2

О.М. — А якщо порівнювати Східну та Західну Африку? В минулому році така теза звучала, і в цьому році теж вона підкріплювалася, що на рівні МЗС для України, навіть в програмі минулого уряду Яценюка, що регіон Західної Африки являє інтерес з точки зору розширення торгівлі з цим регіоном. Тоді ставка робилася на те, що ми з ECOWAS встановимо відносини і це дасть змогу нам розширити торгівлю. Але зараз змінилася кон’юнктура, ціни на нафту падають, і виходить певна депресія в Західній Африці. Чи зараз не варто висунути тезу, що треба зсунути акцент з Західної Африки на Східну?

Бо в Східній Африці там вузли економічні більш потужні, менш уражені від цінових коливань на сировину. І взагалі в цього уряду, Гройсмана, в нього немає по Африці ніякої позиції. Чи не треба якось натиснути на них щоб вони ці питання внесли в свій порядок денний саме Східна Африка?

 

В першу чергу хочу сказати, що в уряді В.Б.Гройсмана над цим думають і це розуміють. Не зовсім коректно порівнювати Східну і Західну Африку. Звичайно я як представник України в Східній Африці хочу розвивати відносини з цими країнами.

Об’єктивно порівнюючи, я просто такий приклад вам наведу: сьогодні у нас відбулася нарада в міністерстві економіки, я був присутній. Обговорювалася тема візитів з торговельними місіями. Це візити делегацій бізнесменів. Контакти з бізнесом, контакти з урядом необхідні. У Міністерства економіки були плани зробити серію таких візитів.

Західна Африка   минулого року ще  була одним з перших пріоритетів. Цього року є думка, що такі візити варто починати в країни Східної Африки, а не Західної.

В уряді про це думають. Є думки зробити цей інструмент як постійно працюючу систему. Зробити системний підхід. Є проблеми: у нас не у всіх країнах є посольства. Не скрізь є посли, як менеджери, котрі можуть допомогти на місці.

О.М. — Тобто не посол, як політичний призначенець, а посол як людина, яка може допомогти на місці?

 

Ні-ні, як менеджер делегацій бізнесменів, в цьому випадку. Для того щоб нормально провести цей візит, треба піти в МЗС, треба піти в Торговельно-промислову палату, Міністерство економіки, домовитись про програму, домовитись де це відбудеться. Які будуть місця, які можна відвідати, з якими членами уряду треба зустрітися для того щоб це реалізувати.

І без цього додатку, у вигляді посольства, у даному випадку воно просто не спрацює.

Бізнесмени можуть вийти на свій рівень, рівень бізнес-бізнес, він багато в чому буде більш ефективним і працюватиме можливо менш бюрократизовано, але в деяких моментах просто без урядової підтримки не обійтися.  І от ми зараз плануємо такий візит до країн Східної Африки. Країни ще визначаються.

Безумовно є думки про Кенію, як одну з цих країн, оскільки є посольство, є контакти, є можливість якось це налагодити. Можливо це буде Танзанія, можливо Уганда, можливо Руанда. Це якраз ті країни, які називають в першій обоймі. Звичайно, якщо це буде системна робота, це буде серія візитів, це не буде так — один раз приїхали і забули. Це буде по напрямах, вірніше — по секторах, якщо точніше. Тобто, приїхали виробники аграрної продукції  – зробили для них окремий захід, приїхали фармацевти — зробили для них, приїхав Крюківський вагонобудівний завод і Азовмаш,  зробили для них.

Сьогодні радились — це справа ще в обговоренні. Ще є багато запитань.

 Приїхати бізнесменам — це ідея, звісно, не нова, але так щоб була підтримка урядів з обох боків, українського і кенійського , необхідно відпрацювати певні конкретні моменти. При чому дуже багато питань елементарних: які щеплення робити, як візу отримувати. До того — з ким зустрічатися, які банки можуть гарантувати, які складські приміщення можна отримувати. Це все робиться для бізнесу.

