Пост-колоніальна ейфорія в Африці 1960х років швидко змінилася серією військових переворотів, котрі тривали до кінця 1990х років. В 2000х роках переворотів було менше, проте військові все ще регулярно захоплювали владу в різних куточках Африки, пише NewAfrican.

З поширенням демократії, якісного державного управління та економічного зростання – всіх елементів нової африканської дійсності – частота та успішність переворотів  почала знижуватися. Чи є нове покоління лідерів, які працюють над об’єднанням континенту довкола «Стратегії розвитку Африки-2063», передвісником великих змін на континенті?

Дослідження Африканського банку розвитку показує, що в Африці було більше 200 військових переворотів з 1960х років.

З них 45% були успішними і завершилися зміною голови держави чи урядовців та/або розірванням раніше існуючих конституційних структур.

У всіх трьох досліджуваних періодів (1960-1969; 1970-1989; 1990-2012), Західна Африка знаходилася на першій сходинці за кількістю вдалих та невдалих переворотів; Центральна та Східна Африка на другому місці; в той час як Південна Африка мала найменше переворотів.

Чи Африка змінилася?

Зміна політичної панорами під впливом управлінських реформ, схоже, стимулює зменшення переворотів. Вважалося, що повернення до багатопартійності перешкоджатиме здійсненню переворотів. У розпал однопартійної системи в 1980 році один з замбійських політиків Еліас Чіпімо припустив, що «багатопартійність… [це] безпомилковий спосіб уникнути переворотів і знищити ганебну тенденцію президентів отримувати кулю в голови».

Дослідження, однак, показують, що перевороти продовжувалися по Африці й в період поширення багатопартійності. Хоча, якщо порівняти, кількість переворотів зменшилася. Таким чином, передбачення Чіпімо виявилося правдивим, хіба що кількість переворотів спадала поступово, а не миттєво.

«Відродження військових переворотів в Африці під час демократичної хвилі не може бути дуже непередбачуваним для тих, хто знайомий з науковою дискусією щодо того, чи зменшує демократизація ризики військового втручання в політику», – говорить професор Шола Омотола, науковий співробітник Університет Вітс в ПАР, у своїй оцінці просування Африканським союзом демократичних цінностей. «Хоча це ще не встановлений факт, дослідження показали, що демократичні країни з високим рівнем легітимності мають вищі шанси уникнути втручання військових».

Вже не в моді: перевороти в Бурунді і Буркіна-Фасо

У травні та вересні 2015 року в Бурунді та Буркіна-Фасо були здійснені дві невдалі спроби військових переворотів. Їхні обставини були різними, але, тим не менше, вони можуть демонструвати зміни, які відбуваються.

Підполковник Мамаду Бамба виступив з промовою на центральному телебаченні Буркіна-Фасо з проголошенням зміни "перехідного уряду", 17 вересня 2015 р. AFP

Підполковник Мамаду Бамба виступив з промовою на центральному телебаченні Буркіна-Фасо з проголошенням зміни “перехідного уряду”, 17 вересня 2015 р. AFP

Раніше, після змітання влади, доля колишніх можновладців була вирішена. За найгіршого сценарію, повалений лідер і його соратники негайно арештовувалися і страчувалися.

Це було нечувано для військових захопити владу і передати її назад протягом декількох годин або днів, як це сталося в цих двох країнах.

Схоже, військові перевороти повільно виходять з моди і Африка може нарешті залишити їх позаду.

Президент Бурунді П’єр Нкурунзіза і тимчасовий лідер Буркіна-Фасо Майкл Кафандо мусили б бути вдячними за зміни, в той час як організатори заколотів Годфруа Нійомбаре та Гільберт Дьєндере мають шкодувати про це.

Отже, що ж змінилося?

По-перше, регіональні та континентальні організації швидко засуджують і відсторонюють від членства країни, де відбулися перевороти. В міжурядових організаціях заявили, що подібні захоплення влади більше не будуть толеруватися і не відповідають їхнім стандартам і принципам. Раніше старі військові диктатори Африки перебували при владі скільки хотіли і не засуджувалися іншими державними лідерами.

Але тепер міжурядові африканські організації як Співтовариство розвитку Південної Африки (SADC), Економічне співтовариство держав Західної Африки (ECOWAS) та Африканський Союз голосно виступають проти  неконституційних змін уряду, і організатори державних переворотів тепер знають, що будуть покарані. У часи розширення міжурядового співробітництва результати ізоляції будуть швидко відчутними.

