Теоретичні концепції, що визначають особливості африканського буття, визначають і особливості африканського підходу до прав людини. Відповідний підхід є основою міжнародного співробітництва держав Африки у рамках Африканської регіональної системи захисту прав людини, йдеться у статті Free Voice Information Analysis Center.

Є дві течії у «критичній» філософії в африканському контексті – універсалізму і діалектизму. Універсалістський напрям представлений Р. Подунріном, К. Віреду та О. Орука, в той час як діалектичний напрям – П. Хоунтонджі,  E. Боулага, М. Това та А. Кабралем [1, p. 26-27].

До теоретичних концепцій, що обґрунтовують та деталізують особливості африканського буття, можна віднести такі, як:  теорія африканської особистості К. Нкрума та теорія африканської спільності африканіте, африканський соціалізм (ujamaa), афропесимізм та афрореалізм [2, с. 183].

www.xvatit.com

До прикладу, для афропесимізму як типу мислення є характерною тенденція до гомогенізації «африканської трагедії», а також ствердження, що Африка не має ні політичної волі, ні можливості вирішити свої проблеми [3, p. 133]. Д. Акокпарі зауважує, що найбільша дилема, з якою зіштовхується Африка, – це розрив між теорією та практикою. Африка відома як континент «втрачених мрій», де ідеї вдосконалення та інноваційні пропозиції існують лише на папері, імплементуються на тимчасовій основі або існують упродовж короткого проміжку часу [4, p. 468].

До основних та фундаментальних теоретичних концепцій, що мають вплив на формування африканського підходу до прав людини, варто віднести теорію панафриканізму, теорію негритюду та афроцентризму.

А. Мазруі визначає три форми панафриканізму: субсахарний, транссахарний та трансатлантичний. Перший передбачає солідарність чорних людей африканського континенту на південь від пустелі Сахара, другий – єдність від Кейптауна до Каїру, а третій, крім цього, включає ще й діаспору [5, p. 24-25].

Першими представниками панафриканського руху в період до здобуття незалежності були М. Гарвей, Д. Падмор, К. Нкрума, Н. Акізіве, Д. Ніерере [6, p. 12], Х. Селассіє, К. Каунда, П. Лумумба [7, с. 436]. Також ідеї духовного відродження Африки, її визволення від колоніального поневолення і подальшої політичної інтеграції почали оформлятися в цілісний комплекс на рубежі ХIХ-ХХ ст. Їхнє відображення можна знайти в роботах європейців (аббата Грегуара, В. Шоелчера, М. Делафоса, Л. Фробеніуса) [7, с. 432]. Панафриканізм, будучи ідеологією багатьох лідерів національно-визвольного руху, вніс певний вклад у прискорення процесу деколонізації та створення цілої низки міжафриканських політичних та економічних організацій як на державному, так і на недержавному рівнях [8, с. 103]. На думку Б. Буренкова, відбувалась «ретрадиціоналізація» складових, які уособлювали основні спрямування панівної  на зорі незалежності та іноцивілізаційної в своїй основі ідейної налаштованості правлячих кіл, «афромарксизму», «афросоціалізму», «етичного соціалізму», «соціал-реформізму» та «квазілібералізму» [9, с. 7].

Негритюд – це сукупність поглядів на світ, які характеризуються абсолютизацією ролі африканської людини, піднесення значення її інтуїтивного розуму, який вирізняється від раціоналізму європейців, а також розглядом африканських народів як громад, що живуть у гармонії з природою та мають свою глибинну і самобутню культуру. Основними теоретиками концепції були Л. Сенгор, М. Сезер, А. Діоп, Л. Абдулайє, М. Діа, Д. Діоп, А. Седжі та С. Усман [10, с. 779]. Низка авторів вказують, що «рух негритюду» черпав натхнення з праць авторів афроамериканського «гарлемського ренесансу» як В. Дюбуа, Л. Хьюза, К. Маккея, К. Каллена, С. Хейдена, П. Весі та Д. В. Джонсона [1, p. 24].

На думку Л. Сенгора, негритюд визначається як «цілий комплекс цивілізаційних цінностей – культурних, економічних, соціальних і політичних, які характеризують чорні народи або, більш точно, негро-африканський світ». Характер цих цінностей розкривається на соціальному і, більш істотно, на епістемологічному рівні. На соціальному рівні ключ до цих цінностей обґрунтовується тим, що Л. Сенгор називає «комунальною» характеристикою африканського суспільства. Держави, насамперед, релігійні, що практикують цей вид соціального буття, стверджують, що «група має пріоритет по відношенню до індивідуума». Африканське, на його думку, таким чином підтримується в напруженій мережі вертикальних і горизонтальних громад, які їх пов’язують і, в той же  час, підтримують. Однак, він попереджає, що цей факт не слід оцінювати як знецінення африканцями індивідуальності: вимоги власної автономії необхідні їм для підтвердження себе як такиї, що існують [11, с. 366].

Л. Сенгор зазначає про духовний і космологічний зв’язок між африканськими цінностями та африканською ідентичністю та культурою [12, p. 165].

Заклики до посилення самоідентичності найбільш помітно проводились у Заїрі президентом-маршалом С. Мобуту. Мобутизм як доктрина претендувала на викладення основ національної самобутності заїрців і виходила з того, що африканський шлях тим і цінний, що необхідно максимально зберігати свою самобутність (для чого С. Мобуту перейменував усі європейські назви в державі). Цю ідею підтримав президент Кот-д’Івуару Ф. Уфуе-Буан’ї [13, с. 314].