О.М. — А от є вже якісь практичні кейси, вже реалізовані, щоб це був сигнал для нашого бізнесу? Що є компанії, які на цей ринок виходили, певні процедури пройшли, є певний алгоритм, і в принципі це все реально працює, і є компаній, які вже там заробляють гроші? Бо для бізнесу це головне — прибуток.

 

Звичайно, такі випадки є. До нас звертається бізнес — як правило на першому, початковому етапі: куди нам піти, до кого звернутися, спрямуйте нас, передайте інформацію про нас, дайте нам партнера. Зараз в нас жодне повідомлення не ігнорується, при цьому ми намагаємось не робити відписки, а дійсно відпрацьовувати ці речі.

Ми зробили досить непогане дослідження: консул за сумісництвом працював економістом і досить непогано подивився практику, що стосується молочної продукції. Ми вивчаємо практику, вивчаємо законодавство, як відбуваються тендери.

Наприклад мало хто з українських компаній знає, щоб бути успішним на всіх тендерах, треба мати компанію-партнера, або “дочку”, або частину спільного підприємства в розмірі 40%, і тоді українська компанія зможе отримувати доступ до усіх тендерів, які проводяться в Кенії. Інакше компанії мають доступ лише до так званих “відкритих”, “загальних” тендерів, які відкриваються тільки тоді, якщо не змогли знайти партнера всередині країни. Наприклад — вертольоти. Ясно, що всередині країни не знайдеться компанії, яка зможе запропонувати вертольоти. Але це глобальні речі. При цьому в Кенії є купа стандартних проектів: транспортні розв’язки, будівництво, там де наші компанії могли б взяти участь. І це проходить повз, тому що з певних причин наші компанії не можуть взяти там участь.

Тобто на етапі “eyes opening” для компанії посольство намагається зіграти головну роль, бо тут компанії більше ніхто не допоможе. Коли компанії вже працюють зі своїми кенійськими, чи танзанійськими, чи коморськими партнерами — ми вже їм менш потрібні, це об’єктивно. І нам не важливо бути беспосередніми свідками чергового успіху: все одно ми про них читаємо, ми про це знаємо,  ми виконали свою роль, вони уклали домовленість, відбувається поставка, виграли тендер на зерно, пішло знову зерно в Кенію.

Тобто якщо система працює, ми вважаємо, що все добре.

Але дійсно є якісь речі де довелося докласти більших зусиль ніж в інших моментах, ми бачили, що просто без нас не вийде ніяк. Приклад — Юріяфарм. При цьому Юріяфарм – це компанія, з якою я познайомився чи не найпершою тут — на початку квітня 2015-го року.

На початку квітня була виставка МедЕкспо-2015, у якій брала участь Юріяфарм. На той момент Юріяфарм мала своє представництво в Уганді і дуже хотіла зробити своє представництво у Кенії. Тобто, ще в травні 15-го року вони хотіли це зробити, в них це не виходило. Остання невирішена проблема була з організацією візиту кенійських інспекторів на виробничі потужності Юріяфарм в Україні. Останній етап, коли вони мали приїхати, вже побачити, що все відповідає критеріям, щоб санкціонувати їхню діяльність в Кенії.

Важко були цих інспекторів зібрати. В останній момент це було так — добре, ми летимо в неділю, але якщо ми не летимо в неділю, ми знов роз’їжджаємось по різних регіонах і знову нас не зберете півроку.

Було клопотання про термінову видачу віз. Кенія — це регіон з підвищеним міграційним ризиком. Тому ми порадили, щоб запрошення було від офіційних державних структур, не приватних. Було забезпечено запрошення від Міністерства охорони здоров’я, інспектори полетіли, і Юріяфарм відкрила своє представництво в Кенії. Вони стали піонерами в цьому плані.

