До середини 30-х років ХХ століття практично вся Африка була під владою європейських метрополій. Незалежними були лишень кілька держав, як ПАР, Ефіопія та Ліберія. До того окремі території на континенті чинили опір європейцям. Допоки, зрештою, не були покорені. В останній частині серії матеріалів, присвячених огляду шляхів опору колоніалізму деяких африканських країн та територій, буде короткий екскурс в історію частин Гвінеї-Бісау та Лівії. 

В першій частині мова йшла про Сомалі, в другій – про Ефіопію.

Біжагош

Біжагош – архіпелаг островів поблизу Західної Африки, який є окремим, острівним та найменш заселеним округ Гвінеї-Бісау (приблизно 65 км від континенту). Площа – майже як три Києва з населенням 35 тисяч людей.

afr2

Відкриті португальцями у 1446 році як Гвінея, а право на їхнє освоєння як складової колонії Гвінеї отримано у 1466 році. Були відомим центром работоргівлі королівств Західної Африки з Європою. Мали сильний флот, за допомогою якого відбили напад Португалії у 1535 році.

На континенті територію навпроти островів, після нетривалої конкуренції з Францією та Великобританією їх, опанувала Португалія. У 1886 році Гвінея була поділена між Португалією (менша частина; теперішня Гвінея-Бісау) і Францією (більша частина; теперішня Гвінея).

До початку ХХ ст. португальці змогли закріпитись лишень на узбережжі, і лише тоді почали проникати вглиб континенту та на архіпелаги. Самі острови повністю були підкорені Португалією аж у 1936 році.

До речі, до 1942 року столиця Португальської Гвінеї була на острові Болама, а вже потім її перенесли на континент, у Бісау. У 1951-1975 роках були складовими заморської провінції Португалії під назвою Португальська Гвінея.

Острови знову стали вільними як частина Гвінеї-Бісау через 39 років після упокорення.

Феццан

Феццан – глибинна пустельна частина Лівії, розташована південніше узбережжя Середземного моря (за приблизно 450 км). Площа – трохи менша від площі України.

afr1

В основному населення, приблизно 400 тис. людей, як в одному з десяти районів Києва, зосереджено у Себсі та оазисах. Зокрема, Марзук та Аубарі. На решті території пісками кочують туареги та тубу.

До речі, на пострадянському просторі називають Феццан (іт. Fezzan), враховуючи транслітерацію z як ц (з італійської на російську), натомість вірно читати саме Феззан (пряма транслітерація з арабської).

Центром регіону є місто Сабха.

Впродовж 18 століть, до VII ст. н.е. в регіоні розміщувалась впливова держава Гарамантида з центром у Гарамі (теперішня лівійська Джерма), яка зуміла вистояти перед фінікійцями, Карфагеном, Римом та Візантією, однак була покорена арабами.

Загарбання Італією тривало 10 років, проягом 1912-1922 рр., після того, як Італія тяжкими зусиллями, але перемогла Османську імперію.

До середини XVI ст. Феццан повністю опанувала Османська імперія, яка на розквіті своїй сил у Північній Африці займала Туніс, північний Алжир, теперішні Лівію, Єгипет, Судан та Чад.

Остаточне придушення опору мусульман-бедуїнів та туарегів відбулось аж 1932 року, після покорення ордену Сусанітів (місцевих богословів течії суфізму, які сповідували аскетизм та високу релігійність).

До 1885 року орден опирався і туркам-османам, однак після Берлінської конференції турки уклали з ними союз, щоб вберегти за собою глибинні території Північної Африки за принципом ефективної окупації.

Орден (арабською «таркит») сенуситів заснований у Мецці у 1837 році, і дещо пізніше перенесений у пустельні регіони Лівійської пустелі.

Саме цей орден опирався колоніальному проникненню Франції в Алжирі та Чаді (1902-1913) та Італії (1912-1932).

Після вигнання італо-німецьких військ (квітень 1943—грудень 1951) був окупований Францією і називався «територія Феццан-Гадамес».

До речі, Франція так хотіла взяти собі Феццан, що навіть приєднала його окремі частини до Алжиру (який, до речі, був не колонією, а приєднаною на рівноправній основі з європейськими територіями) та Тунісу, та хотіла випросити анексію.

Французькі війська були виведені звідти аж на четвертому році незалежності, тобто аж у 1956 році, на четвертому році лівійської незалежності.

Цікавим тут є те, що після остаточного зайняття у 1932 році, через 22 роки, він все став частиною незалежної держави—Королівства Лівії, першим і єдиним королем (до епохи Каддафі… Так, він не завжди правив Лівією, а тільки у 1969-2001 роках), якої став Ідріс Перший, голова того ж ордену Сусанітів, які керували опором колонізації.

Попри здавалось би, вічним буде пригноблення Африки усіма європейськими державами (за винятком Австро-Угорщини, балканських та скандинавських країн, Греції та Швейцарії), однак тоді ще колонізаторам не було очевидне, що дух війни, яка насувалась на Європу та світ, зведе нанівець усі їхні старання.

50 років після Берлінської конференції метрополії поспіхом ділили Африку, і до середини 1930-х років досягли свого, щоб через 25 років цього та позбутись.

Справедливість, правда та воля все-таки перемогли.

Автор: Zender, львівський африканіст

Поділитися в соцмережах:


Related Post