Переклади
23 причини, що заважають африканському відродженню

Уряд та ділові кола сучасної Південної Африки вбачають у африканському відродженні бренд, який може бути ефективно застосованим для просування капіталізму та неоколоніалізму.Проте для численних південноафриканських шахтарів та людей Південної Африки поняття «африканський ренесанс» означає гучний заклик до визволення.

Чорний Наполеон

Франсуа Домінік Туссен-Лувертюр, також відомий як ТюссенБреда, або «чорний Наполеон» (1743-1803) був лідером Гаїтянської революції. Його військовий геній та політична хватка перетворили суспільство рабів у незалежну державу. Успіхи революції на Гаїті похитнули інститут рабства у всьому тогочасному світі.

Для різних людей Туссен-Лувертюр є уособленням діаметрально протилежних речей, так само і Африканський ренесанс несе в собі багато змістів. Для рабів на плантаціях в Америці та колоніях Карибського басейну Туссен був героєм, яким захоплювалися, якого наслідували, та навіть приклонялися перед ним. Але для работоргівців та плантаторів він був злодієм та лиходієм, якого різко засуджували. Для філософів він був передовим мислителем. Для військових стратегів він став зразком майстерного полководця, «раба, який зміг перемогти у бою Наполеона Бонапарта».

По суті, це є передісторією виникнення концепції Африканського ренесансу, згідно якої африканські народи та нації повинні здолати проблеми, існуючі перед Африканським континентом на шляху до досягнення культурного, наукового та економічного оновлення. Вперше концепція африканського відродження була проголошена Шейхом Анта Діопом у серії есе, написаних, починаючи з 1946 р. та зібраних у книзі «Towards the African Renaissance: Essays in culture and Development-1946-1960». Одним з сучасних продовжувачів ідей Діопа став колишній президент Південної Африки ТабоМбекі (1999-2008), який перебуваючи на президентській посаді, оголосив про початок «африканського відродження», як частини інтелектуального порядку денного, що постав перед Африкою після падіння режиму апартеїду.1-African Renaissance Monument 7

Уряд та ділові кола сучасної Південної Африки вбачають у африканському відродженні бренд, який може бути ефективно застосованим для просування капіталізму та неоколоніалізму. Проте для численних південноафриканських шахтарів та людей Південної Африки поняття «африканський ренесанс» означає гучний заклик до визволення. Для лідерів Африканського Союзу та голів урядів держав Африки африканський ренесанс – чудова фраза для популістських гасел, але для африканців, включно з діаспорою, це шлях до визволення від імперіалізму, нужденності, бідності та хвороб.