Але справа завершилася вже десь в лютому – березні. Вони звернулися вже як фірма, що може тут працювати — за сертифікацією свого продукту. Один з головних продуктів — це засіб проти туберкульозу. В Кенії потреба є дуже велика. А цей засіб дуже зручний для використання: як сироп,  не треба робити ін’єкції. Його можна давати дитині, яка ще не розмовляє, воно солодке, разом  з тим там немає цукру. Тобто фахівці кажуть, що засіб переграє пакистанські і індійські аналоги. Але в лютому звернулися за сертифікатом, а до серпня це затягнулося. Приходять до нас представник Юріяфарм і представник ІНКЮР, української організації по боротьбі з туберкульозом, кажуть: “Допоможіть нам, бо не рухається справа”. Як допомогти? Треба вийти на високий рівень. Звернулися за зустріччю до міністра охорони здоров’я Кенії. Чекали цю зустріч ще протягом місяця.

Це питання  менталітету і того, що африканці не завжди поспішають з вирішенням своїх же проблем. Колись я розмовляв з послом Франції в Кенії. Він мені сказав таку річ: “Можна смикатись, можна нервувати, але все, що ти отримаєш — виразку шлунку або нервову хворобу”. Треба сприймати людей такими, якими вони є, підлаштуватися під цей ритм. Звичайно не здаватися, але просто працювати з ними і сприймати їх такими, якими вони є.

Зрештою ми отримали зустріч з міністром охорони здоров’я. Я взяв на цю зустріч  представників Юріяфарм та ІНКЮР. Зустріч була дуже успішною, ми проговорили перспективи меморандуму в цій сфері. Це стосується і обміну вченими, і стажування і так далі.

Міністр зняв трубку, я спочатку думав, що це гра на публіку, щоб показати, що ось я там дав доручення, але ні. Він зняв трубку, він сказав конкретні речі. Через 20 хвилин йому на цей телефон, який стоїть біля диванчиків для зустрічей, передзвонили і доповіли, де знаходиться сертифікат, де його можна забрати. Він виявляється виписаний, він готовий. Можна думати чому його не віддали раніше, яку подяку хотіли отримати, але це вже спекуляції, я цим займатись не буду.

Сертифікат був готовий, але без втручання міністра справа не рухалася, на жаль. Міністр дав контакти по лікарнях, по департаментах, з ким говорити в цьому плані. З ким говорити, щоб почати тимчасове застосування препарату. Українська сторона була готова на два мільйони  першу партію зробити безкоштовно — в рамках тестування, в рамках навчання лікарів застосовувати цей препарат. І в рамках роботи з регіонами. З тим, щоб воно потім пішло на постійній основі.

Тобто це той випадок, коли без допомоги посольства вони б просто не просунулися.

Інший випадок: дуже багато є запитів по зерну, і це взагалі велика перспектива для нас в цьому плані в Східній Африці. Багато фірм пишуть: з ким зв’язатись, які умови сертифікації. Деякі проходять далі, роблять наступні запити… і так далі. А деякі фірми кажуть — а давайте ми приїдемо. Досвід показує, що ті, хто приїжджає — прогрес у них значно більший. УкрАгроПром і “Інтерстарч” — вони попросили організувати презентацію їхньої діяльності, їхньої активності, їхньої продукції в Кенії. Для того, щоб це організувати, треба задіяти міністерство закордонних справ, Торговельно-промислову палату, палати на місцях регіональні, наші контакти в бізнесі. Вдалося цю презентацію організувати, вони прилетіли, привезли з собою зразки продукції, зробили гарну презентацію англійською мовою — чого інколи бракує. Іноді, здається, велика фірма, їх всі знають, але як ми можемо цю інформацію українською мовою подати?

Вони запланували цю презентацію на дев’яту годину, вона мала тривати пару годин — це як бізнес-сніданок задумувалося. Тому вони привезли з собою ще цукор, чай-каву пропонували з українським цукром — такий був хід. Це дуже сподобалося. Бо кенійський цукор – він інший, жовтіший. Презентація проходила класно.

