Мозамбік – молода держава навіть за мірками Африки. Минулого року країні виповнилося 40 років від моменту проголошення незалежності. Але повноцінно насолодитися суверенітетом громадянам Мозамбіку завадила тривала громадянська війна, що забрала понад 1 мільйон людських життів. Саме через це мозамбікці понад усе у світі цінують мир. Але останніми роками конфлікт в середовищі еліт через боротьбу за владу породжує значне занепокоєння. Питання «децентралізації по-мозамбікські» значною мірою у фокусі уваги у другій частині інтерв’ю з представником українства у Мозамбіку Дмитром Яцюком. Першу частину інтерв’ю можете прочитати тут.

– Які етнічні розбіжності в даний час існують у Мозамбіку?

– Загалом у Мозамбіку проживає близько 25 основних етнічних груп, які належать до мовної групи банту. Традиційно партію влади очолювали вихідці з групи «шангане», серед урядових військових домінували вихідці з півночі («макуа» та «маконде»), керівництво та «бойове», партизанське крило РЕНАМО, походить з етносу «ндау». Після революції 1975 року, Самора Машел наголосив на негайній потребі перетворення країни на політичну націю, одним з інструментів такого перетворення став курс на розвиток та збереження португальської мови з витісненням на задній план африканських, «національних мов». Президент, який змінив Самору Машела – Жоакім Чіссано, пом’якшив ставлення держави до африканських мов. Останніми роками у деяких провінціях розпочався проект-пілот по викладанню у державних початкових школах усіх предметів «національною мовою» кожної окремої провінції. До цих пір невідомо чи цей експеримент буде поширений на цілу країну.

Машел Самора

Машел Самора

– Розкажіть, будь ласка, про громадянську війну у Мозамбіку? Які уроки Україна може винести з тих подій?

– Мозамбік здобув незалежність у самий розпал «холодної війни», обравши т.зв. соціалістичний шлях розвитку. Це привело до того, що країна швидко перетворилася на плацдарм боротьби між двома антагоністичними системами. СРСР дуже мало цікавився соціально-економічним розвитком Мозамбіку, що в останні роки свого життя чітко відчував та критикував, у приватних розмовах, Самора Машел.

Хоча у свій час Генрі Кіссинджер називав громадянську війну у Мозамбіку «війною між гіршою армією та гіршими партизанами світу», але ця війна, а також ідеологічний вибір тогочасної мозамбікської еліти фактично відкинули країну на 30-35 років назад. Починаючи з 1995 року, після перших багатопартійних парламентських та президентських виборів, Мозамбік змушений був відбудовувати чи будувати наново практично всю свою інфраструктуру.

Війна у Мозамбіку мала насамперед ідеологічне підґрунтя, зі зникненням світового комунізму та режиму апартеїду, більше нічого не заважало колишнім супротивникам потиснути один одному руки та домовитися про мир, як це і сталося у Римі у 1992 році.

Римська мирна угода 1994 року

Римська мирна угода 1994 року

Хоча, як ФРЕЛІМО, так і РЕНАМО, отримували постійну зовнішню військову та фінансову допомогу, вони були та залишаються часткою Мозамбіку. В українському випадку, якщо змусити РФ припинити фінансування та підтримку терористичних угрупувань на сході, АТО дуже швидко закінчиться відновленням суверенітету України на всій території країни.

– Яке ставлення до португальців мають мозамбікці у даний час?

– На міждержавному рівні ці стосунки є дуже непоганими: Мозамбік радо приймає інвестиції, португальські компанії лідирують у галузі громадського будівництва, модернізації інфраструктури та мережі доріг країни, ресторанного бізнесу. На приватному рівні бувають випадки, коли вимоги до португальських громадян з боку державних чинників, таких, як поліція, податкова чи міграційна служба можуть бути трохи вищими, аніж до громадян інших країн світу.

– Наскільки значною є народна підтримка партії ФРЕЛІМО? Чи справедлива теза, що Мозамбік прямує до стану однопартійної диктатури, що базується на прибутках від реалізації природного газу?

