Війна для українського суспільства стала несподіванкою. Ще більшою несподіванкою стало встановлення миру. Для кращого розуміння перебігу мирного процесу в сучасному світі варто звернутись до інших прикладів збройних конфліктів сучасності.

Тим часом як в Україні триває так зване перемир’я з щоденними жертвами та регулярними обстрілами, люди звинувачують у всьому недієздатну владу. Однак паралельність тривалого дипломатичного процесу та бойових дій – норма для сучасний конфліктів, особливо в Африці. У Найробі (столиці Кенії) у червні 2015 проходила чергова нарада представників ворожих груп з Південного Судану.

Ця в основному християнська країна отримала незалежність від мусульманського Судану щойно в 2011, після 20 років кривавої боротьби. Однак вже у грудні 2013 починається конфлікт між президентом Салва Кіїром та віце-президентом Рієком Мачаром, які представляють відповідно два народи – дінка та нуер. Хоча армії нараховували лише по десять-дванадцять тисяч бійців, бої супроводжуються етнічними зіткненнями та потоком біженців.

Як то водиться в Африці, ворогуючі сторони спираються на допомогу з-закордону (особливо з боку Уганди, що на стороні дінка – бо ж нуер проживають на півночі Уганди, і їхнє посилення в регіоні – загроза територіальній цілісності).

Вже на початку тривають спроби домовитись. Переговори в Адис-Абебі починались в січні, далі в лютому 2014, а гармати не змовкали. Влітку 2014 посередником стає Вашингтон. Тепер – черга Кенії.

Найгірше, що лідери не в змозі повністю контролювати свої війська (що й самі неофіційно визнають), запобігти гуманітарним злочинам. І не дивно – справа йде про племінні ополчення місцевого рівня. Переговори зменшують інтенсивність, та не приносять швидкого миру.

Пояснення проблем – у новому способі ведення війни (хоча насправді це лише повернення до забутих в Європі методів), а саме – застосування іррегулярних підрозділів (партизан, ополчення і т.д.). У збройних конфліктах Нового Часу (починаючи з 17 ст.) у Європі встановлюється принцип жорсткого розділення цивільного населення (що не бере безпосередньої участі в бойових діях) та регулярних армій, з чіткою структурою та ієрархією під контролем єдиного центру. Світові війни стали апогеєм домінування регулярних армій з мільйонною чисельністю, ставши водночас зразком для планів можливої Третьої світової. Однак вже в 1940-і рр.. особливого значення набула підпільно-партизанська боротьба, що давала змогу витрачати обмежені ресурси противника на відновлення порядку на окупованих територіях.

В період деколонізації та «холодної війни» фактор партизанського руху посилюється. Саме він відіграв магістральну роль у вирішенні конфліктів у В’єтнамі та Афганістані. Ідеологія тотальної війни (що обґрунтовувала армії  масового призову) сягає логічного завершення, залучаючи до протистояння цивільне населення (що викликано також переважно громадянським характером більшості воєн другої пол. 20 ст.). Розвивається як сільський партизанський рух за підтримки частини місцевих жителів, так і герилья всередині мегаполісів (у формах від міжетнічних зіткнень до терористичних актів).

Закономірним результатом нового характеру стає тактична незалежність окремих командирів, що координують свою діяльність в рамках загальної стратегії. З одного боку, це не дозволяє ліквідувати ворожу армію шляхом знищення керівних органів (характерна довгострокова боротьба США проти Аль-Каїди, яка складається з різнорідних підрозділів багатовекторної орієнтації, що мінімально контактують між собою – як «Аль Каїда в країнах ісламського Магрибу»), обмежує можливості збору розвідувальних даних та прогнозу дій супротивника, сприяє продовженню конфлікту слабкої інтенсивності на невизначений період з можливістю чергового розгорання.

З іншого боку, самостійність польових командирів та загальне озвіріння населення (яке вже не є цивільним) не дає змоги припинити бойові дії за вказівкою з центру. Замирення – справа років. До того ж центральні проводи сторін слабкі і залежні від волі окремих сил – підрозділів, племен і так далі.

Юрій Олійник

Джерело: «Наступна республіка»

Поділитися в соцмережах:


Related Post