Знову ж таки, менталітет кенійський — кенійці не завжди прибувають вчасно. Тобто, якщо презентація почалася в дев’ятій, то це не означає, що вона закінчиться в третій. Тобто, вона почалася в дев’ятій — а фірми йшли, йшли і йшли…

Приходили нові й нові люди, але вже під кінець дня стала вимальовуватися певна бізнес-схема, яка буде залучати порт в Момбасі — там були представники складів –  і буде працювати таким чином: продукція буде постачатися в порт Момбаса на склади, за неї сплачувати буде кенійський банк, і фактично банк ставатиме власником цієї продукції. І далі цей банк буде вже постачати продукцію дрібним споживачам. Цей варіант був запропонований  як той, який може реально працювати в африканських умовах.

І я вважаю, що ця презентація була успішною. Сподіваюся, що у пана Грайцера та  інших колег, які до до нас зверталися,  все добре і вже пішла спокійна, нормальна робота.  . Також представник “Інтерстарч” з Кенії полетів на Коморські острови, провів там гарні зустрічі і навіть підписав меморандум про попередні поставки продукції. Коли вони підуть, буде шанс закріпитися на цьому ринку.

Ми розуміємо, що цей ринок —можливо не такий великий, менше мільйона населення. Але для нашого бізнесу, який шукає ринки збуту будь-де, для багатьох це просто питання виживання, або просто питання комерційне. Чому ні? Якщо можна заробити три мільйони в Сомалі, чому їх не заробити?

 О.М. — А от Ви сказали, що в них цукор відрізняється від українського. Просто я чув, що це теж одна із проблем, коли, наприклад, в певних африканських країнах звикли, що вони мають певний колір, певний смак, наприклад масло, той самий цукор. Вважають, що продукт, має бути саме таким. От як українському бізнесу з цього виходити? Чи це перевага, що наш цукор відрізняється від їхнього чи це перепона?

 

Наш цукор з точки зору солодкості — він переважає. З іншого боку, їхній цукор може виглядати як більш кристалічний. Це залежно як оцінювати. Справа смаку.

До запитання як сприймають. Я б не сказав, що це проблема. В магазинах є різний цукор, й такий, й такий. Є розуміння, що цукор може бути іншого кольору.

Що стосується таких речей харчових, я вважаю, що все, що робить, наприклад, “Чумак” може користуватися дуже великим попитом. Мій особистий досвід як місцевого споживача — найкращі наявні бренди програють “Чумаку”. На мою думку, у нас є дуже багато якісних продуктів, але треба елементарно пробитися. Пробитися на ринок, який вже зайнятий, непросто. По-перше, хтось вже звик до сталого перебігу подій, хтось за це заплатив, щоб так було. Для Кенії корупція є значною проблемою. Для того, щоб пробитися на ринок, треба пройти низку етапів реєстрації, сертифікацїі. Дуже складно, що іноді дозвіл  дається не на продукцію в цілому, а, скажімо, на конкретний контейнер. Контейнер кетчупу поставили — пропустили, на наступний контейнер знову треба новий дозвіл.

 

Д.М. — Це на рівні законодавства, чи на рівні корупції?

 

Я не думаю, що це на рівні корупції. Законодавство дає підстави так робити. Але теж є практика застосування. Які контейнери оформлюються скоріше — це вже запитання інше.

Д.М. — А які ще приклади успішних компаній, що змогли просунутися на ринку, і головне  – яка номенклатура товарів? Що потребує Кенія?

 

Відверто вам скажу, що моє завдання, щоб я зайшов в кенійський супермаркет і побачив українські продукти. Зараз я таких продуктів поки що не бачу. Це питання перспективи.

Разом з тим, з’являються окремі, нехай і не зовсім очікувані  товари, наприклад  напій “Живчик”.

О.М. — В Нігерії таке було.

 

Так. Я був здивований, що саме цей напій пробився на ринок.

Якщо взяти статистику, то Україна поставила до Кенії овочів більш ніж на мільйон доларів. Очевидно, що овочі, це той продукт, який споживається населенням. Але тут встановити, що ось це огірок український, а це не український не можна.

