“ЧОМУ ви не можете помітити всіх наших досягнень? Натомість чуєте тільки єдину байку про бідність і безпорадність?”. Це – відео з претензією до всього світу від зімбабвійсько-південноафриканської блогерки Івані Мавоча. Нижче — переклад українською. Без коментарів.

Це відео — відкритий лист усьому світові.

Досить. З нас — досить. Ми, африканці, вже втомилися від того, що нас постійно применшують чи обходять увагою, коли йдеться мова про інших людей. Тож дозвольте мені пояснити дещо якнайзрозуміліше: Африка — це НЕ країна. Це континент. Це великий континент, на якому — 54 країни і багато чого, що можна запропонувати. Ми могли б розмістити в межах своїх кордонівусю Північну Америку, Китай та Європу, а вільне місце все одно лишилося б. Ми — один з найбільших континентів світу. Та попри це нас зазвичай обходять увагою.

Перш, ніж питати мене про Еболу, впевніться в тому, що я ніколи не була в Західній Африці до цього. Я перебуваю в 4 000 кілометрів звідти. І в той час, коли я знаю достатньо, щоб розрізняти деякі африканські країни чи їхні загальні традиції, я все ж таки не можу розказати про них щось більш конкретно. Коли я кажу вам, що живу в Руанді, а ви питаєте: «Чи небезпечно це?» — ось це мене цілком приголомшує, що ви, які заявляєте про себе як про людей обізнаних, що тримають руку на пульсі світових подій, навіть не здогадуєтеся, ще геноцид минувся ось уже як 20 років тому. Коли я кажу деяким людям, що я зімбабвійка та південноафриканка, але проживаю в Руанді, та навіть колись пересувалася кількома країнами в Африці, мені ставлять питання, чи не біженка я, тому що, ймовірно, я просто не могла мати грошей чи причин для того, щоб подорожувати своїм прекрасним континентом без наявності загрози життю.

Я відмовляюся терпіти це довше й дозволяти людям розказувати мені, що країна в Африці, звідки я родом, занадто бідна для того, щоб функціонувати, що наш уряд винятково корумпований і що ми навіть не маємо гадки про те, що робимо.

Я відмовляюся бути применшеною й терпіти поводження зі мною, як із другосортною громадянкою.

Я відмовляюся бути частиною сенсації про те, що я змогла досягти чогось неймовірного. Знаєте, ви всі думаєте, що те, як ви возносите до небес Люпіту Ніонґо [кенійська акторка й режисер, — пер.] і мало не молитеся на неї, це щось дивовижне, ніби це найвища честь і досягнення для африканця чи африканки. Не зрозумійте мене неправильно, ми всі дуже пишаємося нею, бо коли хтось із нас досягає чогось значного, ми святкуємо це спільнотами. Але якщо ви думаєте, що за допомогою неї ви висвітлили Африку в позитивному світлі, то знайте: ви, насправді, зробили протилежне. Коли ви перетворюєте когось на ідола в такий спосіб, нам це говорить тільки про те, що ви були настільки здивовані тим, що африканець чи африканка змогли досягти чогось визначного, ніби такого не робив жоден представник нашого континенту раніше.

Наш континент багатий на дивовижних африканців, які надихають нас і змінюють життя наших спільнот на краще.  Тому для нас це не дивина, коли хтось із нас досягає виняткового успіху. Здається, ніби ви думаєте, що це — єдине, що ми можемо запропонувати, і це не може бути якнайбільш далі від правди. З нами дійсно укладали нечесні угоди протягом всієї історії. На нас дивилися зверхньо, нас колонізували, наші ресурси грабували, нас розділяли й піддавали насильству, у нас встановлювали расизм.

А ми, африканці, досягли так багато: Нельсон Мандела [південноафриканський правозахисник, президент ПАР, лауреат Нобелівської премії миру], Десмонд Туту [південноафриканський активіст і священнослужитель, лауреат Нобелівської премії миру], Поль Каґаме [реформатор, президент Руанди], Воле Шоїнка [нігерійський драматург і письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури], Ванґарі Маатаї [кенійська активістка-еколог, лауреат Нобелівської премії миру], Страйв Масива [бізнесмен і філантроп], Чимаманда Адичи [нігерійська письменниця, феміністка], — і це тільки, якщо перелічити кількох.

ЧОМУ ви не можете помітити всіх наших досягнень? Натомість чуєте тільки єдину байку про бідність і безпорадність?

Тож я хочу, щоби ви зробили сьогодні кілька речей для мене:

  • Витратьте якихось 5 хвилин свого життя для того, щоб відкрити Google і роздивитися мапу Африки. Подивіться на різні країни, дізнайтеся хоч трохи про них та про речі, яких ми досягли. Більше ніколи не згадуйте про Африку як про країну. Наступного разу, коли хочете сказати щось про Африку — будьте конкретними.
  • Не питайте, чи ми розмовляємо «африканською» мовою, не плутайте це й з мовою африкаанс, якою спілкуються капські голландці [субетнічна група в складі африканерів, нащадків голландських колоністів у ПАР, — пер.] переважно у Південній Африці.
  • Не питайте, чи ми знайомі одне з одним тільки тому, що ми походимо з одного континенту.
  • Ніколи навіть і не припускайте, що ми бідняки чи біженці. І не питайте, чи ми живемо в бараках чи серед диких тварин.
  • І пам’ятайте, що ми успішно проводили кесарів розтин та операції на мозку ще до того, як європейські лікарі почали мити руки перед своїми операціями, аби їхні пацієнти не помирали.

Ми роками просили, щоб нас поважали й щоб нам дозволили бути в пригоді. Сьогодні я займаю тверду позицію і роблю вам виклик, цитуючи Капусцінського [польський репортер і публіцист, — пер.]: «Континент надто великий, щоб його описати. Це істинний океан, окрема планета, різноманітний і дуже багатий всесвіт, і тільки за допомогою величезних спрощень ми можемо його назвати «Африка».

І так говорю я вам, решті всього світу: настав час звернути на нас увагу. Ми дуже стрімко наздоганяємо вас, і ми відмовляємося випадати з вашого поля зору.

Від Івані Мавоча.

Переклала Тетяна Горбань.

Поділитися в соцмережах:


Related Post