Статті
Чому Африка байдуже ставиться до анексії Криму

Опис ситуації

З моменту анексії Росією Криму Генеральна Асамблея ООН прийняла наступні документи:

  • Резолюція про територіальну цілісність України №68/262 від 27 березня 2014 р.;
  • Резолюція «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополь, Україна» №71/205 від 19 грудня 2016 р.;
  • Резолюція «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополь, Україна» №72/439 від 19 грудня 2017 р.;
  • Резолюція «Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та м. Севастополь, а також частин Чорного і Азовського морів» №73/194 від 17 грудня 2018 р.
  • Резолюція «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополь, Україна» №73/263 від 22 грудня 2018 р.;
  • Резолюція «Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та м. Севастополь, а також частин Чорного і Азовського морів» №74/17 від 9 грудня 2019 р.
  • Резолюція «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополь, Україна» №74/399 від 18 грудня 2018 р.

Лише першу Резолюцію схвалила абсолютна більшість делегатів. Інші також були підтримані, але більшість країн-членів ООН фактично проігнорувала їх, утримавшись або взагалі не взявши участь у голосуванні. При цьому левова частка індиферентних у даному питанні держав припадає на африканський континент.

Розподіл голосування за всі сім Резолюцій по країнам Африки:

Отже, за кожен документ голоси 54 африканських держав розподілилися наступним чином:

  • за першу Резолюцію (територіальна цілісність України): «за»19 (19% зі 100 держав); «проти»2 (18% з 11 держав); «утрималися»27 (47% з 58 держав); «не голосували»6 (25% з 24 держав)
  • за другу Резолюцію (стан прав людини в АР Крим та Севастополі: «за»2 (3% з 70 держав); «проти»9 (35% з 26 держав); «утрималися»30 (39% з 77 держав); «не голосували»13 (65% з 20 держав)
  • за третю Резолюцію (стан прав людини в АР Крим та Севастополі): «за»3 (4% з 70 держав); «проти»6 (25% з 26 держав); «утрималися»33 (43% з 76 держав); «не голосували»12 (57% з 21 держави)
  • за четверту Резолюцію (мілітаризація АР Крим, Севастополя та частин Чорного і Азовського морів): «за»3 (5% з 66 держав); «проти»4 (21% з 19 держав); «утрималися»25 (34% з 72 держав); «не голосували»22 (61% з 36 держав)
  • за п’яту Резолюцію (стан прав людини в АР Крим та Севастополі): «за»3 (5% з 65 держав), «проти»8 (30% з 27 держав); «утрималися»26 (37% з 70 держав); «не голосували»17 (55% з 31 держави).
  • за шосту Резолюцію (мілітаризація АР Крим, Севастополя та частин Чорного і Азовського морів): «за»3 (5% з 66 держав); «проти»4 (21% з 19 держав); «утрималися»25 (34% з 72 держав); «не голосували»22 (61% з 36 держав)
  • за сьому Резолюцію (стан прав людини в АР Крим та Севастополі): «за»3 (5% з 65 держав); «проти»6 (26% з 23 держав); «утрималися»35 (42% з 83 держав); «не голосували»10 (45% з 22 держав).

Як можна побачити, більшість африканських країн утримується або взагалі не голосує. При чому, як засвідчує голосування за останню Резолюцію по мілітаризації, держави континенту перейшли до відвертого ігнорування даного питання, у той час як голосування за останню резолюцію продемонструвало перетікання африканських голосів у табір тих, що утримуються. Особливо варто звернути увагу на те, що абсолютну більшість всіх держав, які ухилялися від голосування (окрім першої та останньої Резолюцій), складають представники Африки. Значна частка тих, хто утримується, також припадає на країни Африки. Відвертих симпатизантів та супротивників Україна на чорному континенті майже немає. У цілому майже вся Африка байдуже ставиться до проблеми анексії Криму.

Які ж причини африканської байдужості?

Перша. Відсутність зацікавленості самої України

Українська дипломатія обрала найлегший з усіх можливих шляхів отримання схвалення своїх документів у Генасамблеї ООН, а саме – повністю поклалася на автоматичну підтримку Заходу. Більшість держав, які голосують за проукраїнські Резолюції – це країни ЄС, Австралія, Канада, Нова Зеландія та США. На перший погляд немає жодної різниці, якою більшістю буде прийнятий потрібний документ – відносною чи абсолютною. Але виходячи з такої позиції Україна демонструє власну несамостійність та неспроможність. Це отримує вияв у поступовому зниженні кількості країн, які голосують «за». Не говорячи про питання легітимності таких рішень, оскільки більшість держав-членів ООН утримуються або просто не голосують за такі Резолюції, тим самим висловлюючи мовчазну згоду на анексію Криму.

Друга. Незрозумілість «кримського питання» у самій Африці

Дана причина є результатом попередньої. Відсутність системної роботи по африканському напрямку з боку України призвела до того, що більшість місцевих урядів банально не володіє інформацією по ситуації з Кримом та не орієнтується в наявному стані справ. Саме тому позиція африканських країн не ворожа, а відверто байдужа. Кримське питання сприймається як суто європейське, а тому чуже для Африки.