Зараз у нас великі плани. Треба сказати, що посольство в 15-му році являло собою одну особу, тимчасово повіреного, який був і консулом, і економістом, і політиком, і напівпослом. Після останньої ротації команда поступово стала збиратися. Ми маємо амбіції зробити багато речей.

Насправді, потенціал у нас там є, і ми дійсно можемо бути там представлені. Є логістичні проблеми, є проблеми реєстрації, перереєстрації. Знову ж таки, це тільки морем. Авіарейсів прямих поки що немає.

Квіти в Україну долітають через Голландію. Правда, іноді вони долітають як голландські квіти, а не кенійські. Питання інфраструктури виникає, звичайно, там багато питань.

Кенія експортує в Україну чай, каву, горіхи, квіти.

Д.М. — А ми що експортуємо і можемо експортувати?

 

У нас класична схема була  – відсотків 60 зерно, відсотків 20-25 – добрива, відсотків 15-20 — це продукція чорної металургії, і там інше.

Тепер ця пропорція трішечки змінюється. Зараз це не тільки зерно. Зерно це продукт, який необроблений. Нам вигідніше експортувати якісь продукти, які вже мають якусь додану вартість. Або з більшою принаймні. Мука, наприклад. Як “Інтерстарч” – вони привези з собою спресовані корми для худоби, для курей, якісь речі вже попередньо оброблені, крохмали, сиропи. Це вже більше.

Україна лідер за експортом олії в світі, але раніше цього не було в Кенії. З попереднього року пішла олія. Потім овочі. Лише за 5 місяців Україна поставила до Кенії овочів на майже півтора мільйони доларів. Звичайно, окрім цих нових елементів, триває і «класичний» експорт до Кенії

Д.М. — А щодо перспектив — проводяться якісь дослідження щодо структури ринку, щодо того, що ми можемо запропонувати кенійцям, що вони потребують?

 

Хто це буде робити? Це будуть робити або такі ентузіасти як ви, або такі ентузіасти як ми.

Аграрної продукції в нас достатньо, але в цих умовах, які сталися сьогодні, її нам треба кудись збувати. Бо це живі гроші, які йдуть і на оборону, і на все інше. В умовах закриття східних ринків.

Якщо ми будемо порівнювати ситуацію з 2013-м роком, то в цьому році товарообіг у нас склав більше 150 мільйонів з Кенією. Це досить потужно. Я хочу сказати, що товарообіг Угорщини, Чехії — це на рівні 50 мільйонів. Туреччини – близько 100 мільйонів. Порівняно з іншими країнами, Україна виглядала більш ніж пристойно. Звісно, переважно це було зерно. Найуспішнішого року експорт зерна до Кенії сягнув   62%.

Але якщо ми візьмемо загалом структуру імпорту Кенії, то загалом цього ж року зерно склало 2%. Тобто будувати довгострокову стратегію лише на аграрній темі ми не можемо, бо виходить, що ми тоді будемо претендувати лише на 2% ринку.

Стратегію вибудовувати треба ширше. Бо Африка це не лише ринок продуктів споживання. Це й індустрія. Зараз розбудовується порт в Ламу в Кенії, нова гілка залізниці, нафтопроводи, Танзанія будує газогони.

Ми цю інформацію передаємо в МЗС, вони – Раді експортерів. Не тільки в МЗС передаємо, якщо до нас звертається конкретна фірма з конкретним запитом, ми, ставлячи до відома МЗС звичайно, відповідаємо по суті. Якщо одночасно вдається поєднати запит з пропозицією — то це шикарно. Можливо іноді система працює недостатньо швидко.

Не будемо наводити негативні приклади УкрОборонПрому. Але справа в тому, що тендери іноді тривають 30-60 днів. А в нас погодження з експортною службою можуть тривати місяцями. І в умовах короткого часу — інколи це не спрацьовує. Щодо експортних процедур — нам є що вдосконалювати.

Не будемо забувати наших друзів, основних конкурентів: китайців, індусів, британців.

О.М. — Росіян?

 

Росіян — ні.

