У Південно-Африканській Республіці за європейського колоніального періоду існував апартеїд – система окремого проживання представників європеоїдної та негроїдної рас, з супутнім створенням бантустанів – невеликих територіальних автономній, де колоніальна влада розселяла місцеве темношкіре населення.

Після скасування апартеїду у 1994 році у ПАР виникає нова проблема – внутпрішнє протистояння між десятками народів. На сьогодні в країні снує реальна загроза територіального розколу.

Шахівниця народів ПАР

Більшість народів Південно-Африканської Республіки належать до мовної сім’ї банту і спілкуються відмінними мовами. В той же час суттєва частка використовує англійську мову як головну. Однак вона залишається чужорідною лінгва-франка, що не пов’язана з культурною ідентичністю.

У ПАР проживає три народи, які складаються майже 80% усього населення: зулу (39%), сото (28%) та коса (12%). Менші народи – тсвана, свазі та тсонга.

Домінантні мовні групи ПАР

Домінантні мовні групи ПАР

Можна виділити три види регіонів Південно-Африканської Республіки:

1)   Регіон, де є виразна етнічна більшість зулу, коса та африканери (нащадки голландських колоністів).

  • Африканери – в Капській провінції та, частково, в центральній провінції Трансвааль.
  • Коса – на півдні від них у Східнокапській провінції
  • Зулу – в провінції Квазулу-Наталь на сході країни.

2)     Регіон Трансвааль, де проживає багато різних етносів як сото, дебеле, педі, венда

3)   Прикордонні регіони, де домінують народи, що також широко розселені в сусідніх прикордонних державах

  • Тсвана – живуть  на кордоні з Ботсваною, де також складають більшість населення.
  • Тсонга – на півночі біля кордону з Мозамбіком (на півдні Мозамбіку теж є)
  • Сото – проживають на межі Лесото, де домінують.
  • Свазі – на кордоні з Свазілендом,  де складають переконану більшість.

Прикордонна небезпека

Сусіди ПАР

Сусіди ПАР

Ботсвана під час боротьби за суверенітет опиралась на чисельне населення народу тсвана на півночі прикордонної провінції ПАР Оранжева. Між державами всередині народу залишаються дружні стосунки. У разі ослаблення ПАР не виключене возз’єднання тсванців.

Довкола Лесото та Свазіленді ситуація виглядає ще небезпечнішою. Це – бідні аграрні країни. Однак Лесото та Свазіленд мають спільний господарський комплекс з прилеглими регіонами ПАР, які багатші і активно індустріалізуються.

До того ж у цих регіонах проживають ті самі сото і свазі. Відповідно, в райони своєї культури приїжджають заробітчани з двох карликових країн, передусім на шахти в ПАР. Паралельно існує контрабанда та єдиний інформаційний простір, на рівні спілкування в межах одного народу, більшість якого регулярно мігрує на сезонні роботи і додому. Для багатьох сото і свазі, які проживають у ПАР, королі Лесото та Свазіленд – політичні та подекуди релігійні лідери. Фактично, ці карликові держави – уповільнена міна для південноафриканської єдності і готова база для сепаратизму.

Зв’язок між політикою та народами

До 1994 року спільним ворогом “кольорових” була система апартеїду. Однак частину місцевих темношкірих еліт влаштовував тодішня система бантустанів, в яких вони могли збагачуватися. Це стало додатковим тригером боротьби, яка розгорнулась між «центральними» зулу, коса та дрібнішими народностями.

Правлячий режим за часів апартеїду виділив кількадесят бантустанів – формально незалежних територіальних утворень конкретних племен. Підтримувалась особлива етнічна ідентичність, тривали спроби настроїти племена один проти одного, надавали великі повноваження традиційним вождям. Особливо результативна робота з частиною зулу.

Політичні партії та рухи часто представляли інтерес певного народу. Так, відомий загальнонаціональний Африканський Національний Конгрес (АНК) – тісно пов’язаний і спирався на коса. Перший президент Нельсон Мандела теж за походженням коса. До речі, його 32-літній внук-політик Мандла Мандела у 2007 році став королем свого племені мвезо.

