Статті
Хиткий мир в Південному Судані: чи не знищить його криза в сусідній країні

12 вересня 2018 року була підписана мирна угода між представниками воюючих фракцій та урядом Південного Судану. Вона покликана покласти край громадянському конфлікту, що розриває країну з 2013 року.

Основні сторони протистояння – провладна сила президента країни Салви Киїра (належить до етносу Дінка) та опозиційне угруповання на чолі з колишнім віце-президентом країни Ріеком Мачаром (належить до етносу Нуер).

Переговори в Ентеббе, Уганда: лідер опозиції Рієк Мачар тисне руку президентові Південного Судану Сальві Кііру. По середині – президент Уганди Йовері Мусевені / світлина SUMY SADURNI/AFP/Getty Images

Угоді передували кілька раундів мирних переговорів із залученням регіональних держав та міжнародних організацій, а документ був не першими домовленостями про мир. Проте першим, який давав високі шанси на остаточне врегулювання конфлікту.

Згідно з угодою, Ріек Мачар стає віце-президентом Південного Судану, одним із п’яти – двох призначає Салва Киїр, а ще двох інші опозиційні групи; повинен бути сформований перехідний уряд, а вибори призначені на 2022 рік.

Угода в більшій мірі дублювала свій аналог 2015 року: основна формула «припинення бойових дій + формування нового уряду + вибори» залишилася незмінною.

Наслідки конфлікту для країни, яка отримала незалежність лише у 2011 році, були жахливими: знищена нафтова інфраструктура країни, загроза голоду для понад 50% населення, 2 млн. внутрішньо переміщених осіб та понад 2 мільйони біженців.

Та мир в країні залишається все ще хитким. Перехідний уряд досі не сформований, а термін цього рішення днями відтермінували на півроку; періодично трапляються сутички між різними військовими угрупованнями. Тому угода видається критичним моментом для подальшого майбутнього країни та іспитом на совість та зрілість для її еліти.

Біженці з Південного Cудану / Світлина Ben Curtis/AP

Основним питанням є чи відбулася зміна підходу до розвитку країни, чи є достатня політична воля в еліт реалізувати мир, враховуючи думки, які не співпадають з точкою зору влади.

11 квітня 2019 року мирна угода отримала ще один виклик, який, щоправда, стосується всього Східноафриканського регіону – військовий переворот відбувся в Судані, колишній «метрополії» Південного Судану, внаслідок чого президента Омара аль-Башира було відсторонено від влади.

Показово, що шлях Південного Судану до незалежності та перші роки після набуття суверенітету відносини з північним сусідом характеризувалися взаємною ворожістю, а у 2012 році мав місце збройний конфлікт.

Проте останніми роками спостерігалося потепління у стосунках. Більше того – Судан виступив однією з впливових сторін переговорів та гарантом реалізації мирної угоди. Тому нестабільність в Судані так чи інакше матиме вплив на мирний процес в Джубі.

Недарма кілька днів після конфлікту лідери воюючих сторін Південного Судану мали зустріч із Папою Франциском, на якій був здійснений безпрецедентний крок: Папа став навколішки та поцілував ноги представникам африканської країни, закликаючи їх зберегти мир за всяку ціну.

Лідери Східної Африки втомилися від конфлікту в молодій країні та його регіональних наслідків. Судан та Уганда мали сильні економічні стимули для підтримки угоди, хоча обидві країни мали «фаворитів» у південносуданській кризі.

Бігборд у Джубі із написом: “Примирення об’єднає націю” / Світлина Gonzalez Farran/AFP/Getty Images

Судан підтримував в конфлікті Ріека Мачара, і саме вплив Омара аль-Башир був вирішальним в питанні підписання угоди Мачаром – опозиціонер не міг допустити втратити вагоме джерело підтримки.

Вплив Башира дозволяв нейтралізувати вплив президента Уганди Йовері Мусевені в Південному Судані. Зміна влади є серйозним ударом для Мачара, який залишається зараз без підтримки та можливого фінансування.

Економічна зацікавленість Судану в стабільному Південному Судані  полягає в отриманні коштів за транзит південносуданської нафти, видобуток якої суттєво скоротився під час конфлікту.

І угода давала свої плоди в цій сфері – незабаром після підписання, видобутки нафти відновилися, а додаткові війська були направлені в нафтовидобувні штати країни.

Посередництво в конфлікті грало іміджеву роль для Омара аль-Башира, якого Міжнародний кримінальний суд звинуватив у військових злочинах і злочинах проти людства у 2009 році.

Екс-президент Судану Омар аль-Башир прагнув поліпшити міжнародну репутацію шляхом примирення ворогубчих сторін у Південному Судані / Світлина AFP

Роль Судану як гаранта конфлікту була не лише суто церемоніальним моментом. Усі попередні угоди містили одну велику лазівку: Судан не був серед гарантів, а тому країна не мала достатньо «офіційних» важелів для впливу на ситуацію та ставала безцінним джерелом дипломатичної та військової допомоги будь-якій групі.

Якщо нові очільники в Хартумі виявляться сторонниками іншого підходу, вони можуть підтримувати війну проти Джуби, щоб остаточно знищити країну. Варто зазначити, що протягом останніх 9-ти років Південний Судан та Судан безперестанку звинувачували одне одного у підтримках опозиційних груп в іншій країні, тож прецедентів для такої поведінки є чимало.

Відставка віднімає питання майбутнього таких регіонів як Дарфур, Південний Кордофан і Синій Ніл, Абьей, що може привести до перерозподілу території між двома країнами або подальшої сецесії Судану.

Абдельфаттах Абдаррахман Бурхан, голова Військової перехідної ради Судану / Світлина WSJ

З огляду на все це, обидві сторони конфлікту в Південному Судані висловили занепокоєння з приводу відсторонення аль-Башира.

Незважаючи на хворобливу історію взаємин і тривалих десятиліть конфліктів, в обох країнах є багато спільного – торгівля, довгий кордон, культура, історія. Абсолютно необхідно, щоб між двома країнами існували нормальні відносини. Зовнішній тиск є важливим фактором для реалізації угоди, невідомо чи він збережеться без Судану.

Автор: Марта Олійник-Дьомочко, кандидат політичних наук, виконавчий директор Global Ukraine Foundation

Related Post

Leave a comment

Your email address will not be published. Required fields are marked *