У травні 2016 року відбулась знакова подія для Африканського регіону – в Кігалі (столиці Руанди) проходить Світовий Економічний форум. Попри стереотипи, головна тема обговорень – зовсім не жахлива бідність, голод чи кустарний видобуток мінералів. Експерти, представники топ-компаній міжнародного рівня обговорюють сферу ІТ-технологій та роль засобів комунікації в розробці ресурсів континенту (як природних, так і людських).

Президент Руанди Поль Кагаме

Президент Руанди Поль Кагаме

За останні кілька років міжнародні інтернет-компанії найбільше зростають на ринках східної Африки – Танзанії, Кенії, Замбії, Ефіопії. Та це ще не кінець – межі ринку звужені проблемним доступом до електроенергії, що теж активно розширюється. У звичайних автобусах можна побачити молодих людей та навіть дітей з модними гаджетами, заглибленими в світову павутину. Звідси аж кілька позитивних наслідків. По-перше, розширюються можливості для широкомасштабного поліпшення освітнього рівня. По-друге, регіон переживає управлінську революцію.

Лише на перший погляд ІТ-технології – віддалена вишенька на торті індустрійного виробництва, елемент споживання (розваг, інформації та зв‘язку). Застосування нових технологій дозволяє, фактично, в онлайн-режимі одержувати нагальну інформацію про розвиток виробництва, впроваджувати ефективніший менеджмент, найменш залежний від людського фактору на місцях.

Особливо це актуально для африканських країн, де численні перебої з транспортом, поштою та телефонним зв’язком завжди обмежували можливість постійного моніторингу, що необхідно для розвитку складних індустрійних та високотехнічних підприємств, а не просто видобутку первинних ресурсів.

З іншого боку, східноафриканські країни стають меккою для інвестицій. Багаторічна стабільність (напротивагу постійним війнам на північному заході континенту) дозволяє йти на довгострокові вкладення, що обіцяють дати величезний прибуток з огляду на головне багатство – низькооплачуваний людський ресурс.

З цього починалось зростання азійських тигрів у 1960-і, економічне диво Дена Сяопіна в Китаї з 1980-х. Кілька десятиліть очікуваного розвитку зі збереженням темпів останнього десятиріччя назавжди змінять суспільно-політичне обличчя південно-східної Африки. Лише б темпи збереглись.

Пріоритет, звісно, у руках політиків. Питання в тому, чи зможуть місцеві лідери зберегти внутрішню стабільність (бо ж капітали люблять тишу). Еволюційна спадкоємність постколоніальної історії  в Кенії, Танзанії обнадіює. Ефіопія, здається, продовжує виходити з кризи 1980-90-х, успішно долає голод і поки що уникає міжетнічних конфліктів завдяки широкій федералізації. Та важливо не обманутись, розраховуючи на роки.

На жаль, на даному етапі широке впровадження демократії за західним зразком не буде найкращим варіантом. Це доводить історія азійських тигрів (зокрема Південної Кореї), коли освічені диктатори зберігали стабільність та умови для зростання.

Яскравий приклад демонструє Руанда – маленька країна, що попри відомий геноцид 1994 року змогла утвердитись як впливовий гравець з пріоритетами у підтримці армії, поширенні технічної освіти та суспільного примирення. Позірна демократія залишається під пильним контролем незмінного президента Поля Кагаме (за що критикується опозиціонерами в еміграції).

Але чи вільні вибори в постгеноцидній країні не сприяли б взаємній помсті? Танзанія, Замбія та Кенія мають тривалий демкократичний досвід з 1990-х рр., однак все більше посилюються партії етнічного спрямування, що може в перспективі стати міною дестабілізації.

Перспективні країни Африки знаходяться у різних суспільно-політичних обставинах. Однак і диктаторам, і демократично обраним лідерам варто думати на десятиліття наперед, усвідомити відповідальність перед історією. Інакше можемо чекати не Південну Корею, а чергову Сирію чи Лівію, де невміла політика не дозволила правильно застосувати нафтодолари.

Юрій Олійник

Поділитися в соцмережах:


Related Post