О.М. — Вони з нами конкурують

 

Я думаю, що конкуренція може відбуватися якраз по зерну. Я ще не маю з приводу цього точних даних. Я просто свідомий, що Росія, як і Україна входить у першу десятку виробників по зерну. Тут у нас може бути певна конкуренція.

 

Ю.О. — Ось ці ось конкуренти наші, скажімо Росія — чи відчувається в роботі якась протидія з боку інших посольств, інших держав — не африканських, мається на увазі?

 

Тут є два моменти. Економічний і політичний. Ми більше говорили зараз про економіку, якщо про економіку говорити, то воно ніколи не буде відкрито, це завжди буде кулуарно. Наприклад “Юріяфарм” – закінчена, або майже закінчена історія успіху, коли вони сертифікували свій продукт, вони з’ясували, що подібний продукт вже просувається Пакистаном.

Звичайно тут ми вже входимо в конкуренцію з Пакистаном. Але не на міждержавному рівні. Вони намагаються заходити з свого боку, ми заходимо з свого боку.

Мушу сказати, якщо взяти російський аспект і протидію в усіх планах — це звичайно завдання номер один. Це завдання ставить і президент, і міністр. В прикладному, в прямому, в усіх планах — це протидія російській агресії. Це стосується й економіки, й політики, і всіх інших моментів.

Є країни в які, з точки зору російської пропаганди, Росія вкладається більше. Ми звичайно відслідковуємо всі ці речі в пресі. Щодо Кенії, то треба сказати, що Кенія сформована на британсько-американському впливі. На англомовних джерелах. В Кенії дуже багато передруків з “Ройтерс”, з ВВС, з CNN. Відповідно формується суспільна думка, на правильних меседжах, не на кісільовсько-пропагандистських гаслах, а на об’єктивних речах.

Російський посол в Кенії він африканіст, він займається Африкою вже багато десятків років. Я, чесно кажучи, не бачу його активної ролі в просуванні якоїсь пропагандистської думки в Кенії.

Є мої інтерв’ю, є публікації, звичайно не так багато як в Брюсселі, або як в Польщі, але вони чітко дають меседж: і по літаку, і по заручниках, і по всьому іншому. Кореспонденти самі переходять до порівняння російських агресорів, скажімо, з сомалійськими піратами. Це дуже приємно мені: це означає, що ґрунт для інформації – він сприятливий. В Кенії інформація щодо України сприймається позитивно. І в Кенії немає якоїсь сильної пропагандистської кампанії з боку Росії.

Водночас, слабину давати не можна, контролювати треба завжди. Ця тема завжди присутня. Мені Міністр закордонних справ Аміна Мохамед сказала: “Ми підтримуємо територіальну цілісність України”. Мені звичайно хотілося б, щоб вони це сказали якщо не з трибуни ООН, то хоча б трибуни Африканського Союзу, з публічної трибуни. Але треба розуміти, що таке дипломатія: вона є багатогранною, є прямою і непрямою, є публічною і непублічною. Але головне, що країна поділяє цю позицію. Це стосується підходів до якихось справ, питань. Тобто ці країни стоять на цьому: Кенія, Танзанія, Сомалі вони стоять на правильних позиціях, скоріше проукраїнських.

Говорячи про те, що ми б’ємося на всіх фронтах,  необхідно згадати тему з отримання статусу спостерігача в Африканському Союзі. Здавалося б, європейська Україна –  і Африканський Союз. Все одно — ми знаходимо яким чином донести, порівняти, показати спільність багатьох підходів. Таким чином ми намагаємось зробити своєрідну критичну масу, або критичну масу думки, позиції. І в політикумі зараз виходимо вже на рівень парламентарів.

Є зацікавленість кенійських парламентарів зробити візит в Україну. Здається такого візиту ніколи не було.

Ю.О. — До речі про парламент. Бо я знаю, що наш парламент пасе задніх, багато міждержавних угод залишаються непідписаними роками.

 

Проблеми підписання угод, це не завжди парламентські проблеми, але краще розглядати конкретні випадки.. У нас хто був — в Найробі приїжджав народний депутат Кишкар.