Виклики перед африканським відродженням

  1. Колоніальний поділ Африки на Берлінських конференціях 1883 та 1885 рр. Берлінські конференції 1883-1885 рр. стали механізмом регулювання колоніальної політики та торгівельного режиму європейських держав щодо Африки. Вони позначили становлення нового етапу імперіалізму та співпали з раптовим посиленням Німеччини, як імперської сили глобального значення. Конференції скликалися на вимогу Португалії та були організовані першим канцлером об’єднаної Німеччини Отто фон Бісмарком. Загальний Акт Берлінської конференції, як підсумковий документ її роботи, можна розглядати в якості офіційного закріпленням «бійки за Африку».Він сповістив початок періоду посиленої колоніальної активності європейських сил, що викорінювали та придушувати більшість існуючих форм африканської автономії та самоврядування. Конференція безжально розподілила Африку без жодного піклування щодо відносин між племенами, кланами та родинами. Її наслідки відчуваються і сьогодні з огляду на штучне розчленування континенту, яке заклало корені більшості сучасних внутрішніх африканських конфліктів.
  2. Колоніальна ментальність. Африканське відродження стоїть перед фундаментальним викликом неспроможності африканців та їхніх націй генерувати або сприймати оригінальні ідеї та власні рішенняпроблем. У цьому контексті Леопольд Сенгор зазначав, що найтяжчою формою імперіалізму є культурний імперіалізм, бо він затемнює свідомість та розум своїх жертв, вони перестають самостійно мислити. Африканський ренесанс не має жодних шансів на успіх без відновлення механізмів незалежного мислення шляхом придушення, демонтажу та викоренення колоніальної ментальності.
  3. Комплекс неповноцінності. Братом-близнюком колоніальної ментальності серед африканців є комплекс меншовартості. Середньостатистичний африканець вбачає себе неповноцінним у порівнянні з людьми з інших частин світу, особливо відносно європейців та вихідців з Північної Америки. Вони не знають, що їхні пращури були не лише прабатьками людства, а й тими, хто навчив світ усім тим добрим та позитивним речам, які йому відомі.
  4. Закритий світогляд, закриті суспільства та закриті держави. Жахливою виразкою, що зсередини смертельно уражує африканські спільноти та перешкоджає африканському відродженню та розвитку є більшість місцевих організацій, міністерств, департаментів, агентств, інституцій. Хоча вони декларують себе демократіями і імітують відданість високим демократичним ідеалам, насправді ж ними керують, як таємними спільнотами. Поглянемо, наприклад на Нігерію, або на будь-який її штат, навіть на столичний округ Лагос. Спроби отримати телефонні номери або навіть електронні поштові адреси будь-якого чиновника, міністра, місцевого губернатора, радника, директора, сенатора, члена Палати Представників, які претендують на народне представництво є безплідними. Про яку ж демократію може йти мова? Поки вони роблять з себе посміховище, пихато блукаючи по усьому світу  у пошуках потенційних іноземних інвесторів, при цьому розкрадаючи у сотні разів більше цінностей, ніж обсяг інвестицій, що вони прагнуть залучити, самі іноземні інвестори не мають жодної можливості навіть вступити з ними у контакт. Якщо не має можливості хоча б поспілкуватися з чиновниками, то як тоді вести з ними бізнес?2-Kongokonferenz1
  5. Корупція. У більшості африканських держав усі крадуть в усіх. Уряд краде у тих, ким керує, поміщики грабують своїх орендарів, останні крадуть у всіх, хто є навколо них. Вони не усвідомлюють, що обкрадають самі себе, і усі вони є колективними невдахами. Вони не спроможні побачити, що практика тактики «око за око» робить їх усіх сліпими. Чиновники в державних органах крадуть з небаченою розпустою та кричущою безкарністю, а сама боротьба за владу є не більше ніж тиснява за отримання доступу до можливості грабувати. Який сором! Ось що перешкоджає африканському відновленню. Ті, хто виборював незалежність своїх націй не могли уявити, що їхня подальша боротьба за майбутнє нових поколінь полягатиме у протидії безсоромним крадіям.
  6. Дефіцит демократії. Хоча демократія, як феномен уперше була винайдена та застосована на практиці у Африці за іронією долі в сучасних реаліях більшість демократій на континенті на справді є очевидними цивільними диктатурами та кліками. Сучасні африканці плутають вибори та демократію. Електократія замістила собою демократію, через практично шахрайські вибори зник зв’язок між масами та тими, кого вони приводять до влади, аби наглядали за ними та керували ними.
  7. Трібалізм та непотизм. Племені зв’язки, які є природними і зазвичай є джерелом сили для африканців та каталізатором для розгоряння та стимулювання африканського відродження, нажаль отримали негативні виміри та утворили бар’єри для прогресу. Зростання та розвиток Африки придушуються трибалізмом та практикою непотизму, яка полягає у тому, що чиновники, перебуваючи при владі чи маючи вплив, при працевлаштуванні віддають перевагу своїм родичам та друзям.