Теорії чорного расового “Я” і створення африканської колективної ідентичності, представлені негритюдом і підтверджені етнофілософією, породили реакцію проти них. Критика негритюду, яка почалася в 1950-х з нападів на визначення Ж.-П. Сартра А. Франкліном та Г. Д’Арбоссіером, розвинулася в дискусію, яка не вщухала довгий час [11, с. 376].

Схожою за змістом є концепція афроцентризму, що розроблялася М. К. Асанте в його праці «Нджіа». Шлях афроцентриста  – це не лише усвідомлення власного кольору, а й самостійне отримання історичного знання. Афроцентристи критикують європейські цінності, закликають до африканізації колишніх колоній, пропонують пізнавати світ шляхом афрологічного методу, який полягає в тому, що в будь-якому історичному дослідженні необхідно відштовхуватися від пріоритетної ролі африканського центру.

Афроцентристи пропагують рівний розвиток африканської та європейської культур, вважають колоніалізм порушенням природного циклу розвитку африканських народів, на підставі цього вимагають від держав Заходу компенсації за завдану розвитку Африки шкоду та фактично геноцид африканських етносів. Важливою основою афроцентризму є ідея культурної єдності, яку втілює в собі Африка, що поєднує матеріалізм Заходу та духовність Сходу, африканський мікрокосм є тією моделлю, до якої мають повернутися держави Заходу заради гармонізації свого існування [10, с. 779].

Синкретичне поєднання окремих положень концепцій панафриканізму, афроцентризму, негритюду дали змогу з’явитися такому явищу, як африканський націоналізм, що віддзеркалював спільні й окремі інтереси африканських держав. Теорія африканського націоналізму у такий спосіб набула диференційованості за рівнями. На рівні загальноафриканської єдності вона передбачала боротьбу за ліквідацію колоніалізму, апартеїду та расизму [10, с. 780].

Основні теоретичні концепції буття африканських народів (теорія африканської особистості, африканіте, афросоціалізм, афропесимізм, афрореалізм, панафриканізм, теорія негритюду, афроцентризм та афронаціоналізм) заклали фундаментальні філософсько-правові основи африканського підходу до прав людини. Африканський підхід до прав людини, що ґрунтується на теоретичних та практичних аспектах існування африканських держав та народів, став основою міжнародно-правового співробітництва держав Африки у рамках африканської системи захисту прав людини. Практика діяльності елементів інституційного механізму цієї системи на регіональному та субрегіональному рівнях дозволяють зробити висновок, що відповідні теоретичні концепції африканського буття були не тільки основою правової інтеграції держав Африки, але й залишаються основою подальших процесів розвитку континенту, зокрема –  щодо захисту прав людини.

Список використаних джерел:

  1. Bell H. Understanding African philosophy: a cross-cultural approach to classical and contemporary issues / R. H. Bell – New York/London: Routledge, 2002. – 185 p.
  2. Роговик О. Д. До питання про африканський підхід до прав людини як фундаментальну основу Африканської системи захисту прав людини / О. Д. Роговик // Наше право. – 2014. – №9. – с. 182-187.
  3. Ahluwalia Politics and post-colonial theory: African inflections / P. Ahluwania – New York/London: Routledge, 2001. – 164 p.
  4. Akokpari J. Policing and preventing human right abuses in Africa: The OAU, the AU and the NEPAD Peer Review / J. Akokpari // International journal of legal information. – 2004. – Vol. 32. – Issue 2 (2004). – p. 461-473.
  5. Ndlovu-Gatsheni S. J. Pan-Africanism and the international system / S. J. Ndlovu-Gatsheni // Murithi T. Handbook of Africa’s international relations / T. Murithi – London-New York: Routledge, 2014. – p. 21-29.
  6. Maluwa T. Reimagining African Unity: some preliminary reflections on the Consitutive act of the African Union / T. Maluwa // African Yearbook of international law. – 2001. – Vol. 9. – p. 3-38.
  7. Глобалізація і сучасний міжнародний процес / за заг. ред. проф. Б. Гуменюка і проф. С. Шергіна. – К.: Університет «Україна», 2009. – 508 с.
  8. Этингер Я. Я. Межгосударственные организации стран Азии и Африки / Я. Я. Этингер – М.: «Наука», 1976. – 189 с.
  9. Буренков В. В. Еволюція політичних систем Субсахарної Африки в постколоніальний період : автореф. дис. на здобуття наук. ступ. канд. пол. наук: спец. 23.00.04 «Політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку» / В. В Буренков. – Київ, 2013. – 17 с.
  10. Міжнародні відносини та світова політика: підручник / кер. авт. кол. В. Ю. Крушинський; за ред. В. А. Манжоли. – К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2010. – 863 с.
  11. Колесников А. С. Мировая философия в епоху глобализации / А. С. Колесников. – Нью-Йорк: Northern Cross, 2009. – 434 c.
  12. Mapaure C. Reinvigorating African values for SADC: the relevance of traditional African philosophy of law in a globalising world of competingperspectives / C. Mapaure // SADC law journal. – 2011. – Vol. 1. – p. 149-173. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://www.kas.de/upload/auslandshomepages/namibia/SADCLJ/11-1/SADCLJ-2011_section_7.pdf
  13. Цивилизационная структура современного мира: в 3-х томах. Книга II / под ред. Ю. Н. Пахомова, Ю. В. Павленко. – К.: «Наукова думка», 2006. – 638 с.

Автор – Олексій Роговик, координатор Free Voice ІАС

Джерело: Free Voice Information Analysis Center

Поділитися в соцмережах:


Related Post