О.М. — Ну він з цих, з комбатів виходить.

 

Так. Мені він сподобався, бо він виходив з позицій принципових, нема там різних закулісних речей. Я йому сказав, він навіть захопився, запевнив, що буде говорити і Ганні Гопко. Бо цю критичну масу треба робити і у нас. Я його переконав, він буде зараз переконувати інших.

З боку кенійців — у них є зацікавленість навіть в практичному співробітництві. Їм цікавий наш досвід навіть бюджетного процесу.

О.М. — Вибачте, здається якась наша компанія розробляла софт їм якийсь. Чи для реєстрів…

 

ЄДАПС…

О.М. — Для паспортів, паспорти.

 

Це було ще до мене, але я чув, що представниця ЄДАПС  у Кенії працювала. До речі ІТ сфера — це теж дуже велика перспектива. Я розмовляв з кенійським міністром ІТ під час прийому у президента, він просто благає: “Дайте нам спеціалістів!”. Просто все впирається в те, що наші спеціалісти мають бути оплачені, а вони хочуть це у вигляді допомоги. Можливо вдасться якимось чином під оонівський проект. Якби це вдалося зробити, то було б гарно сприйнято.

О.М. — Ще свого часу декілька тез про Кенію дав відомий економіст Крєдісов, щотам є перспективні іновації, які треба Україні вивчати. Чи то в рамках “Ернстенянгу” чи “Делойту”, консалтингової компанії, працював там певний час. Він розповідав, що Кенія з певному плані в світі є лідером  з певних питань. Перш за все він мав на увазі питання е-банкінгу. В Кенії зараз цей проект “ІМПЄСА” видається чи не найкращим в світі взагалі, в плані реалізації.

 

Що дивно, що він працює. Навіть зовсім пересічні кенійці, назвемо це так, вони користуються.

О.М. — Начебто в Україні МТС, вірніше компанія “Водафон” зареєструвала торгівельний знак “ІМПЄСА”. Тобто можливо, що в Україні це буде функціонувати теж теж.

 

Можливо.

О.М. — Можливо саме через це Крєдісов сюди поїхав і займався цими питаннями. Зараз він здається якійсь іншій країні Африки, в Нігерії, якщо не помиляюсь.

 

Згаданий мною кенійський міністр мені казав більше про те, що в нас ефективно пішло, передусім — електронні закупівлі. Оце йому дуже подобалося. Там подвійне: і боротьба з корупцією і розвиток електронних платежів.

О.М. — А можна ще запитати чи є в нас там якісь особи, яких умовно можна назвати агентами впливу українськими в Кенії? Або в усіх державах Східної Африки? Тобто ті, хто міг би бути провідниками української політики сталими. Якщо звісно ця інформація відкрита.

 

Тут треба почати, що українців там не так багато. Але велика частина кенійців і навіть танзанійців вчилася в Україні  Інституті міжнародних відносин вчилася нинішній Міністр закордонних справ Кенії Аміна Мохамед, наприклад. Знаєте про це?

О.М. — Я знаю, що кілька членів уряду Коморських островів вчилося в нашому інституті.

 

На цьому можна будувати плани. На цьому можна створювати (є в нас теж в планах) так звані асоціації колишніх випускників. Мета не в тому, щоб створити асоціацію, а в тому, щоб затягнути людину,  щоб вона працювала, стала таким провідником українських інтересів.

Д.М. — Такі організації існують?

 

Офіційно ще ні.

О.М. — Реєструються зараз?

 

Реєструється інше — реєструється українська громада в Кенії.

Є в нас така людина як Вінсент Ітангаєнда в Руанді. Він є нашим почесним консулом зараз. Тобто людина, яка вчилася в київському університеті, закінчила навчання, зараз має зв’язки з урядом, працює бізнесменом, офіційно є нашим почесним консулом, відповідно може вирішувати певні питання. Навіть в Бурунді він допомагав, коли була там затримана громадянка.

