Визначення майбутньої долі Західної Сахари лишається одним з ключових питань стабільності на Африканському континенті. На саміті Африканського Союзу, що відбувся в Кігалі в липні 2016 року, уряд Марокко висловив сподівання на те, що зможе відновити своє членство в організації. Проте саме статус Західної Сахари лишається головною перепоною на цьому шляху, бо АС не визнає прав марокканців на управління цією територією й підтримує концепцію права населення зазначеного регіону на самовизначення. Весною 2016 року ситуація довкола Західної Сахари в черговий раз загострилася, саме цьому епізоду військово-дипломатичної боротьби та прогнозам розвитку кризи присвячується публікація американського аналітичного центру Stratfor від 29 квітня.

Резюме

Борці за незалежність Західної Сахари Фото Radio Algeria

Борці за незалежність Західної Сахари Фото Radio Algeria

Тліючий протягом довгого часу конфлікт між Марокко та народом сахраві, що населяє спірну територію Західної Сахари, на яку претендують обидві сторони, ризикує пожвавитись. Тим часом Рада Безпеки ООН проведе 29 квітня вкрай важливе голосування, яке вирішить долю операції ООН з підтримання миру на цій території. У березні марокканський уряд вислав з країни цивільних службовців при представництві ООН після того, як Генеральний секретар Пан Гі Мун назвав присутність Марокко в Західній Сахарі «окупацією». У звіті ООН опублікованого місяцем пізніше детально описано те безвихідне становище, в якому перебувають Фронт ПОЛІСАРІО, озброєне угрупування сахраві та марокканські збройні сили та висловлюються побоювання щодо поновлення боротьби між цими двома сторонами. Наразі невизначений статус операції з підтримування миру посилює побоювання ООН стосовно конфлікту в Західній Сахарі, який, за словами Пан Гі Муна, може перерости в «повномасштабну війну».

Аналіз

Після того, як колоніальна Іспанія вийшла з Західної Сахари у 1975 році і Марокко анексувало цю територію, підтримуваний Алжиром Фронт ПОЛІСАРІО розпочав боротьба за незалежність народу сахраві. У подальших зіткненнях загинули десятки тисяч людей і сотні тисяч покинули свої домівки. У 1991 році ПОЛІСАРІО та марокканські сили домовились про припинення вогню, щоб забезпечити можливість провести референдум стосовно майбутнього цієї країни. З того часу Місія ООН по референдуму в Західній Сахарі (MINURSO) стримувала цей конфлікт шляхом здійснення військового патрулювання, спостереження та інспекцій вздовж лінії  розмежування між частиною Західної Сахари під контролем Марокко та контрольованою ПОЛІСАРІО зоною на сході. Кордон між двома зонами було демарковано стіною, спорудженою Марокко та усіяно мільйонами мін.

Стіна між Марокко та Західною Африкою

Стіна між Марокко та Західною Африкою

Сили ООН з підрімання миру не забезпечували припинення вогню силою, натомість вони фіксували порушення та спостерігали за тим, чи дотримуються сторони умов угоди. Хоч присутність ООН в Західній Сахарі і обмежувала напругу між ПОЛІСАРІО та Марокко, причина їхнього конфлікту не була усунута. Щоб вирішити питання статусу цієї території, ПОЛІСАРІО вимагав проведення референдуму, але Марокко не погоджувалась з ним щодо того, що саме має вирішити референдум. ПОЛІСАРІО прагнув незалежності на цій землі. Марокко, з іншого боку, хотіло обмежитись питанням того, чи буде Західній Сахарі надано автономію в рамках марокканської адміністрації. Крім того, сторони не домовились й щодо того, хто повинен мати право голосу на референдумі. Ці суперечки перешкодили проведенню референдуму в 1994 та 2000 роках, залишаючи політичну ситуацію незмінною.

В той час, коли місія MINURSO заспокоїла заворушення в Західній сафарі, Марокко та ПОЛІСАРІО лишались у тому ж безвихідному становищі. А нещодавні події поставили існування місії під загрозу. Зробивши заяву, яка викликала серйозне невдоволення Марокко, Пан Гі Мун вибачився, сказавши, що шкодує, що обрав саме таке формулювання. Проте Король Марокко Мохаммад VI наполягає, що з огляду на коментарі Пан Гі Муна, ООН більше не може претендувати на роль неупередженого арбітра у цьому спорі.

