проголосували Малаві, Нігерія та Сьєрра-Леоне; утримались – Ботсвана, Гамбія, Кенія, ПАР, Уганда та Замбія, Судан проголосував проти, а Гана не брала участі у голосуванні. Аналогічна ситуація і з колишніми французькими колоніями серед яких підтримали резолюцію голосуванням «за» Камерун, ЦАР, Чад, Мадагаскар, Нігер; утримались Буркіна-Фасо, Джибуті, Габон, Малі, Мавританія, Сенегал, а Конго та Кот-Дівуар не брали участі у голосуванні.

Поруч з тим зовнішньополітичні позиції африканських держав все більше визначаються їх зовнішньополітичними орієнтаціями у рамках сучасного глобального змагання між США, ЄС, Росією, Китаєм та Індією у Африці. Заманлива альтернатива «східних» економічних систем та втрата Заходом своїх позицій на Африканському континенті може супроводжуватись загостренням конкурентної боротьби [15, с. 21]. «Українська криза» в таких процесах виступає фактором інтенсифікації відповідних протистоянь, агеополітичний фактор визначення орієнтації держав Африки набуває форми «неоколіального».

У контексті «української кризи» особливо важливо розуміти, що, як зазначають Д. Лечіні та К. Джиачягліа, в останні роки Росія запроваджувала багатовимірний підхід зовнішньої політики щодо Африки, що поєднював геополітичні пріоритети з геоекономічним порядком денним. Х. Фідан та Б. Араз зазначають, що російсько-африканські відносини у пострадянськй період набули форми «розумного прагматизму», а дипломатичні відносини між ними стали «економізованими» [16, p. 392]. Такий підхід створив і створюватиме загрозу щодо негативного впливу цього фактора на позиції держав Африки щодо України.

В. Дергачьов зазначає, до прикладу, що ключовими економічними партнерами Китаю в Африці стали Судан, Демократична республіка Конго, Ангола [17]. Держави-партнери Китаю не голосували аналогічно до нього (Китай утримався у голосуванні), оскільки ДР Конго голосувала «за» резолюцію, Ангола утрималась, а Судан голосував проти. Це спричиняє дискусії щодо важливості впливу фактору зовнішньополітичної орієнтаціїна позиції держав Африки.

Держави Африки, що проголосували «за» резолюцію у своїй зовнішній політиці переважно орієнтовані на держави Заходу як: США (Мадагаскар, Сомалі, Камерун), Сполучене Королівство (Малаві, Маврикій), Францію (ЦАР, Чад, Нігер, Того). Серед держав, що голосували «за» є держави і з багатовекторною зовнішньою політикою (Сейшельські острови, Ліберія, Нігерія та Сьєрра-Леоне).

Держави Африки, що утримались від голосування, у своїй зовнішній політиці зазвичай сповідують принцип двовекторності (орієнтація на США та Китай), зокрема: Бурунді, Ефіопія, Кенія, Уганда, Замбія, Ангола та Мавританія. Варто відзначити серед тих, що утримались, і позицію багатовекторних держав (орієнтація на США, Китай та ЄС) як: Сенегал, Лесото та частково ПАР.

Значний вплив російського фактора (є фактором визначення їх позиції) прослідковується на позиції таких держав, що «утрималися», як: Джибуті, Еритрея, Мозамбік, Танзанія, Гамбія, Ботсвана та Намібія. Досить дивними виглядають позиції держав Африки, які утрималися від голосування, але водночас орієнтовані у своїй зовнішній політиці на Захід (Коморські острови, Руанда, Габон, Сан-Томе та Прінсіпі, Буркіна-Фасо, Малі та Свазіленд). Серед держав, які проголосували «проти» очевидним є антизахідне спрямування орієнтації Судану та Зімбабве та наявність в них особливих відносин з Росією та Китаєм.

З цього можна зробити висновок, що фактор зовнішньополітичної орієнтації відіграв важливу роль при визначенні позицій держав Африки щодо України. Водночас вплив цього фактору не варто абсолютизувати.

