Основні етапи розвитку філософської думки в Африці після початку деколонізації – в нарисі від української дослідниці Африки Ольги Кирилової.

Ідея про філософію як про академічну дисципліну є для Африки новою. Також, самі африканські вчені визнають, що потреба філософського осмислення власного буття є прямим наслідком контакту з європейською культурою. Також із Західної культури було запозичено понятійно-методологічну базу.

Тим не менш, це не полегшувало задачу видатним мислителям континенту: тепер необхідно було зібрати, переосмислити всю власну історію, свої культурні та соціальні надбання, з тим щоб нарешті виробити «африканські рішення для африканських проблем».

Сучасний кенійський вчений Henry Odera Oruka вперше описав чотири течії африканської філософської думки. Втім, вони так само є і логічними етапами розвитку науки, які віддзеркалюють еволюцію африканських суспільств в цілому.

  1. Етнічна течія. Представники (Wiki):Placide Tempels, Alexis Kagame, John Mbiti.

la-philosophie-bantu-compareeЦя течія досліджує філософські засади традиційних африканських суспільств. Цікаво, що поштовхом до осмислення африканцями власних культурних надбань, як і твердження про те, що африканські суспільства мають свою «філософську ідентичність», стала книга La philosophie bantoue (Placide Tempels) видана в 1945 році бельгійським місіонером. В ній він намагається окреслити філософську систему конголезьких народів та її відмінності від європейської. Згідно монаху, фундаментальна відмінність полягає в тому, що замість поняття «буття» африканці використовують поняття «сила». Відповідно там, де розум європейця намагається осмислити і знайти причини «буття», свідомість африканця намагається осмислити і знайти причини «сили».

Етнічна течія має наступні характеристики:

  • Дескриптивний метод дослідження та відокремлення філософського матеріалу з фольклору та вірувань африканських народів. При цьому вважається, що всі різноманітні африканські культури мають одне коріння.
  • Сентиментальне та романтичне бачення минулого, аж до повного неприйняття критики на адресу африканської культури.
  • Використання «колективного підходу» до філософії як до науки: філософія, як академічна вправа повинна робитися колективом, на противагу європейському «індивідуалістському» підходу.

Цю течію критикують за відсутність критичного аналізу зібраного «первинного матеріалу». В контексті філософії як науки, такі вправи не можуть вважатися «філософією». Але якщо подивитися ширше, поява цієї течії є логічним першим етапом появи науки: збір «філософської бази» африканських суспільств та опис історико-культурного контексту життя своїх народів, без чого подальше осмислення є неможливим.

  1. Філософія старійшин. Представники (Wiki):Henry Odera Oruka, John Olubi Sodipo

Ця течія народилася у відповідь на закиди про відсутність індивідуальних філософських одиниць в африканських традиційних суспільствах, які здатні до системного та критичного опрацювання філософських питань.

Таким чином було описано явище «мудрих старійшин», яке і досі є актуальним для африканських громад. Представники цієї течії стверджували, що авторів так званої «народної» мудрості просто неможливо ідентифікувати через відсутність культури писемності, втім за кожною такою мудрістю стоїть свій автор. Вони розшукали та систематизували такі приклади, маючи на меті продемонструвати, що: (1) Африканці є здатними до наукового осмислення; (2) Африканські мислителі є критичними, не менш ніж європейські; (3) Африканські старійшини є незалежними у виборі тем та підходів, а також здатні виходити за рамки традиційних підходів.

Втім, цей підхід аж надто протиставляв африканські та європейські ідеї. Прагнучи до відокремлення «автохтонних» ідей, ці вчені дійшли до відкидання «зовнішнього впливу». А такий підхід не тільки не сприяє розвитку думки внаслідок притоку свіжих ідей, він є технічно неможливим в сучасному динамічному суспільстві.

Але ця течія зробила корисну справу: відшукавши «пророків на своїй Батьківщині», вона заохотила нове, писемне та освічене покоління африканців до індивідуальних пошуків, до звільнення від обмежень та до прагнення більшої свободи.

  1. Націоналістична течія. Представники (Wiki): Leopold Senghor, Kwame Nkrumah, Aimé Césaire

Леопольд Сенгор

Серед представників цієї течії є багато африканських лідерів, які привели свої країни до незалежності. Перебуваючи у вирі антиколоніальної боротьби, вони дійшли до висновку, що справжнього звільнення неможливо досягнути без розвинутої ідейної  системи, яка є автентичною та унікальною для Африки. Вони стверджували, що така система існувала в доколоніальних суспільствах та підтримувала їх, проте її було спотворено колонізаторами.