  8. Плагіат – інтелектуальна крадіжка. Африканські держави в більшості випадків нашвидкуруч організували антикорупційні агентства. Їх законодавство по боротьбі з корупцією є  чітким в питаннях реагування та покарання правопорушників винних у фінансових махінаціях, проте, як не дивно вони ігнорують проблему викликів та боротьби з порушенням прав інтелектуальної власності. Ці закони детально не вказують, що крадіжка інтелектуального продукту набагато більш підступна, ніж фінансові оборудки: якщо фінансові злочини вражають та відбирають плоди життєдіяльності нації, то інтелектуальні крадіжки атакують самі підвалини життя нації. Усі засоби, інструменти, машини, прилади та технологічні винаходи, ліки та все, що мають люди, та було зроблено людиною, включаючи книжки, музичні твори, витвори мистецтва є продуктами психічної та інтелектуальної пошуків та досягнень людини.  Там, де винахідники та автори не можуть скористатися плодами своєї діяльності, оскільки їхні винаходи крадуться, зазнає втрат не лише суспільство, оскільки отримує продукти та послуги нерегулярно та у вигляді далекому від того в якому вони були задумані їхніми творцями, але і самі винахідники позбавляються доступу та бажання вести подальші розробки. Переважна більшість винаходів, що робляться працюючими вченими в усіх сферах життя в підсумку страждають від плагіату або викрадаються шахраями та їх поплічниками при владі та у владних установах, наносячи збитки їхнім справжнім авторам.3-19th-cent-african-col
  9. Пустопорожній інтелектуалізм. Однією з прихованих проблем, що перешкоджає та стримує розвиток ідеї африканського відродження є те, що можна умовно означити, як «пустопорожній інтелектуалізм». Колосальним є надлишок робіт, які не дають відповідей на поточні та майбутні проблеми африканців. Інтелектуали, які мають бути залучені у пошук розв’язань для численних та багатоманітних практичних проблем перед якими стоять не лише африканці, а й весь континент та людство, проводять дорогоцінний час в університетах та не пропускають жодної конференції, семінару та симпозіуму міжнародного, національного, регіонального та глобального рівня. Замість реальних рішень, які від них очікують люди, вони продукують гори паперів, багатослівних та позбавлених будь-якої реальної цінності. Подивіться на речі, які презентуються, як витвори мистецтва! Вони є беззмістовними, і несуть лише повідомлення від імені «еgo»європоцентристів та тих, хто є їх епігонами.
  10. Висміювання  туземних африканських технології та систем наукових знань загалом. Трансатлантична та Транс-Сахарська работоргівля в купі з колонізацією африканських народів звела нанівець місцеві наукові досягнення та заблокувала власний технологічний розвиток африканців. Трагічним наслідком вищезгаданої ситуації стало те, що Підсахарська Африка, яка навчила світ усім позитивним та добрим речам, що він знає, зараз відчуває нестачу усього. Дійшло навіть до того, що Африка випрошує зовнішню допомогу, щоб забезпечити власних людей питною водою. Африканські держави весь час в усьому шукають зовнішню допомогу: в фінансуванні освіти, охорони здоров’я, комунального господарства та збройних сил. Годі й казати. Штаб-квартира Африканського Союзу, правонаступниця Організації Африканської Єдності, що розташована в Аддис-Абебі провела у січні 2013 року саміт, присвячений відзначенню срібного ювілею АС/ОАЄ, якій виконалося 50 років. На події, темою якої став «Панафриканізм та африканське відродження» були присутні лідери африканських держав. Але кошти на проведення саміту надав Китай. Це є соромом! Таким чином, як може розквітнути африканське відродження, якщо самі африканці продовжують порсатися у стані неспроможності та залежності? Де вони зневажають та нехтують власними зусиллями? Розвиток держави, так само, як й індивідуальний розвиток повинен іти з середини, а не бути нав’язаним чи імпортованим ззовні. Якщо африканці бажають розвиватися, вони повинні робити якісь речі для самих себе. Це є обов’язковою вимогою африканського ренесансу. І шлях до цього не буде легким.
  11. Дефіцит африкоцентричної освіти. Освіта без жодних сумнівів є основою людського успіху. Вірна освітня політика та система освіти направляють суспільство на правильний шлях. Переважна більшість благополучних у сучасному світі націй в значній мірі зобов’язані своїм успіхом впровадженої ними правильній освітній системі та її кадрам. Викривлена система освіти вказує людям хибний напрямок розвитку їх потреб. Це подібно до лікування хворої людини: правильне лікування поліпшує стан здоров’я пацієнту, тоді як хибне навпаки погіршує. Система освіти, поширена в більшості держав Африки була сформована за для прикриття нескінченної економічної експлуатації континенту та політичного знесилювання. Дивно коли новоутворені африканські держави з отриманням політичної незалежності забули або виявилися неспроможними демонтувати колоніальну систему освіти. І вони продовжують невпинно закріпачувати свідомість африканців та не дають їм мислити. Отже, це є важливим фактором, що перешкоджає африканському відродженню.
