О 3-й годині ранку 19 вересня 2002 року разом із одночасними нападами на військові об’єкти в Абіджані, а також в двох найбільших містах на півночі країни Буаке та Корого, в Кот д’Івуарі розпочалося десятиліття розділення країни на Північ і Південь.

Окрім страждань цивільного населення внаслідок діяльності протилежних сторін, колапса економіки і базової інфраструктури, івуарійська криза стала серйозним випробуванням для Франції, а також для ООН, продемонструвавши недоліки втручання як з боку окремої держави, так і з боку багатосторонньої миротворчої місії.

Криза в Кот д’Івуарі залишила по собі цілий ряд таємниць, кожна з яких є вибуховою сумішшю зіткнення інтересів держав, транснаціональних корпорацій, особистих стосунків політиків і завуальованої боротьби за сфери економічного впливу серед країн, які є постійними членами Ради Безпеки ООН.

Хто стоїть за вбивством Робера Гія

В ніч початку повстання в Абіджані було вбито генерала Роберта Гія (Robert Gueï), який очолив військовий переворот в 2000 році. Разом з ним було страчено його дружину, міністра внутрішніх справ та 17 членів особистої охорони. Він був суперником Лорана Гбагбо на щойно проведених президентських виборах і, як то заведено в Африці і не тільки, відмовлявся визнати свою поразку за їх результатами.

Генерал Роберт Гій

О 10 ранку сторона президента Гбагбо, чиї сили вже майже відновили контроль над містом, звинувачують Робера Гія та Алассана Уаттара (який, до речі, був виключений із президентської кампанії через «ненадання достатніх підтверджень національності») у авторстві повстання. Через деякий час по телевізору покажуть тіло Робера Гія, якого «нейтралізували урядові сили»… За версією опозиції, Робера Гія було викрадено з дому рано-вранці за наказом екс-першої леді Симони Гбагбо, катовано впродовж декількох годин, а потім – страчено. Що стосується Алассана Уаттара, то він із дружиною заледве уник замаху на своє життя, знайшовши притулок у посольстві Німеччини.

Хто фінансував повстання? І хто озброював уряд?

Однозначної відповіді на ці питання немає досі. Основні гіпотези крутяться навколо зовнішніх джерел, зокрема участі Лівії через Буркіна-Фасо. Остання, щоправда, дійсно слугувала коридором для поставок озброєнь.

Опоненти Алассана Уаттара звинувачують особисто його, а також – його дружину, яка очолювала велику агенцію нерухомості. Окрім цього існує гіпотеза щодо фінансування транснаціональними корпораціями, зокрема – Armajaro, яка незадовго до повстання зробила собі немаленький статок на спекуляціях на ринку какао.

Що стосується сторони Гбагбо, то він пішов шляхом формування неофіційних збройних загонів, які робили «брудну роботу» від його імені. Крім того, на службі у Гбагбо були загони найманців з Ліберії. Згодом для армії було закуплено декілька літаків та бойових гелікоптерів. Між іншим, 2/3 озброєнь для табору Гбагбо постачала тоголезька компанія Darkwood, заснована колишнім французьким жандармом, Робером Монтойя (Robert Montoya).

В подальшому на Півночі повстанці створили «економічну систему», яка трималася на «податках на пересуванння», продажу золота та інших ресурсів. Гбагбо фінансував свої «ескадрони смерті» шляхом отримання «внесків» від крупних бізнесменів… Проте звідкіля прийшло фінансування першої стадії конфлікту достеменно довести, наразі, неможливо.

Хто стоїть за нападом на французьку військову базу в Буаке?

Наприкінці 2004 року Лоран Гбагбо підготував контр-наступ на сили повстанців з метою повернення Півночі під свою владу. Його не тривожила ані присутність французьких військ операції Licorne, ані щойно розгорнутої ONUCI, які разом слідкували за «лінією довіри», яка розділила ворогуючі сторони за угодами Ліна-Маркусі (січень 2003). Рада Безпеки ООН, яку було попереджено про приготування до контр-наступу, призначила засідання аж через вісім (!) днів, де-факто даючи Лорану Гбагбо карт-бланш як мінімум на тиждень. Тим більше, що мандат ONUCI, до якої було інкорпоровано сили операції Licorne, забороняв будь-яке втручання.

На третій день урядового наступу, 6 листопада 2004, два літака Су-25 івуарійських збройних сил здійснюють бомбардування французької військової бази в місті Буаке – столиці повстанців. В результаті загинуло дев’ятеро французьких військових та один цивільний американець, 38 осіб отримали поранення.

Про екіпажі літаків відомо, що їх пілотували двоє білоруських пілотів, а технічний персонал складали дев’ятеро громадян України і четверо громадян Росії. Після бомбардування вони повернулися в Ямусукро і, за свідченнями французьких офіцерів з місця, «спокійно покинули аеродром». Через 45 хвилин обидва Су-25 було знищено французькими військовими. Ще за три години така доля спіткала увесь військово-повітряний флот Кот д’Івуару, знищений Францією в якості репресалій.

