Об’єднана Республіка Танзанія народилася у 1964 році. Тоді колишні британські колонії Танганьїка та Занзібар підписали угоду про об’єднання в одну країну, ім’я якої складається з назв цих держав. Президентом Танзанії став тоді чинний президент Танганьїки Джуліус Ніерере, котрий до цього був лідером антиколоніального руху в країні й очолював політичну партію Танзанійський африканський національній союз (ТАНС).

Сучасна мапа Танзанії

Сучасна мапа Танзанії

Перший танзанійський президент походив з заможної сім’ї вождя племені Занакі. Ніерере називають другим в історії танзанійцем, котрий отримав диплом про вищу освіту у Великобританії. Вважається, що в Європі став прихильником соціалістичних ідей, котрі допомогли сформувати своє бачення «африканського соціалізму».

Перед тим, як почав активно займатися політикою у 1950х роках, викладав англійську та біологію у школі. На батьківщині за об’єднання та розбудову нації Ніерере називали батьком нації (суах. Baba ya Taifa) та вчителем (суах. Mwalimu).

Традиційне африканське суспільство

У 1962 році Ніерере написав невеличкий памфлет «Уджама – Базис Африканського соціалізму», в якому загалом описав своє бачення моделі суспільства. Політично соціалістичний курс був закріплений у 1967 році в Декларації єдино дозволеної провладної партії ТАНС в Аруші (місто на півночі Танзанії).

По суті, це був набір моделей поведінки, принципів життя, які мали би спонукати до процвітання нації. Як вчитель Джуліус Ніерере хотів прищепити своєму народу новий спосіб мислення, виховати в нього почуття рівності, свободи, єдності, співчуття, допомоги ближньому і т.п. Ці принципи «традиційного африканського суспільства» він не вважав новими, але забутими після приходу європейців, про які треба нагадати.

1964 рік. Журнал Time визнав Ніерере людиною року

Ніерере казав, що у доколоніальний період «ніхто не страждав, ніхто не був позбавлений їжі чи людської гідності через чиюсь власну вигоду; людина могла залежати лише від багатства спільноти». Соціалізм – почуття власної безпеки та захищеності, можливості самореалізації та право обирати собі роботу, додавав він.

Ще Джуліус Ніерере любив повторювати один африканський вислів, який, на його думку, мав відображати модель поведінки людини в суспільстві:

«Пригощай свого гостя перші два дні, на третій дай йому лопату»

Всі повинні бути зайняті у роботі в міру своїх можливостей, ніхто не повинен використовувати працю іншого у своїх корисних цілях. Будувався будувався культ тяжкої праці, перш за все, в селах. Ніерере навіть хотів збільшити кількість робочих годин.

Також важливим пунктом Уджама був принцип «покладання на власні зусилля» (self-reliance). На практиці це означало вибудовування економіки, яка б не залежала від європейського. Тому головним союзником Танзанії був Китай. Однак після серйозної економічної кризи 1974 року уряд буде змушений поступитися принципом і просити більше допомоги.

Пам’ятник Ніерере в Додомі, споруджений за кошти мобільного оператора. Поруч на бігборді написано: “Це можливо! Виконуйте свої обов’язки та продовжуйте його (Ніерере) ідеї”

Провідним державним сектором проголошувалося сільське господарство, однак країну часто супроводжували засухи та голод. Ніерере казав, що селяни годують всю країну. Без модернізації села неможливий розвиток країни.

«Помилка, яку ми здійснюємо, це думати що розвиток починається з індустрії. Це помилка, тому що ми не маємо ресурсів для досягнення модерного індустріального розвитку. Ми не маємо ні необхідного фінансуванні, ні експертів».

У 1967 році почалася націоналізація банків, підприємств. У 1979 році було націоналізовано останнє підприємство британо-американської компанії Lonhro.

Нова реальність

Одним з пунктів Уджама було створення або реорганізація сіл на новий зразок, який би відповідав вимогам та цілям ідеології. Ці були технічно розвинутіші, ніж звичайні, бо влада піклувалася про те, щоб там були трактори, вода та інша сільська техніка та знаряддя.

Коротке визначення про Уджама

Фактично, процес перетворення сіл та створення нових сіл було спробою покращити життя танзанійських селян. Деякі дослідники називають проект створення уджама-поселень та переселення 6 мільйонів осіб – найбільш амбіційним соціалістичним проектом у Африці. Це при тому, що станом на 1965 рік в країні проживало близько 15 мільйонів осіб.

В уджама-селах існувала спільна праця або колективізм. Люди мали «жити та працювати разом заради всезагального блага». Проте це було не тільки створення колективних господарств, але й модернізація. Зокрема, утворення шкіл, медичних закладів, проведення води і т.п.

