В Демократичній Республіці Конго лідери опозиції та провладних сил за участю представників громадянського суспільства 18 жовтня 2016 р. підписали угоду про мирний політичний розвиток.

Угода визначає, що президентські, парламентські та вибори провінційних рад пройдуть у квітні 2018 р., а місцеві – не пізніше шести місяців опісля. Натомість опозиція, визнаючи продовження правління Кабіли на один рік, одержить посаду прем’єр-міністра на час підготовки країни до нових виборів. Таким чином, Угода передбачає консенсус політичних сил, що розподілають відповідальність за перехід до демократичного правління. На фоні сусіднього Бурунді, де спроби опозиції завадити черговому терміну президента вилились у криваві побоїща в 2015 р., еліта Конго демонструє зваженість та бажання йти на поступки, зберігаючи громадянський мир.

Підписанян угоди стало заслугою передусім дипломатичних посередників – країн-членів регіональної організації SADC (Спільнота розвитку півдня Африки) на чолі з неформальним лідером Південно-Африканською Республікою. Представники континенту показали приклад самостійного вирішення регіональних проблем. На фоні досить успішного тиску Африканського Союзу на політику Бурунді, що завадило скотитись кризі у повномасштабну громадянську війну, це вже тенденція.

У час, коли багато країн світу (від Ємену до України) страждають від нових конфліктів, африканці шукають мирних виходів. На чолі посередників став тоголезький політик та дипломат Едем Коджо. Також ініціативу підтримали представники інших організацій, як Африканський Союз, ООН, ЄС, Міжнародна організація франкофонії.

Едем Коджо

Для України особливо важливі процеси в цій державі. Бо ж без зусиль миротворців, серед яких український вертолітний загін, в Кіншасі сьогодні б не засідала саме ці політики, представники столичних регіонів.

Демократична Республіка Конго – дрімаючий велетень з гігантським ресурсним та демографічним потенціалом – страждала від сепаратизму в східних районах, що підтримується завдяки експорту рідкоземельних металів за півціни та підтримці східних сусідів, насамперед Руанди. Однак завдяки зусиллям ООН (при малоефективності національної армії) вдалось ізолювати й майже повністю розгромити останній повстанський Рух 23 березня у 2014-15 рр.

Нинішній конфлікт стосується шляхів розвитку єдиної країни. Президент Жозеф Кабіла не хотів відмовлятись від влади, яку обіймає з 2001 р., бувши сином попереднього президента Лорана-Дезіре Кабіли. До його 15-річного правління багато претензій в опозиції – як через слабкість країни, що попри розміри стала чи не найслабшою в регіоні, так і високий рівень корупції та небажання проводити реформи. У листопаді 2016 р. мали пройти демократичні президентські вибори, однак Кабіла забажав їх перенести під різними приводами. Це вивело маси, очолені опозиційними лідерами, на вулицю. Вони виступили проти продовження напівдиктаторського правління та підтримали зміну еліт.

Однак сторони розуміють небезпеки нового конфлікту в країні, що ледве вилізла з попередніх і де погано контролюється прикордоння. Варто вчитись політичній відповідальності – політики пішли на переговори. Чи виконають домовленості – відкрите питання, але початок покладений.

Ймовірно, для Кабіли – це тактичний хід, щоб сподобатись населенню та міжнародній спільноті в розрахунку, що за рік він зможе набрати достатньо впливу, щоб перемогти на демократичних виборах з мінімальним підтасуванням. Але попри підозри, дієвий розподіл влади в рамках національного консенсусу закладає підвалини мирного вирішення питань, і дає можливість розвинутись демократії. Чи реалізується цей сценарій – покаже шанс, однак тенденції обнадійливі.

Юрій Олійник

Поділитися в соцмережах:


Related Post