У Раді Безпеки ООН позиція Африканських країн була представлена Нігерією, Чадом та Руандою, та ґрунтувалася на наступних аспектах (які були спільними для усіх трьох країн Африки): 1) повазі та підтримці принципів ООН (територіальної цілісності, поваги до прав людини) та ролі ООН у забезпеченні міжнародного миру; 2) прихильності до мирного врегулювання конфлікту. Такі позиції пояснюються сприйняттям ООН в якості міжнародного форуму, що дає шанс Африканським країнам утвердити свій імідж у міжнародних відносинах.

Під час своїх виступів в РБ ООН Африканські країни демонструють розгляд кризи в Україні як такої, що може перерости в регіональний конфлікт, який змінить розстановку сил у світі, призведе до формування міжнародних блоків, повернення у часи Холодної війни та нестиме загрозу миру та безпеці загалом.

У доповідях представників Чаду та Руанди можна простежити дипломатично висловлену та завуальовану критику Російської Федерації щодо її підтримки сепаратистів, яка відображається у наявності у ДНР нових видів зброї та вступу російських націоналістів в ряди сепаратистів, в той час як представники Нігерії висловили завуальовану критику української влади стосовно вжитих нею заходів для поновлення громадського порядку на Сході [18].

Т. Лебедєва зазначає, що Нігерія і ПАР взмозі грати деяку істотну роль за межами безпосередньо прилеглого до них регіону [19]. Представник відділу міжнародних зв’язків ПАР К. Моніела заявив: «Південна Африка закликає врегулювати кризу шляхом діалогу, ми будемо заохочувати міжнародні дипломатичні зусилля щодо мирного врегулювання» [20]. Поруч з тим, як зазначає Е. Сідоропоулос, ПАР не приєдналася до засудження анексії Криму, а зайняла позиції, дзеркальні до російської. Разом зі своїми партнерами по БРІКС (якому ПАР надає важливого пріоритету), ПАР виступила проти введення санкцій і критикувала пропозиції щодо виключення Росії з G-20. З 1994 р. ПАР була переконаним прихильником невтручання у внутрішні справи суверенних держав, і відповідно до Статуту Африканського Союзу дотримується принципу непорушності кордонів. Крім того, вона виступає проти зміни режимів, нав’язаних країнам зовнішніми гравцями. ПАР вважає, що ескалація, введення санкцій і зустрічних санкцій, застосування або погроза застосування сили і насильницьких дій не сприяють мирному врегулюванню ситуації та економічній стабільності України і регіону [21, p. 1].

Aфриканський Союз не висловив жодної заяви на підтримку якої-небудь сторони. Незважаючи на загальне мовчання і неучасть більшості африканських держав і Африканського союзу в «українській кризі» для Африки, як і для багатьох африканських держав вона спричиняє багато наслідків [22].

Висновки. Аналіз офіційних заяв посадових осіб африканських держав, позицій держав Африки на засіданнях РБ ООН та особливостей їх голосування щодо резолюції, пов’язаної з «українською кризою» на ГА ООН дозволяє зробити висновок, що позиції держав Африки визначаються компромісом між їх національними інтересами (безпека, територіальна цілісність, економічний розвиток), специфічними контекстами Африки (колоніальна спадщина, неоколоніальна реальність) та низкою фундаментальних факторів таких, як: 1) врахування політики «подвійних стандартів» держав Заходу щодо міжнародного права поруч з визнанням особливої ролі ООН у забезпеченні міжнародної безпеки; 2) зовнішньополітична орієнтація держав Африки на того чи іншого глобального гравця або гравців; 3) принцип неприєднання та багатовекторності як основа прагматичних та «економізованих» зовнішніх політик держав Африки.

«Українська криза» надала імпульс до інтенсифікації відносин України з державами Африки, що створює необхідність для коректування зовнішньополітичної стратегії в контексті перспективності африканського напряму зовнішньої політики України в нових умовах. В контексті сучасних процесів у міжнародних відносинах Україні необхідно розширювати економічне співробітництво з державами Африки поруч з налагодженням міжнародних політичних відносин з державами орієнтованими у своїй зовнішній політиці на держави Заходу, або на держави з багатовекторною зовнішньою політикою.

