Дмитро Яцюк є одним з найбільш активних представників українства в Мозамбіку. Як українка стала на чолі Генпрокуратури Мозамбіку, що мозамбікці знають про Україну, чому Китай витіснив росіян з країни та що таке принцип «20/24»? Читайте першу частину ексклюзивного інтерв’ю Центру дослідження Африки з Дмитром Яцюком.

– Розкажіть, будь ласка, про себе: як ви потрапили до Мозамбіку?

Якщо коротко, то у 1985 році моя мама закінчила правничий факультет Київського Національного (тоді Державного) Університету «Тараса Шевченка» та у 1988 році переїхала на проживання до Мозамбіку. Тоді вона була лише восьмою жінкою з колишнього СССР, яка проживала у країні. Спочатку вона викладала право у єдиному на той час державному Університеті «Едуарду Мондлане», пізніше їй запропонували працювати у прокуратурі. Вона працювала у різних департаментах прокуратури (від кримінальних злочинів до побутових справ) та у 2015 році була призначена заступницею Генерального прокурора з питань прокурорського нагляду. Цьому навіть присвячене кінострічка авторства російського 1-го каналу.

(Українська сеньойора прокурор у відео російського каналу “Русские в Мозамбике”)

– Що є візитівкою Мозамбіку, на вашу думку?

Скоріш за все, це привітність та спокійна вдача мозамбікців. Як у своєму регіоні, так і в Африці, мозамбікці відомі працьовитістю та відсутністю немотивованої агресії, що не означає відсутності винятків з цього правила. Хоча основа модерної мозамбікської нації – це різні народності банту, країна прийняла до себе португальців, китайців, греків, тощо.

– Чи можете ви навести приклади схожості між Україною та Мозамбіком?

Дуже довгий час наші країни перебували у стані колоній, залежних від чужинницьких метрополій, тому постколоніальна ментальність присутня у суспільстві. Це проявляється у різному вигляді, у різних ділянках суспільного життя, від бізнесу до культури, насамперед у постійному огляданні на метрополію чи у віру у міфічні «узи спорідненості», створені між об´єктом та суб’єктом.

– Яке ставлення до українців у Мозамбіку? Що мозамбікці знають про Україну?

Загалом ставлення позитивне. Декілька тисяч мозамбікців навчалися в Україні, з середини 1960-х до середини 1990-х років. Середній міський освічений житель країни знає, що Україна була часткою СРСР, може згадати трагедію Чорнобиля, «Динамо Київ», Андрія Шевченка, люди знають про Майдан та війну на Сході.

На фото: Дмитро Яцюк

Дмитро Яцюк (фото Д.Я.)

– Чи великою є українська громада Мозамбіку?

Громада невелика, за моїми підрахунками близько 120-150 дорослих та 300-350 дітей, у переважній більшості серед змішаних україно-мозамбікських родин. Переважну частину громади складають українські жінки зі змішаних шлюбів, у країні також працюють лікарі, у приватному та державному секторах медицини, а також викладачі, у державному та у деяких приватних вищих та середніх учбових закладах.

– Чим Мозамбік може бути цікавим для українського бізнесу? Які вам відомі ділові проекти, що реалізуються на двосторонньому рівні?

У минулі 10-15 років більшість українських товарів потрапляло у Мозамбік через РФ. Хоча також знаю про прямі поставки зернових культур чи купівлю армією Мозамбіка кількох «Ан-26» в української приватної компанії. На даний момент товарообіг між країнами невеликий, спільних ділових проектів двостороннього державного чи приватного рівня не існує.

Мозамбік дійсно є країною з великим потенціалом, вона відкрита для будь якого бізнесу. Україна виробляє різну продукцію, яка може зацікавити Мозамбік: від міських автобусів «Богдан», до військової техніки, від сонячних батарей до безпілотників.

– Чи наявні в Україні можливості для поглиблення співпраці з Мозамбіком? Що, на вашу думку, стоїть на заваді цьому?

Мозамбік стрімко розвивається, на півночі країни на океанському шельфі наявні родовища природного газу оцінюються у близько 200 трильйонів кубічних метрів, (потенційно Мозамбік потрапляє у першу п’ятірку виробників природного газу). Серед компаній, які зацікавлені у цьому проекті та які вже вклали гроші у розвідку газосховищ є ЕНІ (Італія), AnadarkoPetroleum (США), група ChinaNationalPetroleumCorporation (Китай), GalpEnergia (Португалія) та Kogas (Південна Корея).

Мозамбік шукає партнерів, які готові вкладати у майбутні проекти не лише власне «ноу-хау», але також власний капітал. До останнього часу – відсутність капіталу була головною проблемою для України, тому що наявність будь якого революційного «ноу-хау», без капіталу означає неможливість вигравати тендери. Також це потенційно означатиме, що Мозамбік обиратиме інших стратегічних партнерів.