  12. Занепад корінних африканських мов. Комунікація є життєво важливою для спільнот, як людських, так і тваринних. Проте в Африці комунікація вже стала надзвичайно штучною та ненатуральною, і це створює велику проблему. Уявіть собі, яким буде життя птахів в повітрі, якщо вони втратять їхні природні форми взаємодії та почнуть спілкуватися на мові кіз. Уявіть собі левів, які спілкуються мовою риб. Як буде виглядати життя французів, якщо вони всі будуть змушені вивчити мову ігбо та розмовляти на ній між собою. Занепад локальних мов є великим викликом для руху за африканське відродження. Це вбиває клин між системами традиційних знань та поколіннями молоді. Будь-яке уважне спостереження націй, які є лідерами у сучасному світі засвідчить, що ці нації спілкуються на своїх рідних мовах. Що ще можна додати? Африканські еліти не лише не спроможні спілкуватися на їхніх рідних мовах, а ще й не можуть навіть думати на них та молитися на них своїм рідним богам.
  13. Хибна думка, що африканське відродження це язичницький культ. Побутує хибне уявлення серед африканців, що африканське відродження є спробою відновити язичництво. Мізки африканців надзвичайно сильно та всебічно промиті стосовно думки про те, що Африка була континентом ідолопоклонників до початку християнізації та ісламізації. Не може бути нічого більш віддаленого від правди за цю тезу. Але це хибне уявлення призводить до того, що багато африканців та їх спільнот хочуть дистанціюватися від хрестового походу за африканське відродження.
  14. Нестача знань про минуле Африки та її цивілізацій. Ті, хто не знають звідкіля вони походять, не можуть знати куди вони рухаються. Всі правдоподібні проекції в майбутнє мають базуватися на в першу чергу на базі ситуації з минулого. Зрозуміло, що африканське відродження, як і усі форми відродження до нього мають базуватися на африканському минулому. Загалом наявна серйозна нестача знань про минуле Африки та її цивілізацій. Хіба може бути завтра, якщо не було учорашнього дня?4-1953782
  15. Громадянські та міждержавні війни в Африці. Довгий час після проголошення незалежності дуже багато африканських держав були втягнуті у війни з сусідами чи занурені у внутрішні конфлікти. Не дивлячись на те, що кількість війн значно скоротилася, подекуди відбуваються сутички, а результатом цього є відсутність реально відчутного тривалого миру в Африці. Одним з неодмінних джерел внутрішніх конфліктів в даний час є вибори. Вони часто налаштовують племена та клани один проти одного, при цьому в повітрі висить відчуття моментальної великої пожежі. В таких умовах африканському відродженню дійсно складно досягти реального прогресу.
  16. Безвідповідальне врядування.Урядові машини втілюють в життя курс, який не відповідає інтересам та прагненням тих, кому він повинен слугувати. Африканські уряди в цілому безвідповідальні. Борці за свободу Африки, їхні прибічники та спадкоємці просто взули свої ноги у взяття залишене колонізаторами, які пішли. Колоніальні адміністрації, що встановлювалися  за для економічної експлуатації підлеглих та були чужорідними для африканців, нажаль зараз продовжують існувати.  І тут справа не лише в тому, що урядовці вбачають себе володарями, які можуть втілити будь-яку свою примху, а й також у тім, що підлеглі не реалізовують суверенітет, який по праву належить їм. Інфраструктурні об’єкти, такі як дороги, школи, шпиталівбачаються підлеглим, як акти великодушності керівників. Таке сприйняття не може бути прийнятним для африканського відродження.
  17. Неправильні люди при владі. Після аналізу урядової безвідповідальності, розглянутої у минулому пункті треба зупинитися на тому, що багато посад обіймають не ті люди. Люди виборюють посади не для того, щоб служити, а для того, щоб їм прислужували. Ця ситуація характерна для усіє вертикалі влади від місцевих урядів до голів держав, які знаходяться на верхівці владної піраміди. Голова місцевого уряду може відкинути найкращі пропозиції, які можуть принести колосальний зиск для його уряду, і за ця помилкову  не понесе відповідальності, чи навіть не отримає дорікань. Традиційні керівники стали традиційними руйнівниками та часто співпрацюють з обраними посадовцями та разом приховують свою діяльність спрямовану на підрив інтересів їх уражених кризою людей. У 2012 році компанія Renaissance Multi-Links[Nig] Ltd спробувала організувати Міжнародну конференцію присвячену Африканському відродженню у Нігерійському коледжі з підготовки адміністративного персоналу (AdministrativeStaffCollegeofNigeria, ASCON) та скерувала низку листів до уряду штату Лагос. Після того, як минув понад рік листів та прохань, від уряду не було отримано жодних відгуків або пропозицій щодо встановлення співробітництва. Як таке ставлення може сприяти африканському відродженню?