Про найманців з країн колишнього СРСР відомо, що їх затримали через дві доби в Абіджані, в момент коли французькі сили взяли під контроль аеропорт з метою евакуації «білого» цивільного населення. Відомо також, що їх тримали протягом чотирьох днів та проводили допит, але всі матеріали допиту засекречені. На четвертий день посол Франції в Кот д’Івуарі Жільда ле Лідек (Gildas Le Lidec) отримує телефонний дзвінок від російського консула, який від імені трьох країн вимагає відпустити незаконно затриманих громадян Білорусі, Росії та України. Генерал Понсе (Poncet), голова операції Licorne, отримує відповідний наказ із Парижу, про виконання якого, за власними словами, він жалітиме все життя. Ще через тиждень вся компанія вигулькує в Того, де місцеві силовики одразу зрозуміли зв’язок із подіями в Буаке. Відповідний запит було направлено до Парижу, звідкіля надійшла така сама відповідь: «Всіх відпустити, питань не задавати».

Ця подія мала цілу серію наслідків для сторін конфлікту:

  • Для Гбагбо: контр-наступ на Північ провалився. Надалі конфлікт вступив в більш-менш латентну стадію. «Гарячими» точками залишалися прикордонні з Ліберією регіони, а також міста Абіджан та Сан-Педро, де «ескадрони смерті» періодично робили рейди на представників інших національностей та мусульман. Щоправда Гбагбо отримав і «антифранцузьку карту», яку успішно використовував для розпалювання ненависті до Франції та сил ООН серед населення.
  • Франція розв’язала собі руки для застосування сили. Існує ще одна гіпотеза, що французи допомагали повстанню, яке готувалося в цей час проти Гбагбо в Абіджані. Хай там як, а смерть військових прямо кидають тінь на тодішніх міністрів оборони та внутрішніх справ Мішель Аліот-Маріи та Домініка де Вілльпена, між іншим – сьогоднішніх кандидатів на вищій пост у Франції.
  • Повстанці зберегли статус-кво. Хай там як, а поганий мир кращий, ніж хороша війна. До того ж послаблення позицій Гбагбо сприяло перенесенню врегулювання конфлікту в мирне русло.

У французьких військових колах курсує гіпотеза, що цей напад було здійснено силами Ізраїлю (!) на замовлення США, які прагнули «вичавити» Францію з Африки.

Су-25, що брали участь в бомбардуванні французького табору, джерело – RFI

Су-25, що брали участь в бомбардуванні французького табору, джерело – RFI

Проте жодна людина, на яку посилаються французькі ЗМІ у своїх розслідуваннях справи, серед яких посол Франції та командувач французьких сил, військові-очевидці бомбардування та персонал аеродрому, який слідкував за переміщеннями СУ, а також тоголезькі чиновники, – всі вони відкидають версію про помилку або введення пілотів в оману стосовно своєї цілі. За словами одного з поранених під час бомбардування: «На одній із будівель табору висів французький прапор розміром 10 х 20 метрів».

Участь України в івуарійській (их) кризі (ах) заслуговує на окреме розслідування. В 2004, наприклад, одними найманцями не обійшлося. Відомо, що для обслуговування Су-25 був зафрахтований Ан-12. А один великий прихильник Лорана Гбагбо іде і далі: українські «військові радники» і найманці, а також велика кількість озброєнь і обладнання були «орендовані» Францією в України і в 2002, і в 2004, і в 2010.

Чи хотів Жак Ширак зкинути Лорана Гбагбо?

Через дві доби після бомбардування Буаке і подальшого знищення івуарійського повітряного флоту, анти-французькі настрої серед прихильників влади досягає критичної відмітки. Тисячі виходять на вулицю в протесті проти втручання Франції в івуарійські справи. Натовп обирає метою готель Hôtel Ivoire, де зібралися вихідці із Європи, в основному – французи, які чекали на евакуацію.

В цей час Абіджаном рухається французька танкова колона, завданням якої було посилити захист процесу евакуації цивільного населення. В якийсь момент колона опинилася в парі кроків від резиденції Гбагбо.

Існує гіпотеза, згідно якій Ширак вирішив залишити Гбагбо, коли побачив натовп біля Hôtel Ivoire…За офіційною версією, керуючий колоною «просто помилився».

Нафта та какао: куди поділися гроші?

Найбільша кількість корупційних скандалів в Кот д’Івуарі відбулася за епохи Лорана Гбагбо. Аудит секторів какао та кави (1 та 10 місце в світі за виробництвом) показав нестачу 370 млрд. FCFA (або близько $500 млн.) в період з 2002 по 2008. В нафтовому секторі тотальна непрозорість операцій навіть змусила втрутитися МВФ…

Між іншим, опозиція також не стояла осторонь цих оборудок, під час яких нагрілася величезна кількість різноманітних посередників. Ті, які входили до різних «урядів національної згоди», мали своє слово при підписанні контрактів у цих секторах.

Якою була реальна влада Симони Гбагбо?

«Залізна леді» Кот д’Івуару займалася політикою з ранку до ночі. Вона була лідером радикального крила Івуарійського народного фронту (Front populaire ivoirien – FPI), а також авторкою ідеї «ескадронів смерті», керівництво над якими було покладено на її особистого охоронця – Ансельме Сека Япо (Anselme Séka Yapo). Вона вклала у вуста Шарля Бле Гуде (міністра у справах молоді) слова про необхідність фізично зменшити  частку емігрантів із сусідніх країн з 26% до 2%.

11 квітня 2011, арешт. Джерело: Jeune Afrique

11 квітня 2011, арешт. Джерело: Jeune Afrique

Маючи величезний вплив на свого чоловіка, вона «говорила вголос думки, які від думав зовсім тихо». Наразі в Абіджані відбувається другий судовий процес над нею за злочини проти людства, звинувачення в чому вона категорично відкидає.

Ольга Кирилова

Поділитися в соцмережах:


Related Post