Можливість отримати об’єктивну розповідь про положення справ у екзотичних країнах Африки сама по собі випадає не часто. Ще рідше ця розповідь є відвертою та без жодних обмежень. Відвертою настільки, що після завершення інтерв’ю людина просить аби її ім’я лишилося утаємниченим. Вашій увазі саме такий матеріал: це емоції, переживання та щирі думки українського інженера Макара Свірського (імя змінено) у чиє життя назавжди увійшла Африка та її хворобливий куточок під назвою Демократична Республіка Конго.

 

Макаре, почнемо з простого питання: що здійснило найбільше враження на тебе від перебування в Конго?

В Конго мене найбільше вразив… бруд, якесь тваринницьке відношення один до одного, відсутність загальнолюдських цінностей, і те, що вони не цінують людське життя, ані своє, ані чуже. А ще відповідно дуже значна їхня схожість на деяких сучасних українців: вони можуть жити у нетрях, але вдягаються в найкращі світові бренди, їздять на дуже дорогих автомобілях, але при усьому цьому повторюся – живуть у нетрях.

А що тобі запам’яталося від спілкування з місцевими?

Запам’яталося?.. брехня мені запам’яталася. Їм дуже легко брехати. Переважно пам’ятаю саме про брехню. Вони не бажають зростати та розвиватися… Ненависть до мене, як до білої людини, просто через те, що я біла людина як така. Хоча нічого поганого я їм зробити не хотів, і навіть про це не думав.

  Це була саме тваринницька ненависть, без жодної на те причини?

Так, абсолютно безпричинна ненависть змішана з бажанням одурити…

BBC

— Так ставилися до тебе усі конголезці, безвідносно віку чи статі?

Звісно ми не можемо казати про 100% населення, як і про будь-яку іншу націю. Ми не можемо казати, що от усі вони такі. Ми будемо казати про більшість, бо з-поміж них також є чудові люди.

А в тебе були друзі конголезці?

Був один товариш, не можу назвати його другом. В мене був випадок: ми дали хабара людині, аби вона зробила певну роботу, а саме подала документи туди куди треба задля того щоб ми просто не заморочувалися. Дали доволі великі гроші йому. Він пішов до кабаку, напився, забув портфель та почав вимагати хабара наново. От така історія.

А ще ми були свідками бійки в барі, і це був такий страх, люди були такі перелякані. Вони не змогли навіть нормально побитися, але коли в них у руках мачете, то вони готові йти вбивати, руйнувати, ламати. Проте якщо статус кво однаковий, то конголези бояться битися, вичікують ситуації коли буде явна перевага і тоді вступають у двобій. Ось такі вони за так би мовити бойовим духом…

Ти розповів про цікавий момент психології конголезців. Вони слабкі?

Так, морально слабкі люди.

Дійсно ніколи не чув що конголезці були сильними воїнами на відміну від зулусів.

Вони сильні на вбивства. Так би мовити сильні вбивці. Вони не воїни, вони – вбивці.

drc-armed-groups-m23 MBTimes

  Красива цитата справді. А чого хочуть від життя конголезці?

Вони не можуть цього сформулювати. Звісно вони хочуть жити добре. Це нормальне бажання людини жити добре. Проте щось робити за для цього, якось розвиватися, то ця якість розвинена у вкрай малої частини населення. Переважно вони хочуть, щоб хтось оце «добре життя» їм приніс. Вони чекають на подачки. Конголези не намагаються зробити своє життя кращим, і навіть не питають в самих себе що треба зробити для цього. Вони скаржаться, що їхнє життя погане, і на цьому усе…

А чи є у ДРК єдина нація?