  18. Квадратні затички для круглих дірок. Африканське відродження так само, як і попередні варіанти відродження має базуватися на знаннях та керуватися ними. Коли лікарі виконують роботу інженерів, а інженери виконують функції юристів, таке становище може бути шкідливим в пошуках африканського відродження. У Африці поширеним є явище, коли люди вчаться, як науковці, а потім працюють в якості банківських службовців, через те, що не спроможні знайти роботу, яка б задовольняла їхньому рівню освіти.
  19. Нестача інформації. Інформація усіх типів є дефіцитним ресурсом у Африці. В державах Африки на низькому рівні організація служби статистики, і тому існує дефіцит відомостей щодо людських ресурсів, задіяних у різних секторах економіки. Те саме стосується багатьох корисних соціальних індексів, конче необхідних для сталого та змістовного планування та задоволення адміністративних потреб. Африканське відродження потребує розуміння того, хто ми, яку ситуацію ми маємо у будь-який момент часу у будь-якому прошарку суспільства.
  20. Втеча мізків. Участь в процесі відродження є обов’язком для правлячої еліти, і африканці у цьому сенсі не є виключенням. Нажаль 25% висококваліфікованих африканців живуть та працюють у інших країнах та на потреби інших націй, в той же час їх рідний континент відчуває крайню нужденність у їх послугах, навичках та знаннях. Це удар по африканському відродженню і з цим треба щось робити.5-Toussaint_L'Ouverture
  21. Африканський Союз не є демократичнимінститутом. АС є організацією, що має моделювати африканське відродження, проте вона складається з осіб, не обраних на жодному панафриканському плебісциті. Це не може допомогти африканському ренесансу. Більшість з тих, хто входять до складу та керують діяльністю даного органу є суперечливими постатями та їхні лідерські повноваження перебувають під питанням.
  22. Африканські еліти уподібнилися постатям імперіалістів. Багато африканців, які обіймають привілейовані посади в урядових установах навіть не вважають себе африканцями, а їхні серця цілком належать неафриканським державам та служінню їх інтересам. Як не дивно це є правдою.
  23. Тероризм. Багато африканських держав відчувають на собі жахливий тиск тероризму, який раніше був небаченим явищем для континенту. Жодна з африканських держав до сих пір не змогла подолати цю зростаючу загрозу. Найстрашнішим є той факт, що африканські держави поглинає ідеологія тероризму щодо якої вони ставляться легковажно та реагують незграбно. Наприклад взяти БокоХарам у Нігерії. Бойовикиз БокоХарам є ідеологічними повстанцями, тому не сила зброї, не пропозиції щодо амністії не зупинять потік людей до їхніх лав.  Єдиною реальною зброєю проти них, яка лишається, –  ідеологічна боротьба. Існують секти, які можуть погодитися на виконання части їхніх вимог, проте вони різняться методами досягнення власних цілей.  Можна застосовувати інформацію коранічних та ісламських інструкцій з метою поступового донесення до членів секти мирних способів досягнення цілей, а також негативів від фундаменталістської та радикальної діяльності. Інструментами, які можуть в цьому допомогти є радіо, телебачення, листівки, плакати, GSM- повідомленнями, лекції, мультимедійні та мульти-інтерактивні сайти. Подібні думки поширюються серед відомих мислителів. В 2002 р. єменський суддя ХамудАбдулхамідаль-Хітар став піонером в питані релігійного перевиховання бойовиків ісламістських груп та їх прибічників у Ємені за допомогою використання теологічних аргументів, як інструменту приборкання та подолання ідеології бойовиків. Його методи зацікавили Скотланд-Ярд, французьку та німецьку поліцію, американських дипломатів та пізніше були впроваджені у Саудівській Аравії.  Застосування прототипів Коранічного арбітражу задля боротьби з інтелектуальними та ідеологічними виправданнями насильства та екстремізму набули популярності у багатьох країнах, наприклад у Алжирі, Єгипті, Йорданії, Ємені, Сінгапурі, Індонезії та Малайзії, де впровадження схожі антитерористичні програми. Зараз зрозуміло, що африканський ренесанс не може розквітнути в атмосфері тероризму.

На останок треба додати, що правнук одного з найбільш видатних борців за визволення Нігерії з колоніального правління та заплатив найвищу ціну за свою позицію проти імперського панування зараз мешкає в США та називає себе американцем.  Яка трагедія! Яка іронія! Деякі африканці, працюючи у своїх державах прагнуть розплачуватися у іноземній валюті, воліючи щоб їх вважали експатами.

Оригінальна стаття була надрукована 26 серпня 2014 р. у журналі African Executive за авторства Ях’ї Ізімоо Нду (Yahaya Ezeemoo Ndu).

Переклад Олександра Мішина

Related Post