Регіон Великих озер включає в себе Руанду, Бурунді, Уганду та навколишні райони Кенії, Танзанії, Демократичної Республіки Конго. Плоскогір’я більш придатне  до життя понад джунглі, тому густота переважно сільського населення відповідає рівню Франції. Цікаво, що маленька Руанда (розміром з українську область, з населенням за 8 млн осіб) по суті відіграє роль регіонального гегемона, впливаючи на політику в сусідньому Конго (де проживає за 60 млн чоловік). Це результат політики режиму Поля Кагаме, що прийшов до влади після геноциду 1994 року (спираючись на жертв різанини – тутсі), що володіє найбільш потужною армією ледь не в усій субсахарській Африці.

2016-11-rwanda-africa-landscape-kibuye

Режим Поля Кагаме спирається не лише на військовий потенціал. Армія тутсі неодноразово демонструвала найвищий рівень професійності на фоні сусідніх країн, однак не змогла б вистояти проти мінімально дисциплінованих підрозділів з більшою в рази чисельністю. Важливий аргумент Кігалі – залучення до альянсу сусідніх Бурунді та Уганди, збереження статус-кво з Танзанією. Разом з Бурунді та Угандою руандійці проводять таємні спецоперації на сході ДР Конго (провінція Ківу) та запобігають остаточній перемозі урядових військ над різноманітними повстанцями (найвпливовіша сила за останні роки – Конголезька революційна армія, що також називає себе Рухом 23 березня). Дійшло до того, що недієздатність центрального уряду змусила ООН самостійно продовжити активну фазу операції в провінціях Північне та Південне Ківу. Серед міжнародних сил особливо важливу роль відіграє український контингент вертолітних пілотів.

Причини вищезгаданої політики багатоскладові. По-перше, район “Великих озер” (особливо Ківу) – місце залягання великої кількості рідкоземельних металів (зокрема танталіту), незамінних у сучасній електроніці. Їх нелегальний експорт з теренів, неконтрольованих офіційною Кіншасою, забагачує за рахунок транзиту правлячі режими маленької Руанди.

Додатковим фактором йдуть інші ендемічні ресурси, наприклад, бивні слонів, яких хижацьки знищують. По-друге, Руанда проводить цілеспрямовану кампанію підтримки тутсі, яких багато в (так звані “баньямуленге”), а також викорінення залишків опозиції серед хуту. Саме після втечі останніх після геноциду в 1994 році почалось вторгнення Руанди в тодішній Заїр, що призвело до швидкого колапсу довголітнього режиму Мобуту Сесе-Секо. Тут є своя традиція – як від середньовічних зв‘язків, так і підтримки повстанців на сході Конго в 1960-70 роках. Серед яких і майбутній президент Конго Лоран Дезіре Кабіла, що прийшов до влади де факто на руандійських штиках в 1994 році.

У 2002 році Кабіла збунтувався, його підтримали Ангола, Зімбабве, Намібія, Судан та Чад, а також “Інтерахавме” – загони хуту, які звинувачуються в етнічних чистках тутсі у Руанді в 1994. Проти нього пішли  Руанда, Бурунді та Уганда, а також Mouvement pour la Liberation du Congo (“Визвольний Рух Конго”креатура Уганди).

Як не дивно, трьом маленьким країнам (Уганді, Руанді та Бурунді) вдалось стримати сили півконтиненту. Причина в професійних якостях руандійської армії – найкращої на континенті. Фактично, блок з 20 млн населенням переміг 400 мільйонний! (конголезькі армії та провінції не враховуємо – це була лише арена бою, а не суб‘єкт геополітики).

Третя ймовірна причина (можливо, найбільш вагома) – геополітичний інтерес. Руанда – невелика країна без виходу до океанських транзитних ліній, і політична географія передбачає долю лімітрофа і залежності від сусідніх великих країн, передусім ДР Конго, Танзанії. Вихід – створення умов для реалізації сценарію повного розпаду країн – потенційних загроз з супутньою організацією макрорегіону навколо Руанди. Маленьке Бурунді зі схожим етнічним складом виступає тимчасово відділеним фрагментом майбутньої “великої Руанди”, а Уганда та Танзанія (що меншою мірою залучена в дестабілізацію сходу ДР Конго, йде на компроміси з Кіншасою), обстоює власні інтереси, що на даному етапі співпадають з руандійськими.

Партизани майже задарма продають мінеральні ресурси (зокрема колтан, з незамінний для комп’ютерної техніки) в обмін на зброю. Однак це лише вершина айсбергу. Недарма вогонь палає біля кордону Руанди. Повстанців частково фінансує, допомагає військовим інструктажем влада Руанди. Йдеться не просто про остаточне знищення опозицінерів хуту, що з 1994 проживають в Конго. Саме існування стабільної ДР Конго (600 млн. населення) перетворює маленьку Руанду (8 млн.) на залежного лімітрофа. А зараз руандійська влада впливає на політику всього регіону.

Чому міжнародне товариство, ООН, не вплине на президента Руанди Поля Кагаме? Відповідь проста – захист США. Руанда – найбільш проамериканський гравець в регіону, що захищає стратегічний район Великих озер від конкурентів. Насамперед йдеться про китайців, що дружать як з сусідньою Танзанією, так і з центральним урядом ДР Конго. Пекін скуповує шахти та сільськогосподарські угіддя, вкладає інвестиції в дороги і залізниці. З іншого боку, відсунута на другий план Франція, що до 1994 року активно впливала на регіон. І хоча ми не бачимо численних американських баз, їх заміняє руандійська армія – найсильніша в регіоні. Однак у 2015 році Пентагон озвучує плани посилити безпосередню присутність в регіоні.

Важливим союзником Руанди виступає Бурунді (де розмовляють на тій же мові кіньяруанда). Але в 2015 році тут починаються проблеми. Рішення президента Нкурунзізи балатуватись на третій термін, що не передбачено чинною конституцією, призвело до масових мітингів та сутичок. Далі відбулась спроба військового перевороту, що закінчилась невдало (вище командування не підтримало молодші чини – ініціаторів заколоту). У країні розгортається громадянський конфлікт (хоча поки що без етнічного виміру). Попри невизначеність ситуації, у зовнішньополітичному вимірі результат очевидний – Бурунді замикається на внутрішніх проблемах, і не складатиме у короткостроковій перспективі підтримки в акціях Руанди. А це вигідно насамперед ПАР, Замбії, Анголі, і силі, що за ними стоїть – Китаю. Руанда надто вже надійний союзник Вашингтону, і заважає Пекіну та його союзникам.

Руандійці, насамперед тутсі, демонструють можливість маленької країни перемагати ворога, в якого на порядки більше ресурсів. Це невластиво модерній добі (швидше виникне асоціація з кочовими монголами, що завоювали землеробський Китай). Причина у порівняльній простоті населення Руанди (одна мова, хоча два народи з історичним досвідом геноциду), компактності території, і нестабільності сусідніх місцевих імперій, які населені десятками народів з різними прагненнями, що дозволяє нівелювати їхню силу. Принцип divide et impera як і в римський час приносить перемогу.

Юрій Олійник, опубліковано у журналі “Суспільство”, №8

Поділитися в соцмережах:


Related Post