Хоч Марокко й вислало 84 цивільних працівника місії MINURSO, в країні залишились 26 підрозділів та 216 військових спостерігачів ООН. Рада Безпеки ООН запланувала провести голосування щодо подовження терміну місії, щоб порушити питання про повернення свого цивільного персоналу. Вірогідно, термін місії подовжений не буде, або Марокко відмовиться від її військової складової. Втім, існують побоювання, що без цивільної складової, місія втратить свою дієвість. Це може призвести до частіших порушень режиму припинення вогню, які можуть перерости в ширший збройний конфлікт, який буде важко врегулювати.

Брахім Галі - новий лідер сахравітів Фото El Bilad

Брахім Галі – новий лідер сахравітів Фото El Bilad

У відповідь на обмеження місії ООН з боку Марокко, сахраві можуть діяти двома способами. 20 квітня Емхамед Хадад, координатор між сахраві та MINURSO, заявив, що ПОЛІСАРІО готовий як можна швидше розпочати переговори з Марокко , причому без якихось «попередніх умов». Проте  у листі до Пан Гі Муна лідер ПОЛІСАРІО Мохамед Абделазіз застеріг, що сахравітські сепаратисти повернуться до збройної боротьби, якщо ООН не змусить Марокко повністю відновити місію.

Однак, відносини між Алжиром та Марокко несуть такий самий ризик для спокою в Західній Сахарі, як і питання про статус місії ООН. Якщо у відповідь на дипломатичні перепони Алжир вирішить збільшити підтримку ПОЛІСАРІО, чи навіть безпосередньо виступити проти марокканських військ, це може дестабілізувати ситуацію. Підтримка Алжиру критично важлива для ПОЛІСАРІО, який на піку могутності міг похвалитись армією близько 15000 солдат. Дезертирство та внутрішні негаразди послабили це угрупування, яке наразі налічує менше 5000 бійців. Але у них важке озброєння, надане Алжиром. І хоч Алжир більше не надає ПОЛІСАРІО військове спорядження, він досі надає допомогу в навчанні та може поновити постачання, якщо захоче.

Сахравітка Фото APS.dz

Сахравітка Фото APS.dz

Припинення вогню між ПОЛІСАРІО та Марокко є для Алжиру надійним запобіжником експансії Марокко. Допомога ПОЛІСАРІО з боку Алжиру завжди була пов’язана з його прагненням обмежити вплив Марокко в регіоні та затвердити свою власну гегемонію в Північній Африці. Як наслідок, Алжир сприйняв обмеження місії ООН з боку Марокко як спробу Рабату зміцнити свої позиції в регіоні, що може призвести до посилення напруги між двома державами. Хоч місія ООН сама по собі і не слугувала суттєвим фактором стримування насилля, будь-яке рішення Марокко обмежити її може вилитись в поновлення бойових дій між  Марокко та Алжиром. Більш того, інтернаціоналізація конфлікту в Західній Сахарі може піти ще далі. Рада співробітництва держав Перської  затоки постійно підтримувала Марокко у її боротьбі проти Фронту ПОЛІСАРІО.

Зовнішня політика Алжиру базується на принципах поваги до суверенітету та невтручання, та у той же час він не прийняв би посилення впливу Марокко в регіоні. Через це Алжир може спробувати розширити в регіоні власний вплив, посиливши напругу між двома державами. Поновлення бойових дій в Західній Сахарі може також зашкодити відносинам Алжиру з країнами РСДПЗ. Алжир зберігав нейтралітет по відношенню до суперництва між Саудівської Аравією та Іраном на Близькому Сході, наголошуючи на важливості економічних та політичних зв’язків з обома. Однак, через недовіру Саудівської Аравії до алжирського нейтралітету, спалах агресії в Західній Сахарі, може вбити клин між Алжиром та країнами РСДПЗ.

Джерело: Stratfor

Автор перекладу: Артем Бурдаков, студент-міжнародник Інституту міжнародних  відносин КНУ імені Тараса Шевченка.

Поділитися в соцмережах:


Related Post