Поміж представниками течії існувала згода щодо наступних пунктів:

  • Традиційний устрій в африканських суспільствах був запорукою миру і злагоди поміж членами суспільства, отже необхідно відновити його.
  • Традиційні суспільства були егалітарними, в них царював мир.
  • Для досягнення свободи та вибору найбільш правильного шляху розвитку, пост-колоніальне африканське суспільство повинно повернутися до традиційної системи.

Серед цієї течії можна окремо виділити філософію Негритюду ( négritude ). Притаманна для франкомовних країн Тропічної Африки, вона робила акцент саме на «чорній» ідентичності і закликала до всесвітнього об’єднання африканців саме за расовою ознакою. Перший президент Сенегалу Леопольд Сенгор, наприклад, протиставляв «африканський» спосіб мислення «європейському», стверджуючи про домінування емоцій над логікою, колективного над індивідуальним, мистецтва над наукою. Під час навчання у Франції він із групою інших студентів з колоній почав розвивати цю філософію у відповідь на расову дискримінацію з боку французів, які, зокрема, принижували культуру та вірування африканських народів.

Однак серед критичних зауважень до «націоналістів»  – надмірна ідеалізація доколоніального суспільства, оскільки існує достатньо доказів зворотного. Як зазначає сучасний нігерійський дослідник Peter Bodunrin: «Такий спосіб життя, який уможливив тотальне скорення перед купкою європейців, аж ніяк не можна назвати гідним». Крім того, ці ідеї є надто застарілими для викликів сьогодення.

Розвиток цієї течії, як і її представників, тісно пов’язаний із розповсюдженням марксистської філософії, ідеї якої є близькими для «общинної» свідомості африканців. Вона також була необхідним етапом емансипації та вправою з позбавлення «комплексу меншовартості» перед європейцями. Але історія показала і помилковість такого шляху: всі «марксистські проекти» в Африці провалилися, більшість лідерів дискредитувало себе, а «філософія» опустилася до «популізму».

  1. Професійна філософія. Представники: Paulin J. Hountondji, Peter Bodunrin, Kwasi Wiredu, Tsenay Serequeberhan, Marcien Towa, Lansana Keita

Це – найбільш сучасна тенденція розвитку філософської думки Африки. На відміну від інших, цю течію представляють «професійні» філософи, які прагнуть привести африканську філософську думку у відповідність до наукових вимог. Характеристики:

  • Африканська філософія повинна стати такою ж структурованою, суворою та критичною дисципліною, як в Західній традиції. Вона не повинна сприйматися як сума ідей про світоустрій африканських народів. Відтак, професійні філософи намагаються розмежувати те що належить науці, від того, що їй не належить.
  • Універсалістський підхід. Представники течії вважають, що різниця в європейському та африканському підходах не повинна бути фундаментальною. Навпаки, використання однакового понятійно-методологічного апарату дає більше шансів на порозуміння.
  • Критичний аналіз культурно-філософських надбань минулого з метою приведення його у відповідність до вимог сучасного світу. Представники течії не бояться критикувати ті аспекти культури, які на їх думку заважають суспільству розвиватися.

Цій течії протистоять всі три вищеназвані. Представників професійної течії звинувачують в елітизмі, універсалізмі та «інтелектуальному імперіалізмі», оскільки їх опоненти вважають, що європейська філософська традиція не може застосовуватися до африканського контексту.

Втім, саме цю течію можна ідентифікувати як перше покоління справжніх філософів. Критичний аналіз та водночас здатність адекватно сприймати критику – головні показники «дорослішання».

До того ж, новітнє покоління африканських мислителів намагається зробити практичний внесок в розвиток своїх суспільств. Питання пост-конфліктного співіснування, етнічні проблеми, політична філософія та ідеологія, гендерна нерівність, влада та пошуки оптимальної політичної організації суспільства – питання порядку денного сучасного філософського дискурсу в Африці.

Джерела: African Journal of PhilosophyThe African Philosophy Reader, «Philosophy and Autencity», «Science and African Culture».

Ольга Кирилова

Поділитися в соцмережах:


Related Post