Статті
Вибори в ПАР – між популізмом та політичною кризою


8 травня завершились вибори у Південноафриканській Республіці. За результатами очікувано переміг Африканський Національний Конгрес (АНК), що з 1994 року утримує владу в державі. Але вони набрали лише 57.7 % – екстремально мало порівняно з попередніми електоральними циклами. Наприклад в 2014 році АНК набирав 62 %. З іншого боку особливо багато набрали опозиційні партії, такі як Демократичний альянс (DA – рух переважно нащадків білих поселенців з південно-західного узбережжя в Західнокапській провінції) та Партія борців за економічну свободу на чолі з Джуліусом Малемою (EFF). Перша набрала 20.7 %, а друга – 10.5 %.
Якщо DA зберігає сталу підтримку останні десять років (навіть трохи просів), то EFF cформувалась недавно, і демонструє досить якісне зростання підтримки. Зокрема в 2014 році EFF набрала лише 5 %. Загалом ідеологію EFF описують як ліву, однак більш підходящою характеристикою буде популізм, спрямований на пролетаризовану більшість корінного походження. Саме вони виступають головними провідниками ідей своєрідного “чорного переділку” за прикладом північного сусіда – Зімбабве. Також передвиборчими гаслами були подвоєння виплат за народження дитини, збільшення рівня пенсій та соціальної підтримки. Відповідно голосували за неї в найбільш бідних районах – Лімпопо, Мпумаланга, і частково Квазулу-Наталь.  
Крім того, оскільки в Конституції ПАР не передбачено прохідного бар’єру, то в парламенті представлено ще ряд дрібних партій, переважно правого спектру (деякі по 1 депутату). Найбільша серед них зулуська Партія свободи – Інката з 3.38 %, що концентрує електоральну підтримку в регіоні Квазулу-Наталь (де проживає цей етнос), і в півтора раза збільшила підтримку порівняно з минулим скликанням. Вона прямо в партійних маніфестах закликає до федералізації ПАР, говорячи про “різноманітне суспільство зі спільним призначенням”, і посилює впив на молоде покоління в сільських районах Квазулу (присутність у школах, підтримка молодіжних таборів).
Окрім того, останній рік АНК перебуває в кризі, розколовшись на партії. Несприйняття попереднього президента Джейкоба Зуми, відстороненого через звинувачення у корупції, стало приводом до позачергових виборів. Досі тривають суди як проти Зуми, так і ключових партфункціонерів АНК на зразок Фікіла Мбалула, що звинувачуються не лише в корупції, а й переивщенні службових обов’язків (справа “про захоплення держави”). З іншого боку, новий президент Матамела Сиріл Рамафоса (обраний у лютому 2018 парламентом) у намаганні втримати владу вдається до аграрного популізму.
Питання конфіскації землі у європейців завжди стояло на порядку денному, але лише в умовах економічної кризи та політичної турбулентності стало вагомим політичним фактором. Населення шукає простих виходів з бідності, і легко ведеться на популістські гасла (що нагадує ситуацію і в ряді центральноєвропейських країн, в тому числі Україні). Промовистий факт – в результаті світового падіння цін на корисні копалини лише з 2011 по 2016 рр. ВВП країни скоротився на 29,2 %, а кількість робочих місць зменшилась на 1 млн., що доволы суттєво для 57-мільйонної держави. І хоча останні два роки відбуваєтсь невеликий ріст (1,3 %), він майже непомітний для рівня життя.
З іншого боку, зберігається зовнішній вплив. ПАР традиційно схиляється ядо російсько-китайського боку у “великій грі” за Африку між КНР та США. Досить згадати про старі контакти АНК з Радянським Союзом. Однак опозиційні сили, в тому числі Зулуська партія Інката, намагаються повернутись в орбіту США. Цьому може завадити аграрна реофрма за зімбабвійськими лекалами, що сприймається на Заході як форма експропріації приватної власності.
Випливають цікаві дані і щодо російського впливу. Зокрема політтехнолги з пулу кремлівського “сірого кардинала іноземних справ” Пригожина засвітилися і на півдні континенту, підтримуючи АНК переважно за рахунок розповсюдження фейк-ньюс про опозицію. Вочевидь, це дало свій результат – щеза квітневими опитуваннями АНК не додала 50 % бар’єру, особливо на фоні регулярних соціальних протестів у великих містах. Росія намагається посилити свою присутність в ПАР, аби запобігти подальшому розмиванню співпраці в рамках BRICS (оскільки новий президент Бразилії Жаїр Болсонару повів досить проамериканську зовнішню політику).
Загалом політична криза у ПАР лише загоструюься, чому сприяє безальтернативність фактично монопартійної системи. Або еліти прийдуть до ротації, або все закінчиться революційними потрясіннями – і не лише на етнорасовому грунті, а насамперед на соціальному. А прикладу як не треба робити в Африці ще, на жаль, вистачає. А дестабілізація ПАР підриватиме і ситуацію на півдні континенту в цілому, паралізуючи діяльність інтеграційних проектів, у яких Преторія відіграє провідну роль (насамперед SADC), та послаблюючи миротворчі ініціативи. Сподіваємось, АНК зможе усвідомити ризики, і включити в урядування представників опозиційних партій, почавши діалог про шляхи виходу з кризи.                                                      Юрій Олійник, експерт ЦДА

Related Post

Leave a comment

Your email address will not be published. Required fields are marked *