Два роки тому, 15 грудня 2015 року за підтримки міжнародних організацій та ООН в марроканському місті Схірат між ворогуючими сторонами Лівії була підписана Лівійська Політична Угода, також відома як Схіратська домовленість, що мала на меті врегулювати громадянський конфлікт в країні та створити єдиний орган влади, який був би визнаний на міжнародному рівні.

Орган отримав назву Уряд Національної Згоди (УНЗ), що править під керівництвом прем’єр-міністра Файєза Аль-Сараджа і сьогодні. Але не дивлячись на міжнародну підтримку та визнання, цей орган за два роки так і не зміг отримати контроль над усією країною, а ворожі до нього сили тим часом зміцнювали свої позиції. Як наприклад Палата Представників (ПП) зі східного міста Тобрук, що вважає себе законним парламентом, має кабінет міністрів на чолі з Абдаллою Абдуррахмані ат-Тані та армію з головнокомандувачем Халіфа Хафтаром. І саме Хафтар, насправді, вважається лідером усього руху на сході країни.

Його Лівійська Національна Армія (ЛНА) має на озброєнні не лише наземні сили, але й авіацію і успішно застосовує власні ресурси як у боротьбі з опонентами з Тріполі, так і з племенними союзами та ісламістами різних мастей, які поширені ледь не по всій території країни та ведуть партизанську війну у своїх інтересах. Саме війна з міжнародновизнаними терористичними організаціями і дозволили створити Хафтару певну легітимність в очах сусідніх країн. На сьогоднішній день не офіційну, але впевнену та однозначну підтримку йому здійснюють уряди Єгипету, Саудівської Аравії та Росії.

Області контролю сторін в Лівії за версією Аль-Джазіри

Області контролю сторін в Лівії за версією Аль-Джазіри

 

У річницю ООНівського договору Хафтар заявив, що не визнає дію угоди взагалі і готовий виконувати лише волю народу країни. Після відносно успішних минулорічних переговорів Сараджа та Хафтара, що відбувалися за посередництвом Саудівської Аравії та Італії, така заява виглядала як крок назад у відносинах найбільших лівійських фракцій. Відразу після заяви, у лояльних до ЛНА містах були проведені військові паради. Мітинги в підтримку Хафтара також відбувалися і на північному-заході країни, де ЛНА теж має певну підтримку. У відповідь заворушилися і противники Хафтара, союзники УНЗ назвали руйнівними його дії для демократичного процесу в країні та відправили додаткові військові підрозділи до міста Сірт та ближче до нафтових портів на сході, що зараз знаходяться під контролем ЛНА.

Але нова річниця підписання Схіратської домовленості відзначилася не лише гучними заявами, але і терористичними актами. Так, в Місраті, в результаті нападу озброєнного кіллеру загинув мер міста Моххамед Ештаві. Для Місрати це не рядовий випадок, завдяки побудові власної місцевої армії їм вдалося встановити відносно стабільний порядок в місті та околицях. Бригади Оборони Місрати були в союзних відносинах з урядом Аль-Сараджа майже відразу після формування УНЗ, та підтримували їх в різних операціях по всій країні.

Мотиви для вбивства Ештаві мали майже всі сторони конфлікту. Локальні ісламісти давно мали відкритий конфлікт з менш радикальною владою в Місраті, Лівійська Національна Армія таким чином могла значно послабити позиції влади з Тріполі та закріпити свої позиції навколо нафтових портів, а представники Ісламської Держави просто могли продовжити свою політику помсти за участь солдат Місрати у боях за місто Сірт. Але тим не менш поки ніхто не взяв відповідальність за вбивство і зараз важко прогнозувати як ця ситуація вплине на центральні приморські регіони Лівії.

Таким чином ситуація в країні різко напружилася, а крісло під Сараджем захиталося. Опоненти УНЗ вказують, що мандат уряду з часом вичерпався і довіру та легітимність можна повернути лише шляхом проведення нових виборів. Уряд Національної Згоди, у свою чергу, розпускатися не збирається і продовжує роботу. Головна проблема УНЗ – це власна неспроможність діяти незалежно від зовнішніх сил. Фактично, УНЗ зараз контролює лише частину столиці та деякі території навколо неї. Всі рішення, що стосуються ситуації за межами столиці мають опиратися на плечі чисельних союзників, що можуть відмовитися від подальшої співпраці у будь який момент.

Тепер світова спільнота опинилася у вкрай незручному становищі, з одного боку їм важливо тримати одну лінію та підтримувати лише один уряд, але з іншого боку реалії вказують, що Сарадж не зможе об’єднати під своїм проводом більшість сил в країні і позиція ООН починає лише поглиблювати розкол.

Відновлення бойових дій загрожує похоронити всі намагання ООН врегулювати конфлікт, а громадянська війна в Лівії, після часткового перемир’я, може розгорнутися знову з повною силою. Це, в свою чергу, може зірвати проведення парламентських та президентських виборів, що мають бути проведені влітку 2018 року. На ці вибори покладають надію усі представники мирного процесу. Адже участь у них мають взяти усі представники політичного життя країни і їх вдале проведення може значити формування єдиної вертикалі влади, яка припинить розкол та зможе сформувати єдиний загальновизнаний та легітимний уряд країни.

 

Дмитро Литвиненко

 

Джерела:

 

 

Поділитися в соцмережах:


Related Post