Чи буде перенесене китайсько-японське протистояння до Африки? Чи, можливо, незвичне співіснування стане першим кроком до зближення затятих ворогів?  Це кілька з питань, які виникають навколо одночасного розгортання китайських та японських контингентів під прапором миротворчої місії ООН у Південному Судані. Переклад статті Le Monde української дослідниці Африки Ольги Кирилової. 

Невдовзі перед цим, обидва азійських гіганта обіцяли збільшити інвестиційні програми на континенті: Китай оголосив про $60 млрд на саміті Китай-Африка (Йоганнесбург, 2015), Японія – про $27 млрд на конференції з розвитку Африки в Найробі (серпень 2016). В січні Пекін зробив заяву щодо будівництва своєї першої військової бази на континенті – в Джібуті, де вона стане сусідкою японської, яку, до речі, планують розширити. Сьогодні ці затяті вороги стануть пліч-о-пліч під прапором ООН в Південному Судані.

27chinabase-master768

Для Японії розгортання контингенту з 350 військових Сил самозахисту (Force d’autodéfense – FAD) – це перший «міліарний вихід» на світову сцену з часів Другої світової війни. Участь в операціях «kaketsuke-keigo», що з японської перекладається як «відправлення до віддалених куточків для порятунку та захисту», японський уряд не приховуючи хоче використати для навчання своєї «армії». Це стало можливим внаслідок прийняття зняття закону у вересні 2015 року, який дозволив використовувати японські збройні сили за кордоном.

Від місця дислокації японського контингенту рукою подати до китайського, який налічує 700 піхотинців та нещодавно прибуле підкріплення із 300 військових інженерів.

Цей симбіоз викликає багато запитань. По-перше, з точки зору ефективності: у японських військових немає абсолютно ніякого досвіду участі у збройних конфліктах за кордоном. До того ж, нову мілітаризацію Архіпелаг почав саме у відповідь на нарощування військової присутності Китаю в Південно-Китайському морі, а також побоюваннями Японії щодо прихильності нової адміністрації США до свого союзника. Всередині японського політикуму, так само як і в суспільстві, борються «пацифістська» та «мілітарна» течії.

Втім, із розстановкою сил в Азії все більш-менш зрозуміло. Але в Африці? «Чи прийдуть японські солдати на допомогу китайським, якщо на них буде вчинено напад в Судані?», – запитує гонконгська газета South China Morning Post. Питання, що заслуговує на відповідь. І не тільки в світлі історичного протистояння між двома країнами, а й в світлі поділу азійської суспільної думки щодо миротворчих операцій в цілому.

Це особливо актуально для Китаю, який втратив двох своїх миротворців (плюс п’ятеро пораненими) в липні внаслідок вибуху бомби в Джубі… вперше після  В’єтнамської війни. Втрата військових глибоко шокувала китайське суспільство, яке стало вголос заявляти про своє нерозуміння військової присутності в Африці, і в Судані зокрема. Адже пропагандистська машина комуністичної партії роками робила імідж «непереможної», «надсучасної», «суперпотужної» армії КНР. Але настрій соціальних мереж є однозначним – «Що ми в біса там робимо?». Для Китаю, це вже не абищо…

Однак схоже на те, що керівництво КНР погоджується платити таку ціну за свою присутність у світових справах: із загальним контингентом в 2 639 військових під прапором ООН, Китай є одним з найбільших контрибуторів до миротворчих операцій ООН, зокрема – в Африці. В ході згаданого саміту, Сі Цзіньпін пообіцяв надати у розпорядження ООН ще вісім тисяч солдат. Одне є спільним у Сі Цзіньпіна і Сіндзо Абе – за їхнього керівництва Китай та Японія відправили свої перші військові контингенти за кордон. Тепер обидва мусять справитися із внутрішньою громадською думкою.

Крім того, обидві держави об’єднує недосвідченість у закордонних військових операціях. Нова хвиля критики на адресу Китаю була спричинена звітом ООН, в якому китайських військових звинувачено у бездіяльності в ході нападу на цивільних та персонал неурядових організацій в Південному Судані.

Джерело: Le Monde

Поділитися в соцмережах:


Related Post