НАЗВА: Stealing Africa

РІК: 2012

РЕЖИСЕР: Крістофер Гульдбранзер

МОВА: Англійська

ПРОЕКТ: Whypoverty

ПРО ЩО ФІЛЬМ

Фільм-розслідування датського режимера Крістофера Гульдбранзера Stealing Africa торкається однієї з вічних тем ХХІ століття – чому одні країни бідні, а інші – багаті. Африка багата ресурсами, а водночас нібито потребує зовнішньої підтримки.

У своєму фільмі 2012 року автор розкриває махінації транснаціональних корпорацій на прикладі однієї швейцарської фірми, що контролює значну частку мідних шахт Замбії.

ЧОМУ ВАРТО ПОДИВИТИСЯ

Фільм цікавий чисельними інтерв’ю з урядовцями та громадянами Замбії, менеджментом швейцарської компанії Glencore та фундаментальною оцінкою джерел її процвітання.

СЮЖЕТ

Швейцарська корпорація Glencore заснована Айвеном Клесенбергом, що звинувачується у нелегальній торгівлі з Іраном та ПАР під час апартеїду. Вона розташована у скромному містечку Рутлікон, що процвітає суто за рахунок податків Glencore (7% з $360 мільйонів прибутку щомісяця). Натомість до бюджету Замбії потрапляє мізер, а населення країни животіє на менше $1 в день, а 80% страждає від безробіття. Суть несправедливості у хитрій схемі – корпорація продає до Швейцарії (де низькі податки) мідь за низькими цінами, з яких виплачуються мізерні податки. По документам Швейцарія – головний імпортер міді, але лише на папері. Насправді метал розпродують по всьому світі за реальними цінами.

У 2002-2012 роках у Замбії видобуто міді на $28 мільярдів, більшість – транснаціональними корпораціями. Натомість, як дивується Вільбур Сімуза, міністр добувної промисловості Замбії, країна входить у 20-ку найбідніших країн. Однак повернення грошей до країни збільшило б ВВП удвічі. Судіть самі: у 2006 році експорт міді склав $3 мільярди експорту, а податки – $50 мільйонів. Хоча уряд інвестував раніше у шахти ще $150 мільйонів і у 2007 році 71% експорту країни дали підприємства, що забезпечили лише 2% бюджету. Не дивно, що багато політиків та урядовців країни виступають за перегляд фіскальної політики.

Окрім того, населення страждає від забруднення середовища, бо корпорації економлять на екології (викиду оксидів сульфіду та кислотних дощів, отруєння річок – у 2005 та 2009 від таких інцидентів постраждало понад 200 осіб, що були госпіталізовані).

Приватизація шахт почалась в 2000 року за каденції президента Чілуби, а згодом і Френсіса Каунди. Обидва президенти звинувачувались у розкраданні народного майна, а Каунда з 2008 року перебуває у тюрмі за корупцію під час приватизації. Це була головна вимога МВФ і Світового банку, хоча їх представники відкидають звинувачення, скидаючи все на популізм екс-урядовців.

ПРОБЛЕМА

Можна погодитися з головним меседжем – неоліберальна економіка сприяє трансферу перекачки багатства на північ з країн третього світу. Однак автор фільму концентрується на вині швейцарців, що не бажають втрачати соціальні бонуси від податків, та оборудках корпорацій. Але чому слабко реагує офіційна Лусака?

Вочевидь, тотальна корупція в замбійських елітах сприяла неконтрольованим умовам приватизації. Водночас фільм замовчує ще одного гравця на мідних шахтах Замбії – Китай та його державні корпорації. Чимало африканців незадоволені умовами праці та китайським менеджментом. Натомість фільм лише показує чергову зустріч урядовців з інвесторами, серед яких – одні представники КНР.

Юрій Олійник

Поділитися в соцмережах:


Related Post