Таким чином, більша частина лідерів АНК представляла насамперед інтереси коса. Доволі швидко вони увійшли у протиріччя насамперед з другою за впливом силою у АНК – зулу.

Окрім того, до 1994 року у ПАР деякі регіональні партії створювали мілітарні угрупування.

Так, у 1975 році вихідцем з АНК Мангосуту Буселезі формується партія «Інката – Партія Свободи» (інката з мови зулу – «корона»). «Інката» боролася з АНК за вплив на зулусів. У протистоянні «Інката» особливо наголошувала на племінній ідентичності. «Інката» спершу співпрацювала з АНК на грунті боротьби проти апартеїду, однак з часом дистанціюється, а в кінці 1980-х років її активісти, як представники міліції бантустану Квазулулу, вдаються до колаборації з режимом, зокрема у акціях проти мирного населення. Так, 17 червня 1992 року сталася різня в Бойпатонгу. В результаті нападу бойовиків «Інкати» загинуло 45 місцевих жителів, що підтримували АНК (внаслідок цього переговори між урядом африканерів та АНК приповільнились).

Лідер Інкати Мангосуту Буселезі

Лідер Інкати Мангосуту Буселезі

Після падіння апартеїду у 1994 році партії деколи співпрацюють в парламенті та уряді з Африканським національним конгресом. Однак з 2004 року Інката остаточно переходить до союзу з Демократичним Альянсом– головними опозиціонерами курсу правлячого АНК. Останній опирається значною мірою на африканерів, проголошує необхідність боротись з загрозою «чорного расизму», виступає за якомога більшу автономію Капської області. В той же час «Інкату» підтримують традиційні лідери зулу.

Політичні діячі, лідери рухів часто походять з сімей вождів, підсилюючи свій вплив серед одноплемінників традиційною легітимацією. Вони цього не приховують – проводять відкриті коронації вождів племен, дотримуються своїх ритуалів (поєднуючи здебільшого з християнським віровизнанням). Більше того, проявляють важливі для конретного етносу риси побуту та сімейного життя, подекуди входячи у протиріччя з вестернізованим законодавством (так Джейкоб Зума відкрито практикував полігамію, обгрунтовуючи звичаями зулусів).

Джейкоб Зума

Джейкоб Зума

Відповідно, рідний етнос майже тотально підтримує своїх представників . Така політика розділяє населення за племінною ознакою. Попри спроби АНК з 2007 року послабити монополію коса, зробивши лідером Джейкоба Зуму, походженням зулу, протистояння більше висвітилось, вийшовши на вербальний рівень провідних політиків. Джейкоб Зума у 2009 році став президентом ПАР. Врешті навіть в АНК пройшов розкол – зулу, які там ще були, вийшли з неї у 2008 р., сформувавши нову партію Народний Конгрес.

Також слід зазначити, народи часто зберігають різну пам’ять про історію. Зокрема йдеться про особливий світогляд зулу. Саме вони найдовшо чинили спротив колонізації (держава Чаки у 19 ст.), і відчувають себе кращим народом, що повинен правити. Інші племена, звісно, заперечують схожий дискурс.

Проблема іноземних мігрантів об’єднує

З 2008 року через економічну кризу, що боляче вдарила по країні завдяки зростанню безробіття, ситуація погіршується.

Природним чином зростає незадоволення надмірною кількістю заробітчан з інших африканських країн, що готові працювати за мінімальні гроші, тоді як місцеві жителі втрачають роботу. Наразі агресія проти закордонних африканців посилюється, зумовлена невтішною стагнацією економіки.

В той же час, це напруження об’єднує місцевих жителів та відкладає на майбутнє зіткнення між різними регіонами країни на етнічному грунті. Проте він, на нашу думку. неминучий. Політизація етнічності (опертя окремих політичних сил на конкретні народності) продовжується, як і загальне незадоволення економічними проблемами.

Швидше за все, колапс ПАР як єдиної держави неминучий. Питання стоїть у тому, як будуть розвиватися уламки розколотої країни.

Юрій Олійник

Поділитися в соцмережах:


Tag

Related Post