З приходом до влади президента США республіканця Дональда Трампа в Південному Судані залунали голоси, що нова адміністрація США зможе врешті покласти край затяжному громадянському конфлікту.

Салва Киїр та Джон Керрі після обговорення плану врегулювання громадянського конфлікту в травня 2014 року.

Салва Киїр та Джон Керрі після обговорення плану врегулювання громадянського конфлікту в травня 2014 року.

Наймолодша офіційно визнана країна світу Південний Судан уже понад три роки потерпає від громадянського конфлікту, основні зіткнення та протиріччя якого тривають між провладною силою президента країни Салви Киїра (належить до етносу Дінка) та опозиційним угрупованням на чолі з колишнім віце-президентом країни Ріеком Мачаром (належить до етносу Нуер).

До вирішення конфлікту шляхом посередництва та переговорів залучалися основні зовнішньополітичні партнери Південного Судану: ООН, Африканський Союз, ЄС, сусідні держави та країни-трійки (Британія, Норвегія та США).

З Вашингтоном в Південного Судану склалися особливі взаємини, так як США часто вважають покровителькою Південного Судану, яка і привела країну до незалежності. На етапі боротьби за самовизначення  США підтримували повстанців Південного Судану та, з метою послаблення режиму Хартума, запровадили санкції  у 1997 році, пояснюючи це підтримкою правлінням Омара аль-Башира (президент Судану — ред.) тероризму та масовими порушеннями прав людини. Крім того, свідченням підтримки США Південного Судану були і такі кроки:

  1. закриття посольства США в Хартумі у 1996 році;
  2. підтримка союзників США у Африканському регіоні з метою загострення антагонізму останніх з Суданом, що призвело до міжнародної ізоляції Судану;
  3. збільшення адміністративно-посадового апарату США в Південному Судані; інтенсифікація візитів Салва Киїра до Білого Дому;
  4. посередницька роль США під час переговорного процесу щодо підписання Всеохоплюючої мирної Угоди та ін.

Останнім часом взаємини між двома державами відійшли від колишньої дружби та рясніли взаємними звинуваченнями. Білий дім за адміністрації Барака Обами під час громадянського конфлікту в африканській країні стверджував, що керівництво Південного Судану докладає замало зусиль для врегулювання конфлікту. Південний Судан звинувачував адміністрацію Обами в навмисній підтримці Ріека Мачара та бажанні змінити адміністрацію в Південному Судні, оскільки Салва Киїр мав добрі взаємини з Китайською Народною Республікою, що міцно закріпився на енергетичному ринку африканської країни. Це не влаштовувало Сполучені Штати.

Та з приходом до влади нового президента США республіканця Дональда Трампа, в Південному Судані залунали голоси, що нова адміністрація США зможе врешті покласти край затяжному громадянському конфлікту.

Варто зазначити, що доленосна Всеохоплююча мирна угода 2005 року, яка закріплювала право Південного Судану на проведення референдуму щодо самовизначення та поклала край 30-ти річному збройному протистоянню, була прийнята  саме за президентства республіканця Джорджа Буша-молодшого, і цей факт лише збільшує надії, які покладає африканська країна на нового американського лідера.

Однак експертні кола часто схиляються до думки, що Африка навряд чи буде серед першочергових пріоритетів нової адміністрації США, і в першу чергу через задеклароване «America first/ Америка — перш за все». Континент рідко згадувався під час промов в передвиборчій гонці, і то лише в контексті нападів на американські посольства. Вірогідно, що основним пріоритетом співпраці буде безпека та боротьба з тероризмом, а такі сфери як нові ініціативи торгівлі, молодіжні ініціативи та обміни, демократичне управління та гуманітарна підтримка перебуватимуть в занепаді.

В моменті підвищеної уваги до безпекової складової взаємопорозуміння та шансу на налагодження співробітництва шукають політики Південного Судану. Лідер повстанців Ріек Мачар бачить в Трампові нового союзника, а в кліше «Америка перш за все» – відмову нової адміністрації США від надання фінансової та гуманітарної підтримки Південному Судану за теперішнього керівництва. Переконавши Білий дім в тому, що Салва Киїр винний в великій кількості жертв та кризі біженців, спричиненій конфліктом, та не має достатньо політичної волі для вирішення кризи, нова адміністрація стане та сторону повстанців.

Президент Салва Киїр ще під час передвиборчої кампанії висловлював свої «симпатії» щодо Дональда Трампа. Після обрання президента з’явилася петиція на сайті з запрошенням Дональда Трампа відвідати Південний Судан, а під час зустрічі з конгресменом Томом Руні президент африканської країни анонсував курс на зміцнення зв’язків з Трампом та новою адміністрацією США.

На вироблення позиції нової адміністрації США щодо Південного Судану перш за все впливатиме те, якою інформацією вони володіють щодо конфлікту в африканській країні, та якими фактами оперували минулі чиновники США, що відповідали за зв’язки з Південним Суданом, під час ознайомлення нових посадовців з поточним станом речей в африканській країні.

Відомо, що 18 січня 2017 року Спеціальний посланник США у Судані і Південному Судані Дональд Бут, перш ніж піти у відставку, зустрівся з наступниками та коротко ввів їх у курс справи. Критика під час зустрічі стосувалася обох сторін конфлікту. Бут зазначав, що президент Киїр був занадто тиранічним щодо противників, намагався всяко усунути їх від влади. Проте обидва лідери Південного Судану не були зацікавлені в компромісах, що затягує укладення будь-яких домовленостей щодо миру. Але попри відсутність значного прогресу та бажання забути про проблеми Південного Судану, США не повинні цього робити, а докладати зусиль до імплементації перемир’я від 25 серпня 2014 року. Це є і планом реформування Південного Судану щодо забезпечення конституційної, економічної, безпекової реформ.

Припущення про скорочення економічної співпраці та підтримки та перенесення акценту на безпеку уже починають знаходити підтвердження.

Зокрема, Трамп вніс пропозицію Бюджетного плану, де йдеться про «зменшення або припинення» підтримки організацій від ООН, які пропонують гуманітарну допомогу на суму більш  ніж $200 млн з підтримки миру, що працюють в основному в Африці. Це стосуватиметься і Південного Судану, який є одним з найбільших одержувачів американської гуманітарної допомоги.

Паралельно з цим, 27 березня Дональд Трамп відновив урядове розпорядження 2014 року про оголошення надзвичайного стану щодо Південного Судану у зв’язку з напруженою безпековою ситуацією, розпорядження заморожує передачу активів і майна тим, хто загрожує миру в Південному Судані.

Відновлення цього порядку, з одного боку, показує інший підхід ніж у адміністрації Обами, зокрема відхід від лобіювання персональних санкцій. Але з іншого боку несе певну загрозу, оскільки не перешкоджає тим чи іншим силам в Південному Судані отримувати зброю для продовження протистояння.

Хоча сприйняття Дональда Трампа як нової сторінки в американській політиці і штовхає президента Киїра та опозиційного Мачара шукати підтримки та налагоджувати зв’язки, в найбільш реальній перспективі адміністрація Трампа апелюватиме до  перемир’я, підписаного у серпні 2015 року, і навряд чи ставатиме на сторону тих, хто намагається його порушити. Доказом є неодноразові заяви Трампа щодо гіркого досвіду з Лівією, який призвів до вакууму влади в країні. Отримання незалежності Південним Суданом — наслідок великих зовнішньополітичних зусиль США в Африці і попри “Америка перш за все”, хочеться вірити, що нова адміністрація не забуде про Південний Судан.

Марта Дьомочко, Global Ukraine INGO

Поділитися в соцмережах:


Related Post