– Як відомо Росія має значний вплив на Мозамбік, чому так склалося? Може дана ситуація змінитися у найближчій перспективі?

Дійсно, Мозамбік довгий час був часткою т.зв. «радянського сектора Африки», адже із середини 1960-их рр., Радянський Союз підтримував партію, яка з моменту проголошення незалежності країни у 1975 році та до цього часу є правлячою у країні. Однак я би не сказав, що сьогодні РФ має значний вплив у країні, скоріше навпаки, цей вплив значно менший, а ніж, скажімо, у Швеції чи Голландії. У сьогоднішньому світі, а особливо в Африці, головну роль у відношенні між країнами відіграють економічні чинники, гроші, інвестиції, кредити… У більшості країн Африки, які входили, як в, умовно кажучи «радянський» та у «західний» сектори континенту, роль «великого Брата» поступово, але невпинно перебирає Китай. Ця країна, використовує напрочуд дієву схему впливу: інвестиції, дешеві кредити та створення інфраструктури в обмін на преференції в отриманні сировини. Та жодних вимог у царині політики, як внутрішньої (демократія, права людини) так і зовнішньої, жодна інша країна світу не пропонує Африці подібні умови співпраці…

– Чи сильно впливає на економіку Мозамбіку світове падіння цін на енергоносії? Наскільки це критично для країни?

Таке падіння вже впливає та досить сильно. Динаміка зросту та падіння світових цін на нафту, опосередковано диктуватиме чи розпочнеться здобуття газу у країні. Нафтогазові родовища у районі дельти ріки Ровума потребують глобальних інвестицій на рівні 30 мільярдів доларів. Лише проект італійської ЕНІ по будівництву океанської платформи «офф-шор» для переробки природного газу у зріджений природний газ (LNG) оцінюється у близько 7 мільярдів доларів.

Мозамбік має значні запаси кам’яного вугілля у провінції Тете, де він видобувається відкритим способом. У першу чергу на родовищі «Moatize», яке вже сьогодні дає можливість здобувати 11 мільйонів тонн вугілля у рік, у 2013 році бразильська компанія «Vale», яка є власницею родовища, здобула близько 4 мільйонів тонн.

Родовище Моатіза

Родовище Моатіза (фото Д.Я.)

Річний бюджет Мозамбіку на 2013 рік складав 57,4 мільярди метикалів (2,39 мільярдів доларів), з них 67,2% власних та 32,8% зовнішніх фінансових ресурсів (3). Світове падіння цін на енергоносії віддаляє початок їх індустріального здобутку, а значить скорочує державний бюджет країни та сповільнює подолання бідності, яка є прямим результатом громадянської війни, яка, у свою чергу, була продуктом «холодної війни».

– Який досвід державотворення Мозамбіку може бути корисним для України?

Після проголошення незалежності у 1975 році, Мозамбік досить таки жорстко, часом жорстоко відстоював свою соборність. Наприклад, іноземці, які проявляли нелояльність до республіки, висилалися з країни по формулі «20/24»: 20 кг багажу та 24 години для того, аби полишити Мозамбік. Зрозуміло, що часи змінилися, але у Мозамбіку ця формула не була скасована, вона просто не дуже часто використовується. Мозамбік у свій час творчо використав слова Леніна про те, що «всяка революція лише тоді чогось варта, якщо вона вміє захищатися». Думаю, що ці слова, як ніколи актуальні сьогодні, коли наш північний сусід «точить зуби» на українську Революцію достоїнства (прим. «Революцію гідності»).

– Ви маєте власний блог про Україну й добре орієнтуєтеся у поточних українських проблемах. Щоб ви побажали українцям в Новому 2016 році?

Бажаю усім українцям перемоги в українській визвольній війні на Сході, бажаю повного повернення окупованих територій, включно із Кримом, адже українці – це нація поміркованих реалістів, а як казали французькі студенти у травні 1968-го:«Будьте реалістами, вимагайте неможливого!».

Інтерв’ю провів Олександр Мішин.

Біографічна нота.

Дмитро Яцюк народився у 1975 році у м. Даугавпілс (Латвія). У 1979 році родина переїжджає до України, у місто Київ. У Києві отримав середню освіту та у 15 років починає друкуватися у київській та пізніше у львівській періодиці, зокрема у таких виданнях, як: «Молода Гвардія», «Молодь України», «Україна Молода», «Вечірній Київ», «КиевскиеВедомости», «Post-Поступ», тощо.До переїзду в Африку працював в інформаційному агентстві «УНІАН».

Дмитро Яцюк більше двох десятків років мешкає у Мозамбіку. Менеджер за фахом. Перекладає з англійської, португальської та російської мов. Одружений. Журналіст, блогер та активіст української громади Мозамбіку.

Поділитися в соцмережах:


Related Post