Ми не переоцінюємо його допомогу і вплив. Але в ситуації, коли нас там зовсім немає, нам кожен багнет цінний.

Михайло Резник, лідер громади в Кенії, якого ви вже знаєте. Він активний, ми дуже сподіваємось, що він не розчарується в цій діяльності і активність в нього залишиться на тому ж рівні.

Тобто він активний і в питаннях культурних, і в питаннях освітніх, і в питаннях гуманітарних.

Наприклад, він організовує зустрічі, заходи в округах Кенії, розповідає, що таке Голодомор і як це було в Україні.

Д.М. — Там же був голод ще в 2000-х.

 

Так, і сказати, що вони там переїдають — не можна. Це тема, яку вони можуть сприймати.

Що стосується подання інформації про Україну, ми працюємо в Найробі, стараємось і за межами столиці працювати зараз. В Момбасі, в Кісуму, в цих провінціях, волонтери більш активні. Ми їм дуже вдячні, співпрацюємо з ними. Навіть такі речі: отримуємо фотографії гарної якості по електронній пошті, ми їх роздруковуємо для них, а вони роблять виставки. Михайло представляв у найробійському кінотеатрі «ІМАХ» фільм “Справжня Русь”, з англійськими субтитрами. Можливо там якісь речі нам з вами більш очевидні, але для кенійців, я бачив, вони стали одкровенням щодо українсько-російських відносин.

Я не хочу його називати агентом впливу, але робить він чимало для організації наших цілей.

О.М. — А відповідно Кенія має таких людей, українців? Чи вам щось відомо?

 

Я б не сказав.

О.М. — Я чому про це питаю: бо, наприклад, нігерійці — вони мають вплив, є в них певне лобі, вони певні питання свої можуть вирішувати. А от кенійці, танзанійці — в них такої самоорганізації…

 

Немає.

У нас посольство кенійське було в Москві

О.М. —Східна Африка взагалі не представлена в Києві?

 

Ні. Взагалі, жодна країна. Для нас було неприйнятно, що посол працюватиме і на українсько-кенійські відносини, і на російсько-кенійські. Ті посли, які зараз діють, яким ми надали агреман, вони працюють, ми не відмовляємось від своїх слів. Але, коли їхня робота закінчується, ми говоримо, що новий агреман послу з резиденцією в Москві, безвідносно до особистості, наданий не буде.

Зараз Танзанія працює вже з Швеції. Руанда працює з Берліну. Посол Кенії в Україні і в Росії вже повернувся на батьківщину, новий ще не призначений. Ми їм повідомили також про цю позицію і ми сподіваємось, що вони  вживуть заходи.

Ми говорили про паритетність, тому ми запрошували відкрити посольство Кенії і в Україні. Це завжди питання фінансове, зокрема, хоча це міг би бути, умовно кажучи, посол і консул, як у нас було протягом тривалого часу. Наразі Кенія має почесного консула, він є в Києві. Анатолій Коваленко, він є заступником керівника асоціації юристів України.

Він юрист, для почесного консула це вважається дуже класний бекграунд. Багато контактів у нас з ним не було. Був момент, що він допомагав студентам кенійським з окупованих територій або повернутись в Кенію або перейти в інші заклади.

Був момент, він запитував про реконструкцію стадіонів — я йому давав інформацію. Можливо він залучиться зараз до візиту парламентської делегації, якщо це буде погоджено.

Ю.О. — Було б цікаво, щоб кенійська урядова делегація приїхала до України також.

 

Так, Аміна Мохамед отримала запрошення Павла Клімкіна, вона підтвердила готовність приїхати. Питання в тому, щоб приїхати і щось підписати. Причому Кенія виходить з доволі прагматичних позицій, вони їдуть в ті країни переважно, де їм можуть щось запропонувати. Запропонувати допомогу, гранти, кредити, інвестиції. Я б не сказав, що Україна є першою в цьому списку. Але політично ми близькі, тому я думаю, що цей візит відбудеться.

Поділитися в соцмережах:


Related Post