Це у той час, коли ряд країн континенту має схожі проблеми. Наприклад, Ліберія, яка підтримала майже всі українські Резолюції, перенесла дві громадянські війни. Те ж саме стосується спорадичних підтримок Сьєрра-Леоне. Не ідентичний, але схожий конфлікт на мовному підґрунті триває у Камеруні. Маврикій та Комори вважають, що Велика Британія та Франція свого часу незаконно відібрали в них частину території (архіпелаг Чагос та заморський департамент Майотта відповідно). При чому перший судиться з колишньою метрополією в Міжнародному суді ООН, де триває розгляду спору між Україною та Росією. І це неповний перелік. Але всі вище згадані країни утримуються або просто відмовляються брати участь у голосуванні. Навіть підтримуюча Україну Ліберія декілька разів вдавалася до такої позиції.

Варто зауважити, що, перш за все, дається взнаки слабке покриття дипломатичними представництвами – Україна має посольства лише в 10 державах континенту. Але слід розуміти, що посол – це, по суті, виконувач політики МЗС. Тому питання потрібно ставити до міністерства та уряду в цілому.

Третя. Проблеми з правами людини та авторитарні тенденції в ряді країн Африки

Невелику кількість держав континенту можна охарактеризувати як демократичні. У той же час таке твердження стосуватиметься виключно дотримання проведення конкурентних справедливих виборів, а не дотримання прав людини в принципі. Остання тема – болюча не лише для багатьох країн Африки. Наприклад, Китай, Казахстан, Узбекистан та Киргизстан голосували проти відповідних Резолюцій саме з огляду на проблеми з дотриманням прав людини. Теж саме стосується високорозвинених Південної Кореї та Сінгапуру, які регулярно утримуються.

Як можна побачити, завжди проти України голосують Зімбабве, Судан (навіть не зважаючи на повалення режиму аль-Башира) та Бурунді – країни з вкрай гострою проблемою дотримання прав людини, які не переймаються питанням налагодження взаємовідносин із Заходом. До прикладу, на деякий час Еритрея відмовилася від голосування «проти» на фоні покращення відносин з Ефіопією та зняття санкцій Радбезу ООН. Але повернулась до даної позиції під час розгляду останньої Резолюції. Також чітко прослідковується зміна позицій Уганди та Замбії в гіршу для України сторону після скандалів у цих державах пов’язаних з переслідуванням опозиції.

Опція утриматися або взагалі не взяти участь у голосуванні є оптимальною для таких країн як Алжир, Єгипет, ПАР, Ефіопія, Камерун і т. д. У такий спосіб вони прямо не протиставляють себе проблемі дотримання прав людини, не псують відносини ні з ЄС, ні з Росією й не створюють приводу для актуалізації окремих порушень у себе.

Висновки

Поки ситуація з підтримкою України в ООН є несприятливою як на загальносвітовому рівні, так і на африканському континенті. Як вже зазначалося, зумовлено це пасивною позицією українською дипломатії, яка розраховує на те, що Захід все зробить за неї. Водночас в Африці це підкріплюється банальним браком аналітичної інформації, що призводить до нерозуміння проблеми Криму місцевими урядами, та небажанням більшості країн континенту створювати прецеденти для актуалізації своїх проблем у сфері прав людини та мілітаризації окремих регіонів (тиск з боку ЄС та США, громадська думка).

Слід розуміти, що в даному випадку вплив Росії на позицію африканських країн значно гіперболізовано. Наприклад, це проявляється у незначній кількості тих, хто голосує проти. Також достатньо подивитися на економічні показники. У 2019 р. обсяг торгівлі між Росією та Африкою сягнув $20 млрд. Це у той час, коли щодо ЄС дана цифра становить $303 млрд, а щодо Китаю – $148 млрд. Як можна побачити, торгівля з Росією для Африки, у структурі якої домінує постачання зброї у країни Північної Африки і здебільшого вона здійснюється в борг, – це крапля в морі. Очевидно, що можна згадати списання $20 млрд. боргів Африці, присутність російських найманців та радників у ЦАР, Лівії та Мозамбіку. Але в той же час Москва не має дієвих важелів впливу на більшість країн континенту. Інша ситуація з Пекіном, проте він не є сателітом Москви і переслідує власні інтереси в Африці. Тому навряд чи Китай впливатиме на позицію своїх симпатизантів в Африці на догоду Росії.

Перспективи для зміни ситуації на користь України

Очевидно, що позицію таких країн як Бурунді, Зімбабве, Камерун, Південний Судан та Судан змінити Україні важко – природа чинних там політичних режимів та проблеми з дотриманням прав людини зумовлюють їхню непоступливість. Але є ряд держав, які цілком можуть надати підтримку Україні – це Ботсвана, Гамбія, Гана, Кабо-Верде, Кенія, Комори, Маврикій, Намібія, Сейшели, Танзанія. У випадку цих країн спрацьовує або схожість проблем, або наявність сталих торгівельних зв’язків, або відсутність ворожості до засудження тем дотримання прав людини та мілітаризації. І даний список не повний, але саме ці держави можуть стати плацдармом для отримання і розширення політичної підтримки України в Африці. Вочевидь, що Київ не одразу може піти шляхом створення нових посольств, проте можна вдатися до розширення мережі почесних консульств та підвищення ефективності їх роботи у напрямку побудови взаємодії. Більш дієвим може стати налагодження каналів комунікації через бізнес-кола та представників діаспори, як окремих країн Африки в Україні, так і навпаки. Наприклад, у такий спосіб Китай поступово нарощує свій вплив на чорному континенті. Але все залежить від політичної волі, якої на разі немає, та ефективного використання наявних ресурсів, чого теж бракує.

Автор: політолог Андрій Рудик

Related Post

Leave a comment

Your email address will not be published. Required fields are marked *