– Треба розуміти, що у Мозамбіку електоральна підтримка тої чи іншої політичної сили залежить у першу чергу не від соціальних чи ідеологічних факторів, а від етнічних чинників. ФРЕЛІМО традиційно отримує сильну підтримку у трьох південних провінціях: Мапуту, Ґазі та Інямбане та на крайній півночі, у КабуДелгаду, звідки почалася партизанська діяльність партії, тоді ще просто «фронту звільнення», у середині 1960-х років. Позиції РЕНАМО сильні у центрі країни та сході, у першу чергу у провінціях Суфала, Маніка, Замбезія та Тете, де добуваються природні копалини, або через території яких проходять транспортні мережі, якими ці копалини вивозяться з країни. Лише третя політична сила країни – Демократичний Рух Мозамбіку (МДМ) намагається розвиватися поза етнічними чинниками, спираючись на зростаюче, хоча поки що не дуже енергійне громадянське суспільство.

Опозиція звинувачує партію влади у тому, що та використовує надприбутки від великих проектів видобувної галузі для нецільового використання та для особистого збагачення окремих державних та партійних лідерів. Маючи більшість у парламенті та досить слабке громадянське суспільство, партія влади ніколи особливо не переймалася прозорістю цього питання.

– Що відбувається зараз з РЕНАМО? Чи можливі рецидиви протистояння з ФРЕЛІМО?

– З кінця 2014 року країна переживає ситуацію, коли найбільша опозиційна партія РЕНАМО погрожує почати керувати провінціями, у яких отримала більшість депутатів під час останніх парламентських виборів. Після того, як у першій половині грудня 2015 року парламент відхилив законопроект РЕНАМО про децентралізацію, у своєму звернені до громадян, яке журналісти могли почути по телеконференції 16 грудня ц.р., лідер опозиції, Афонсу Длякама ще раз пообіцяв, що у 2016 році його партія «почне урядувати, без кровопролиття, починаючи з березня наступного року, у шести провінціях, де виграла вибори у минулому році». Длякама також намагався заспокоїти міжнародні компанії та представників «країн-донорів», заявивши, що «їх інтереси будуть захищені […] ніяка інфраструктура чи під’їзні дороги не будуть пошкоджені». Не варто і казати, що національні та міжнародні еліти вкрай занепокоєні. Як видно по карті, залізничний шлях з родовища «Моатізе» до порту Бейра проходить через провінцію Суфала, яка є форпостом як РЕНАМО, так і особисто клану Дляками (його старенький тато займає посаду «реґулу», що є чимось середнім між головою сільради та сільським чаклуном).

Рецидиви протистояння між урядом та РЕНАМО відбуваються у країні з середини 2014 року, вони мають досить таки низьку інтенсивність, армія та поліцейський спецназ FIR використовують у сутичках здебільшого стрілецьку зброю… У той же самий час події відбуваються далеко від великих міст та інтернету. Дуже мало з того, що відбувається насправді та які втрати несуть сторони конфлікту, стає відомо суспільству.

У свою чергу, в уряді та у партії не існує одностайності у шляху вирішення цієї проблеми, президент Ньюсі лавірує між різними партійними «платформами». Деякі з них вимагають «ангольського» вирішення питання, шляхом фізичного знищення Афонсу Дляками, деякі схиляються до схеми «win-win», яка би залишила задоволеними обидві боки конфлікту.

Здається, що одностайним є розуміння того, що запропонована та анонсована РЕНАМО децентралізація може стати першим шляхом на початку розпаду країни за сценарієм, у кращому разі Судану, у гіршому – Сомалі…

– Якого курсу у зовнішній політиці дотримується уряд Філіпе Ньюсі? Чи відбулися якісь зміни після виборів 2015 року?

– Зовнішня політика Мозамбіку не змінилась. Під час відомої резолюції ГА ООН щодо засудження російської агресії та окупації Криму, делегація Мозамбіку утрималась при голосуванні. У мозамбікській пресі домінує нейтральна думка щодо війни на сході України, яка значною мірою формується ЗМІ Португалії, адже Мозамбік практично не має жодної реальної мережі власкорів поза межами свого регіону.

– Що є предметом гордощів мозамбікців?

– Оскільки мозамбікське суспільство переживає певну реструктуризацію, то різні соціальні групи можуть мати зовсім різні предмети гордощів. Якщо говорити про мейнстрим, то предметом таких гордощів до останнього часу був соціальний мир, який панував у мозамбікському суспільстві. Мир між багатими та бідними, між «освіченими» вихідцями з півдня та «войовничими» вихідцями з півночі, між громадянами африканського походження та вихідцями з Європи…

– Хто є національними героями Мозамбіку? Чому саме ці люди?