Ні, звісно, що не має, як і у більшості африканських країн вони дуже серйозно поділені на трайби (трайб або плем’я – це тип етнічної спільноти людей, що об’єднані спільним походженням, мовою, вірою і звичаями, історичний тип етнічної спільноти, стадія еволюції Етносу, що ґрунтується на родових взаєминах та суспільному поділі праці, які визначають розрізненість племен за територією, мовою, культурою, організацією життєдіяльності, – ред.). Ці трайби ненавидять одне одного протягом тисячоліть. Їх кордони (кордони ДРК – ред.) є штучними, тому як же вони можуть жити мирно. У штучних кордонах для них єдиний варіант це розпад, це єдиний спосіб подолати ненависть між ними. Наприклад, вони вбивають пігмеїв, для чого не ясно. Просто вбивають пігмеїв, які мешкають десь у джунглях, і які абсолютно ніяк не впливають на їхнє життя.

 Вони вбивають їх заради розваг?

Не знаю, просто вбивають і все. Але пігмеї також не кращі – у відповідь вбивають представників інших етнічних груп Конго та їдять. Кого зможуть вбити, того вони і їдять. Самі конголезки переїли вже все що можна у джунглях. Переїли усіх мавп. Горил там лишилося, не знаю, але мало – десь пару сотень лишилося у Букаву. Просто банально усіх з’їли.

Дійсно дуже дивно…

У Конго багато див незрозумілих мені. От мені сподобалося що по дорозі з Букаву до Кавуму (аеропорт, 25 км на Північ від Букаву – ред.) є село під назвою Поповка.

Що це за село з такою українською назвою?

Просто село по дорозі. Стоїть дорожній знак з написом Popovka, але ми до сих пір не знаємо що й як… Місцеві не кажуть.

Добре питання тоді буде ще чекати на своїх майбутніх дослідників. А щодо бельгійського впливу в ДРК, наскільки він значний?

Мабуть їх вплив лишається сильним, але це теоретичні знання. На практиці, на скільки мені відомо, усі конголезькі діаманти у підсумку потрапляють до Антверпену. Але це не підтверджено документально. Так мені казали знаючі люди: за що купив, за те продав. Проте під час роботи в Конго не бачив жодного бельгійця. Я бачив представників будь-яких національностей, навскидку мабуть не скажу, але це було багато національностей, окрім бельгійців. Проте я не був у столиці, місті Кіншаса – можливо вони звідтіля смикають за мотузки…Проте на території міст Гома та Букаву я їх не бачив.

 А китайців? Кажуть їх дуже багато в Африці.

Китай представлений в Конго економічно. Мобільні телефони, одяг, генератори, пральні машинки, телевізори, усе китайське. Але щоб по вулицях китайці ходили, як наприклад у Кенії, то я такого не бачив. Мабуть вони там є, принаймні з огляду на економічну присутність.

А щодо росіян? Росіяни в Конго є?

Централізовано вони там не присутні. Але звісно поодинці їх там дуже багато: багато льотчиків, це переважно пенсіонери. Це льотчики, які не змогли знайти себе в жодній іншій нормальній компанії.

Тобто це погані, слабкі льотчики?

Ні, навпаки, це льотчики фантастичні, з високим рівне підготовки, тому що там льотні умови одні з найскладніших у світі, якщо не самі складні. Але можливо це пов’язано з типами літаків на яких вони літають, що вже не мають попиту на Заході, або може просто ринок слабкий на конкуренцію. Їдуть до ДРК ті, хто чомусь не зміг знайти себе в нормальних авіакомпаніях. Рідко хто з них виходить на пенсію. Переважно усі лишаються в Конго… Гинуть, розбиваються…

Це дуже прикра інформація…

Багато хто з них просто вже не може жити без Конго. Це адреналін, це синдром Африки, синдром Конго – люди не можуть знаходитися вдома… Я чув фразу від одного з найкращих льотчиків на типі Ан-28: «Вдома я існую, а тут я живу». Не можу сказати, що поділяю цю точку зору, проте це їхнє життя, вони так думають.

Ан-28. Що це за літак?

Малий літак, «роботяга», «лошадка», «маршрутка 15 хвилин». Українські льотчики в Конго мабуть відчувають себе як у фільмі «Збройний барон». Вони перевозять романтику…

 Красиві асоціації. А що в плані туризму є цікавим у Конго?

Я про це давно думав. Є ж відморожені туристи, екстримали. Це люди, які люблять Сомалі. Типа Ілії Варламова. До речі я з ним перетинався у Кот дІвуарі. Це не просто туристи – це відбиті люди із специфічними інтересами.