Список використаних джерел:

  1. Украина будет развивать отношения со странами Африки / Novostimira.ua, 2014. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.novostimira.com.ua/news_136387.html
  2. Африка и Украина «имеют много, чтобы предложить друг другу» / Eureporter, 2014. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.eureporter.co/ru/magazine/2014/05/06/interview-africa-and-ukraine-have-a-lot-to-offer-each-other/
  3. Україна і світове господарство: взаємодія на межі тисячоліть / А. С. Філіпенко, В. С. Будкін, А. С. Гальчинський та ін. – Либідь, 2002. – 470 с.
  4. Івченко О. Україна в системі міжнародних відносин: історична ретроспектива та сучасний стан / О. Івченко. – Київ: Українська академія наук національного прогресу, 1997. – 688 с.
  5. Мішин О. Українське проникнення в Африку: ретроспектива відносин / О. Мішин, 2010. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://h.ua/story/273191/#ixzz3LsKfE2mw
  6. Ярошко О. З. Пріоритети африканських країн у міжнародних відносинах / О. З. Ярошко. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.sworld.com.ua/index.php/ru/legal-and-political-science-212/political-problems-of-international-systems-and-global-development-212/13235-212-327
  7. Oguamanam C. Russia, Ukraine and Crimea: Africa’s dilemma / C. Oguamanam // Punch, 2014. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.punchng.com/opinion/russia-ukraine-and-crimea-africas-dilemma/
  8. Генасамблея ООН підтримала територіальну цілісність України / Українська правда, 2014. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: httphttp://www.pravda.com.ua/news/2014/03/27/7020541/?attempt=1
  9. African states overwhelmingly reject anti-Russian resolution at UN / The voice of Russia, 2014. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://sputniknews.com/voiceofrussia/news/2014_03_28/African-states-overwhelmingly-reject-anti-Russian-resolution-at-UN-Russian-MP-5968/
  10. Charbonneau L. Russia threatened states ahead of vote on Ukraine / L. Charbonneau // MailGuardian, 2014. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://mg.co.za/article/2014-03-29-russia-threatened-states-ahead-of-vote-on-ukraine
  11. Akomolafe M. Crisis In Ukraine – Lessons For Africa / M. Akomolafe // Modern Ghana, 2014. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.modernghana.com/news/575129/50/crisis-in-ukrainelessons-for-africa.html
  12. Васильев А. М. Африка и вызовы ХХI в. / А. М. Васильев. – М.: Вост. лит., 2012. – 374 с.
  13. Міжнародні відносини та світова політика: підручник / кер. авт. кол. В. Ю. Крушинський; за ред. В. А. Манжоли. – К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2010. – 863 с.
  14. Яблочков Л. Д. Принципы внешней политики африканских государств / Л. Д. Яблочков. – М.: «Наука», 1974. – 224 с.
  15. БРИКС и Африка: партнерство и взаимодействие. – М.: Ин-т Африки РАН, 2013. – 306 с.
  16. Lechini G. IBSA or BRICS / G. Lechini, C. Giaccaglia // Murithi T. Handbook of Africa’s international relations / T. Murithi – London-New York: Routledge, 2014. – 387-396
  17. Дергачев В. Геополитическая трансформация Африки / В. Дергачев // Вестник аналитики Института геополитики профессора Дергачева. – 2012. – №4. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dergachev.ru/analit/14012013.html
  18. Заседания Совета Безопасности ООН в 2014 году и принятые на них решения / Сайт ООН. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.un.org/ru/sc/meetings/records/2014.shtml
  19. Лебедева Т. П. Геополитические проблемы Африки / Т. П. Лебедева // Геополитика, 2014. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.geopolitics.ru/2012/09/geopoliticheskie-problemy-afriki/
  20. McGregor N. South Africa urges peace talks for Ukrainian crisis / N. McGregor // Activateonline, 2014. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://activateonline.co.za/south-africa-urges-peace-talks-for-ukraine-crisis/
  21. Sidiropoulos E.South Africa’s response to the Ukrainian crisis / E. Sidiropoulos // Noref, 2014. – 3 p. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.peacebuilding.no/var/ezflow_site/storage/original/application/1d676013a28a2c93f0abf4a5dfc4567b.pdf
  22. Ukraine/Crimea crisis and its implications for Africa / B. Otieno, P. Ukwishatse // Afrobeatradio, 2014. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.afrobeatradio.com/academic-professional/2014/4/2/ukraine-crisis-and-developments-in-crimea-and-implications-for-africa

Джерело: Інформаційно-аналітичний центр (Львів).

Поділитися в соцмережах:


Related Post