“Коли африканська творчість стане вільною, вона стане могутньою, захоплюючою силою, що проникатиме в самісіньку сутність суспільства”. Франко-марокканський режисер Набіль Айош, учасник Каннського кінофестивалю, розповідає про найбільші проблеми кіно в Африці, котрі гальмують розвиток індустрії.

В Африці кіно відчуває страх. Діячі кіно бояться політичної влади, якою б вона не була. Довга агонія, в якій знаходяться кінотеатри і яка скоро закінчиться їх смертю, – найкращий тому доказ. Знищуючи цей зв’язок з населенням, ці місця рівнозначні грецькій агорі, урядовцям навіть не потрібно вдаватися до цензури. Котра, за одиничними винятками, практично зникла в Африці південніше Сахари. Лише кінофестивалі ще мають якійсь сенс з точки зору розповсюдження фільмів. В Магрибі, де кільканадцять кінотеатрів ще жевріють, кіно знаходиться під суворим наглядом: йому допомагають, його спонсорують, у нього вливають кошти… тільки з метою «спостереження» за ним.

Набіл Айош

Набіл Айош

Фінансуючи кіноіндустрію і водночас не дозволяючи становлення справжнього ринку, залишаючи кінотеатри напризволяще, а піратство – безкарно процвітати, урядовці мають повну свободу вирішувати, які сюжети гідні реалізації, а які залишатися в довгих шухлядах. Державні гроші стають інструментом політики стримування… Тому що, на жаль, у африканських діячів кіно надто мало альтернатив для фінансування своїх стрічок.

Втрата цих можливостей є продуктом волі тих, хто нами керує. На континенті, де показники неграмотності населення встановлюють рекорди, картинки, які в епоху цифрових технологій поширюються ще швидше, представляють реальну силу. Тому кіно роблять свійським, встановлюють над ним опіку, заганяють його в рамки. Але чого не дає така логіка, так це – свободи… Цензура фільму, у будь-якій формі, убиває частку людства в нас самих.

Ми часто говоримо про перешкоди які стоять перед Африкою, зокрема в плані економічного зростання, звідколи стали відомими її природні багатства, які потребували освоєння. Але одним з ключових пріоритетів для Африки є збереження та розповсюдження своєї культури у всіх її проявах. Насправді, захищаючи своїх артистів і надаючи їм засоби для самовтілення без усіляких умов, роблячи свободу самовираження одним із стовпів сучасної держави, влада отримала би набагато більше впливу та можливостей.

Казати, що Захід не в праві наставляти нас з приводу фундаментальних прав людини є неправомірним, оскільки Захід продовжує надавати притулок та простір для самовираження артистів та розповсюдження їхніх творів, що попали під цензу на їх Батьківщині. Африка повинна позбутися цього анахронізму, сприяти вільному розповсюдженню культурної продукції, надати артистам належну їм свободу самовтілення та захист. Не існує жодної довготривалої економічної чи політичної конструкції без справжньої культурної складової. Культура – це те, що нас зв’язує, що нагадує нам хто ми і звідкіля ми прийшли.

Під час соціальних виступів, що прокотилися Африкою в останні роки, африканські народи кожного разу нагадують своїм керманичам про неприпустимість обмеження свободи самовираження. Нагадують про те, що без місцевих осередків культури (а кінозал є одним з найкращих прикладів) неможливо побудувати соціальні зв’язки, засновані на сильній культурній ідентичності. Врешті-решт, вони кричать про свої найглибші надії та бажання.

Африканці люблять свою культуру, люблять її діячів; люблять своє кіно, свою музику, свої танці, свій театр, свої слова, свої голоси. Вони люблять коли артисти розповідають їм історії, їхні історії, наші історії.

Коли африканська творчість стане вільною, вона стане могутньою, захоплюючою силою, що проникатиме в самісіньку сутність суспільства.

Вона зможе злинути в небеса, стати інструментом дипломатії – додатковою демонстрацією того факту, що Африка має що сказати світові.

Набіль Айош, франко-марокканський режисер.

Джерело: Jeune Afrique

Переклала Ольга Кирилова

Поділитися в соцмережах:


Related Post