З принад Конго – звісно цікаво подивитися на горил, те саме є в Руанді, але є люди – так звані «чорні туристи», що полюбляють зони конфліктів. Не розумію чого вони цим добиваються, але такі люди є. Якщо б я сам був би туристом, то ДРК було би останнім з останніх місць куди би я поїхав.

 Чому так?

Інфраструктури немає, хвороби, ризики бути пограбованим, це як мінімум, а можливо навіть вбитим.

Про проблеми. Які б ти виокремив ключові проблеми Конго в даний час?

Головна проблема це слабко розвинене громадянське суспільство, як і скрізь в Африці. Ненависть один до одного, що живе в людях. Усі інші проблеми, такі як освіта, медицина, витікають з одного – низький рівень громадянського суспільства, відсутність впливу на свою державу та навіть відсутність бажання цей вплив здійснити. В конголезах домінує бажання вкрасти, а не заробити. Все це стандартне. Як недивно це не відрізняється від України чи будь-якої іншої держави, що розвивається. Гадаю, що усі ми люди, розвиваємося по одним і тим самим законам. Просто хтось швидше, а хтось повільніше, перебуваємо у різних фазах. Але в цілому вибачте: «ті ж яйця лише у профіль».

Це улюблена фраза одного з колишніх африканістів з КІМО, якщо загалом бувають колишні африканісти.

Цікаво, але я її точно не від нього почув…

Скоро у ДРК мають відбутися вибори президента. Що це означає для народу держави? Кажуть є ризики навіть державного перевороту.

Та чули ми вже таке. Був такм такий собі опозиціонер Чисікеді (Єтьєн Чисікеді, лідер опозиції, помер 01.02.2017, – ред.). Все одно на виборах переміг Кабіла (Жозеф Кабіла, представник етносу луба, четвертий президент ДРК з січня 2001 року, – ред.). А що буде далі: переможе він або хтось з його ставлеників. Що казати про вибори у Конго, якщо там навіть неможливо провести перепис населення аби дізнатися скільки загалом там виборців є. Про які вибори ми можемо вести мову? Там люди не вміють писати та читати, у бюлетені не можуть самі навіть хрестики поставити. Спитай пересічних людей – там зараз 50% не назве ім’я діючого президента. Що буде на цих виборах – будуть хвилювання, буде спротив, чи змінить він щось? Це буде вже залежати від третьої сторони. Саме вона приймає фінальне рішення. Від цього залежить чи буде переворот чи все мине.

А як зазвичай голосують в Африці?

В Африці зазвичай голосують за своє плем’я, ніхто не дивиться програму кандидата. Логіка проста: «Моє плем’я – голосую, не моє – не голосую». Таким чином владу утримають у своїх руках представники найбільш численного етносу. Це ми бачимо в Кенії, Уганді, хоча щодо Мусевені (Йовері Мусевені – президент Уганди з 1986 року і дотепер) можу помилятися.

А якщо б ситуація у Бурунді була сильно дестабілізована ( в травні 2015 року в Бурунді сталася невдала спроба державного перевороту а згодом в країні кілька місяців тривали акції протесту з людськими жервтами) чи могло б це вплинути на стабільність ДРК?

Так, були такі ризики. Були би біженці з Бурунді, які б втікали до Увіру, до Букаву. Це не дуже би вплинуло на саме Конго, але для МОНУСКО (стабілізаційна місія ООН в ДРК, – ред.) це була б проблема. Цих людей потрібно десь розміщувати, забезпечувати їхні потреби, одним словом створювати для них умови. Це все же бачили в 1994 році. Коли хуту тікали до ДРК з Руанди, занепокоєні відплатою з боку тутсі. Зазначу, що проблема виявилася тривалою, ще два роки тому в ДРК був повстанський рух М23, що складався з бойовиків тутсі, але вони вже здалися та полишили бойові дії.

57fdc994d0432-dsc-0068_1200_watermark

Добре повернемося до України. Що в Конго знають про Україну?