– З огляду на непросте колоніальне минуле, героями вважаються або сучасники, або державні та культурні діячі дужеблизького минулого: президент (та маршал) Самора Машел, поет Жузе Крайверіня, художник Маланґатана, легкоатлетка Лурдеш (Марія) Мутола. Всі вони представляють нову спільноту, не ідеологічну, а справжню «нову мозамбікську людину». Вони говорять одною мовою, поважають один прапор, не мають «колоніального» минулого, адже вони наші сучасники.

– Порадьте, будь ласка, яку-небудь книгу або фільм, що українці змогли власноруч більше дізнатися про Мозамбік?

– Література Мозамбіку є літературою малих форм: оповідання, коротка повість, «білий вірш», рідше поема… На жаль я не знаю українських перекладів мозамбікських авторів, тим хто володіє англійською можу порадити повісті Міа Коуту та Пауліни Щізіане. Доробок Міа Коуту повний гіперболічних та метафоричних порівнянь, автор широко використовує антитези та оксюморон. Його твори наповнені видіннями, сподіваннями, снами, спогадами та іншими нематеріальними матеріями, на мій погляд його творчість дуже «жіноча», почуттєва, інтуїтивна. У Пауліни Щізіане більш об´єктивний, «чоловічий» стиль, в її творах набагато менше нематеріального та більше від реального африканського магічного реалізму. Якщо герої Міа Коуту не знають, що робити та сидять на «узбіжжі ніякої дороги» (назва одної з його повістей), то герої Пауліни твердо знають який саме магічний обряд треба пройти та де, аби отримати омріяне призначення у себе у міністерстві чи фірмі або завоювати своє кохання.

Перший мозамбікський художній фільм був випущений лише у 1985 році, як спільний проект з Югославією. Він називався «Час леопардів» (O tempodosLeopardos / Време леопарда), його режисером був Здравко Велімірович (ZdravkoVelimirović, 1930 – 2005). Робота над фільмом характеризувалися різним баченням між мозамбікськими та югославськими митцями. Мозамбікці вимагали більшого реалізму, югослави бажали більшої комерційності. У результаті, фільм виявився комерційним провалом, у Мозамбіку він демонструється надзвичайно рідко. У той же час цей проект може бути цікавим митцям та дослідникам, оскільки є чудовим прикладом мозамбікського «соціалістичного реалізму» у мистецтві, у час коли країна вірила в утопію та у створення «нової мозамбікської людини». Одночасно у фільми реалістично та з любов´ю змальовані природа та побут мозамбікського села на півдні країни, яким воно було у 1970-1980 роках.

Також цікавою для африканістів була би документальна драма «До побачення, НДР» (Adeus RDA / Farewell DDR) бразильсько-мозамбікського режисера ЛісініуАзеведу (Licínio Azevedo), знятий у 1992 році, одразу ж після падіння берлінської стіни. Колишня соціалістична утопія розлітається у друзки та близько 16 000 молодих мозамбікців, які працювали на заводах НДР, повертаються у Мозамбік, деякі через 10 років відсутності. Вони виїжджали з африканського соціалізму у «трабант-соціалізм», а повернулися у зовсім іншу реальність «дикого капіталізму». Деякі з цих робітників, яких у Мозамбіку називають «madjarmanes», тобто «німці» (префіксом «ма» у мові шангане позначається множина) більше, аніж через 20 років після свого повернення у країну так і не змогли адаптуватися до нового суспільства…

Інтерв’ю провів Олександр Мішин.

Біографічна нота.

Дмитро Яцюк народився у 1975 році у м. Даугавпілс (Латвія). У 1979 році родина переїжджає до України, у місто Київ. У Києві отримав середню освіту та у 15 років починає друкуватися у київській та пізніше у львівській періодиці, зокрема у таких виданнях, як: «Молода Гвардія», «Молодь України», «Україна Молода», «Вечірній Київ», «КиевскиеВедомости», «Post-Поступ», тощо. До переїзду в Африку працював в інформаційному агентстві «УНІАН».

Дмитро Яцюк більше двох десятків років мешкає у Мозамбіку. Менеджер за фахом. Перекладає з англійської, португальської та російської мов. Одружений. Журналіст, блогер та активіст української громади Мозамбіку.

Поділитися в соцмережах:


Related Post