Кенія в українських новинах з’являється рідко. Переважно, коли стаються напади радикальних ісламістів, як в торговельному центрі Найробі в 2013 році чи в університеті Гарісса у 2015 році. Однак благодійник Михайло Резнік, який переїхав минулого року жити в Кенію допомагати сиротам й очолив Асоціацію українців в Кенії, переконує в протилежному: ніякого міжрелігійного протистояння в країні він не відчуває. 

резнік

– Розкажіть про ваш шлях до Африки? Як ви потрапили на континент? Чому саме до Кенії?

Вперше я потрапив в Африку вже понад 8 років тому, і з того часу я бував тут разом з друзями щороку. Ми реалізовували благодійні проекти і просто вивчали країну. Та минулого року я вирішив переїхати сюди на постійне місце проживання, а причиною цього став внутрішній поштовх, котрий, напевне, важко логічно пояснити чи зрозуміти. А обрав Кенію тому, що саме тут я маю найбільше друзів.

– Що Вас найбільше вразило у Кенії? Що сподобалося, а що викликало неприйняття?

На сьогоднішній день мене, певно, вже нічого не вражає, та відразу пригадуються емоції, котрі залишаться в моїй пам’яті на все життя. Тоді, перш за все, мене вразила бідність місцевого населення, проте є речі, котрі мені подобаються, скажімо, – простота та життєрадісність.

– Чим кенійці відрізняються від українців?

Вони менш цілеспрямовані. Ми, як українці, завжди шукаємо та досягаємо кращого, не можу цього сказати про африканців з екватора.

– А в чому схожість?

Напевно, доброзичливістю.

– Що в цій країні знають про Україну? Як ставляться до українців? В чому це відношення проявляється?

Досить багато жителів Кенії навчалось і навчається в нашій державі, тому можна зустріти кенійців, котрі розмовляють українською, і ці люди досить добре знають Україну. Проте загальна маса кенійців знає нас завдяки футболісту Андрію Шевченку. До наших громадян вони ставляться досить добре і я ніколи не відчував ніякої дискримінації.

– Про що треба знати людям, які вирушають до цієї країни на екваторі? Ваші особисті поради та спостереження?

Загалом місцеві жителі доброзичливі, але необхідно знати, наприклад, що не варто йти в усі райони столиці Найробі. Деякі райони досить небезпечні для «білої» людини, також варто бути обережними в харчуванні. Якщо будете в Кенії, подорожуйте, країна дуже різноманітна, обов’язково відвідайте сафарі, океан, гори, пустелю.

– Оцініть стан міжрелігійних відносин у Кенії в даний час? Чи існує напруженість у відносинах між християнами та мусульманами? Якщо так, то які причини даної напруженості?

Важко сказати чи існує напруженість між християнами та мусульманами кенійцями, та існує деяка напруженість між християнами та радикальними мусульманами сомалійцями.

– Що робить уряд держави, щоби в країні панував мир?

Уряд прийняв, як на мене, досить пристойні засоби збереження безпеки та миру по всій території країни, практично у кожному людному місці, торговому центрі чи ресторані стоять охоронці з металошукачами.

– Чи стикалися ви тут з мусульманами? Розкажіть про свій досвід спілкування, якщо він є.

Так стикався, особисто я не відчував від них ніякої агресії, вони були привітні та ставились з повагою до моїх християнських переконань.

– Кенія дуже багатонаціональна країна, в ній дуже багато етносів, релігій, кланових утворень… Як, на вашу думку, їм всім вдається мирно співіснувати?

Не відчуваю напруження в стосунках на релігійній основі, проте на рівні стосунків між племенами є деяке несприйняття одне одного і, навіть, ворожнеча, котра розпочалась не одне століття тому.

– Кенійська держава веде контртерористичну операцію у Південному Сомалі, так само як Україна на Донбасі, що вам про це відомо? Як до цього ставляться пересічні громадяни?

Загалом, про це не так багато говориться тут в Кенії, в основному преса про це пише тоді, коли, скажімо, радикальні ісламські терористи проведуть атаку проти військової бази чи мирного населення, що не так часто трапляється.

– Розкажіть, в чому особливість вашої програми допомоги сиротам?

Я не скажу, що ми у чомусь особливі, наше завдання піклуватись про сиріт, виховувати їх, дати їм освіту, підготувати здорову особистість до повноцінного дорослого життя в суспільстві.

– З ким легше працювати, з кенійцями чи іноземцями, і в яких сферах?

З місцевими жителями не просто працювати, їх пунктуальність і відповідальність – не на найвищому рівні, в цьому сенсі з іноземцями, звичайно, простіше будувати партнерські робочі стосунки.

– Яке ставлення кенійської влади до ваших ініціатив, місцевого самоврядування, локальних громад?

Як з боку населення так і з боку влади ми маємо повну підтримку.

– Чи помітні зміни на краще в результаті благодійної роботи?

В житті тих людей, з котрими ми працюємо, однозначно помітні зміни на краще.

– Розкажіть яку-небудь з історій про дітей-сиріт, що Вас найбільше вразила.

Це досить неприємні спогади. Ще минулого року, перед тим як відкрити наш перший дитячий будинок, ми відвідували різні дитячі заклади. В одному з них я зустрів дівчинку років шести, вона привернула мою увагу своєю дивакуватістю. Пізніше я дізнався, що коли їй виповнилось три роки, власний батько почав її ґвалтувати, від чого дитина втратила здоровий глузд. Подібні історії залишають відбиток на все життя.

– Які головні проблеми стосовно прав людини слід вирішувати Кенії?

Важке питання, думаю варто звернути увагу, в першу чергу, на права дітей та жінок.

– Яка роль у благодійній діяльності місцевих релігійних спільнот, насамперед християнських?

Насправді, християнські організації відіграють чи не ключову роль у соціальній сфері в Кенії, особливо, у піклуванні про дітей та бідних верств населення. Також християни мають великий вплив на розвиток освіти у цій країні.

Про життя українців в Кенії можна також ознайомитися з історії про іншого благодійника з України, которий також переїхав на постійне місце проживання в Кенію і веде відеоблог, – Сівец Еда.

Інтерв’ю провів Юрій Олійник

Поділитися в соцмережах:


Related Post