"Більше ніяких переворотів в Африці", демонстрація в Малі у 2012 році під час візиту делегації ECOWAS. Reuters

“Більше ніяких переворотів в Африці”, демонстрація в Малі у 2012 році під час візиту делегації ECOWAS. Reuters

«Позиція Організації Африканської Єдності (ОАЄ) невтручання призвела до небажання приймати ефективні заходи у відповідь на перевороти. Теоретично, ОАЄ засуджувала насильницькі перевороти і вбивства політичних лідерів як такі, що пошурують Статут організації», – стверджує Екі Ємісі Оморогбе з A Club of Incumbents? The African Union and Coups d’états. – «На практиці, однак, ОАЄ зазвичай толерувала всі уряди, які мали контроль над державою і дозволяла заколотникам представляти державу» .

На противагу, Африканський Союз в своєму Установчому Акті визначив загальні принципи з просування демократії та ефективного врядування, і засуджує неконституційні зміни уряд (згідно з Африканською хартією про демократію, вибори і управління).

Демократія: єдиний шлях

По-друге, хоча демократія досі знаходиться на початковій стадії розвитку в більшості країн Африки, існує думка, що вона повинна бути єдино дозволеною формою правління. Таким чином, будь-які інші засоби приходу до влади, окрім як через вибори, не схвалюються, і організатори перевороту ризикують опинитися в ізоляції.

У попередні роки, коли державні перевороти були поширеними, військові не сумнівалися у правоті своїх дій. Тепер більшість лідерів переворотів першим ділом, після захоплення влади, називають себе «перехідним урядом/владою» і негайно обіцяють швидке повернення до цивільного правління.

«Поширення культури верховенства права, конституціоналізму та демократичних інституцій позбавили апетиту до переворотів», – вважає Андерсон Чібва, екс-дипломат та викладач замбійського Інституту дипломатії і міжнародних студій. «Крім того, 4-5 років не є тривалим періодом в житті нації. Протягом цього терміну відбуваються вибори, хоча вони й можуть бути недемократичними. Ті, хто хочуть добратися до влади, можуть це зробити через вибори».

Лідер державного перевороту Амаду Саного в Малі у 2012 році. Арештований у 2013 році

Лідер державного перевороту Амаду Саного в Малі у 2012 році. Арештований у 2013 році

По-третє, з лібералізацією політичного середовища в Африці суспільна підтримка переворотів в цілому зменшилася. Раніше маси аплодували незаконним переворотам, оскільки вони вважалися єдиним способом позбутися диктаторів, котрі міцно тримали владу і не прислухалися до думки народу. Замість того, щоб захоплюватися заколотниками, як це було в минулому, зараз громадяни беруть участь в кампаніях своїх політичних партій і кандидатів, щоб ті прийшли до влади через вибори.

По-четверте, енергія, з якою африканці обурюються зовнішнім (Західним) втручанням в їхні справи, означає, що буде складніше іноземним силам, які прагнуть розділити континент, підтримуючи своїх маріонеток. Крім того, Захід всюди декларує принципи демократії, тому не може дозволити шкодити своєму іміджу.

По-п’яте, демократизація і поширення практики проведення виборів як засобів для здобуття влади вичерпує, значною мірою, питання можливих форм правління. Акцент змістився у площину вирішення проблем бідності та економічного розвитку. Більше того, Афирку називають найбільш швидко розвиваючим континентом. Зараз – «час Африки», і континент отримує «демократичні дивіденди»: збільшення інвестицій та зріст економіки, які можливі в країнах зі стабільною, демократичною і легітимною владою.

Є країни, котрі пожинають «демократичні дивіденди». А ті ж країни, котрі прагнуть зійти з траєкторії розвитку через перевороти та неефективне управління, ризикують залишится позаду й спровокувати революцію громадян, котрі на прикладі інших країни Африки оцінили результати політичної стабільності і верховенства права.

Чимало нинішніх африканських політичних лідерів отримали владу за допомогою сили. З поширенням на континенті демократії та багатопартійності, вони зрозуміли хибність своєї політики. Колишні лідери державних переворотів зняли військову форму й одягнули ділові костюми, а кулі замінили на бюлетені. Проводячи вибори, які, як вони стверджували, демонстрували реальні зміни, їм вдалося представити себе вже як демократів.  Їм вже не згадували, в який спосіб вони прийшли до влади, і вони міцно закріпилися в колі легітимних африканських політичних лідерів, де повірили, що вони вже інші.

Колишні організатори державних переворотів досі намагаються позбутися негативного клейма і представляти себе сучасними демократами. Це – спадок від переворотів, з яким Африка досі бореться. Це – причина, яка частково віддаляє Африку від повної демократизації, бо політичні лідери діють в нових умовах, але все ще застрягли в минулому.

Є надія, що з відходженням країн Африки від практики державних переворотів та входженням у нову еру політичних стандартів управління, лідери, котрі вже тривалий час знаходяться при владі (включно з тими, що здійснили перевороти), стануть останніми псевдо-демократами на горизонті пост-незалежної політичної арени континенту.

Переклав Артем Бабак

Оригінал: NewAfrican, 11.11.2015

Поділитися в соцмережах:


Related Post