Знають небагато. Вони знають, що є така країна. Є скоріше радянська спадщина. Цікаво, що в конголезькому суахілі – літак буде samoleta. Якщо в оригінальному суахілі це ndege, то в ДРК – саме samoleta. Є суто український влив – літак ще називають paka-paka, бо коли запускається двигун літака Ан-2 чується саме цей звук. Конголези лаються російською мовою – розмовляючи на суахілі вставляють російські матерні слова. Це далеко не без нашої допомоги…

Чи розрізняють конголезці українців та росіян?

Звісно що розрізняють, але якщо ти сам їм скажеш про це. Україну вони на карті не покажуть. Вони нічого не знають про Радянський Союз. Вони сприймають різницю, якщо ти сам на тому акцентуєш увагу, і все.

Але серед місцевих еліт про Україну знають значно більше. Багато конголезців вчилися в НАУ, Харківському авіаційному, медичних вишах, але це вже зовсім інший рівень. Проте для більшості людей: українець це не більше, ніж слово. Загальне ставлення індиферентне, без вкладення якихось сенсів.

Чи є в Конго якісь значущі для України інтереси?

Бачу можливості для компанії КрАЗ, для компаній виробників двигунів – зокрема для «Мотор Січ», далі, ну звісно це продовольство.

А яке саме продовольство?

Не можу точно сказати про асортимент. Але знаю, що найголовніша проблема Конго це віддаленість від океанічних портів. Не знаю скільки через логістику будуть коштувати ці товари в глибинних районах. Відстані між конголезькими містами просто дикі, їх можна долати лише повітрям. Конго – це друга за розміром держава в Африці після Алжиру. Це страшні джунглі без доріг, до них можна дістатися лише на літаку. В конголезьких джунглях самому не прожити 1,5- 2 години. Там все налаштовано проти тебе. Абсолютно все.

От а чи є українська громада в Конго?

В таких країнах не має поділу між слов’янами, навіть більше усі вихідці з колишнього Союзу там спілкуються дуже тісно: українці, білоруси, росіяни, киргизи, узбеки… всі спілкуються один з одним на рівних. Звісно у залежності від того, що людина собою являє. Вихідці чи то з Кіровограду (сучасний Кропивницький, – ред.), чи то з Киргизії однаково раді зустрічатися та спілкуватися. Для прикладу дівчині з Білорусі належить найвідоміший бар в місті Гома – Coco Jambo. Там дуже складно жити малими окремими групами, бо всі знаходяться в одному човні. До прикладу, у Конго навіть між чеченами та росіянами не було проблем. Можливо через те, що місцеві чечени походять з іншого тейпу, ніж Кадиров, це представники так би мовити опозиції.

img_6479

В чому суть участі українських миротворців у місії ООН в ДРК?

Не перетинався, не знаю. Але можу сказати, що в плані авіації українці найкращі у світі. Краще від українців у світі в цьому плані не має нікого загалом. Мій знайомий на ім’я Квесі з Гайани підтвердив мені це, зазначивши, що якщо потрібна швидка евакуація з гарячої точки, то на українців можна покластися. Саме на українців. Тут вже дуже чітко знають саме про українців, не про росіян, литовців чи болгар. Лише українці безвідмовно прийдуть на допомогу, такий от міжнародний досвід. Якщо люди яким довелося стикнутися з таким явищем, як евакуація чують Ukrainian, то одразу лізуть цілуватися та обійматися. Наші льотчики – найкращі в світі!

Medal_parade_Ukrainian_aviation_unit._DR_Congo_(26398751024)

На сам кінець що ти скажеш про конголезців, які жили чи вчилися в Україні?

Знаю такі приклади. Це люди більш освічені, займають вище становище в ієрархії місцевого суспільства. Проте ментально вони незмінні: жадібність та жага грабунку не полишає їх. От був в мене один такий знайомий, добре знає Київ, жив в Ірпені, але гроші смоктав з мене так, що хай йому грець. Така їхня незмінна природа.

Інтерв’ю провів Олександр Мішин.

 

 

 

Поділитися в соцмережах:


Related Post