Чи не єдиним справжнім успіхом соціалістичної програми Уджама стало поширення початкових шкіл: до 1980 року начальна освіта була доступна кожному танзанійцеві.

Згідно з рішенням Комітету з регіонального розвитку, в колективних селах повинні були бути: сад, колективне поле, великий склад. Господарства селян треба було обносити огорожею по периметру. Кожне нове поселення повинно було мати менше 100 сімей та 500 акрів землі.

План уджама-поселення / Леандер Шнайдер

План уджама-поселення / Леандер Шнайдер

В деяких селах ставали спеціалізованими на вирощуванні зернових культур, тютюну (Чунуа, Табора), чаю (Іріджа), котону (Геіта).

Варто розуміти, що в перші роки не було ще якогось певного стандарту, як має виглядати новий тип села. Мало хто усвідомлював, що це саме має бути. Тільки у 1975 році, щоб зупинити непорозуміння, партія видала документ “Акт про села та уджама-села”, який вже класифікував села та закріплював ознаки нових типів поселення.

План поселення в Букобі

План поселення в Букобі

Повільне примусове переселення

«Жодне посадовець чи уряд, чи партія не можуть піти в уджама-поселення і вказувати людям, що ті повинні вирощувати. Жоден селянин не може йти до іншого і наказувати тому користуватися трактором, чи не користуватися. Якщо такі речі трапляються…то це означатиме, що такі поселення не будуть більше називатися уджама» – Ніерере

Соціалізм будувався повільно через бюрократичні тяганини, супротив селян та бідність країни. Після прийняття партією ТАНС у 1967 році курсу на соціалізм влада почала активніше спонукати селян переселятися. Якщо у 1967 році уджама-поселень було близько півсотні, у 1971 році – 4,5 тисяч.

Іншою проблемою було те, що багатші райони як Кіліміанджаро та Ірінджа повільніше переходили до спільної праці в селах. Станом на 1975 рік у цих районах тільки 3% селян переселилися в уджама-поселення.

Станом на 1969 рік тільки 5% селян мешкали в соціалістичних поселеннях. В деяких випадках влада навіть використовувала армію задля придушення локальних повстань селян, що не бажали переселятися. Окрім фізичного опору, деякі селяни висловлювали своє невдоволення, садячи зернові догори ногами. У звітах 1970х років можна прочитати про залишених немовлят в домівках, де насильно переселяли, про насилля солдатів проти тих, хто не хотів залишати дім.

У 1971 році в операції Додома 30 тисяч сімей племені вагого були організовані у 190 сіл. У 1972 році в операції Кігома 400 тисяч селян були переселені у 192 села.

З часом влада вирішує перейти до примусового переселення. З 1973 року, коли в Танзанії почалися серйозні економічні проблеми, партія взяла курс на обов’язкову побудову соціалістичних сіл.

На подібний крок Ніерере зважився тому, що залучення селян проходило повільно, і, на додачу, економічний стан погіршувався. Тому місцевим органам влади партія влади ТАНС видала розпорядження прискорити темпи: до 1976 року всі люди у сільських місцевостях повинні були організуватися у поселення.

Станом на 1976 у нові села було поселено (переселено) близько 70% селян у 7-8 тисяч сіл. До 1977 року близько 90% селян переселилися в нові поселення. Станом на 1978 рік Танзанія закінчувала всенаціональну програму з переселення 14 мільйонів селян у близько 8 тисяч уджама-поселень.

Ніерере любив їздити по селам і контролювати зміни / soko-tanzania.com

Провал

За згадками деяких селян району Додома, в нових селах вони бачили себе як «робітників ризикованого підприємства». Відсутність чіткої системи та стандартів уджама-поселень ставило під сумнів успішність програми.

Багатьох селян приваблювала обіцянка уряду допомоги у видачі кредитів, побудові шкіл, водопроводів, дренажних систем і т.п. Тому, якщо спочатку суспільство з цікавістю та певною лояльністю ставилося до ідей переселенням, то з часом вона отримувала все більше ворогів.

Якщо порівняти уджама-села та звичайні, то вони мали приблизно однаковий рівень ефективності: поля, які оброблялися колективно, та індивідуально – мала однакову врожайність.

Чиновники не завжди виконували обіцянки. Наприклад, в одному з сіл в окрузі Омуруназі переселенці через відсутність керівництва були змушені, фактично, самотужки змінювати планування розподілу ресурсів та землі, в результаті чого на будинки та сад було виділено значно менше землі. Багато питань танзанійці вирішували на власний манер, за традиційною схемою, а не вимогами Уджама. Наприклад, це фото з Омуруназі 1968 року демонструє, що було зроблено протягом перших місяців нового поселення.

Результат перших місяців

Результат перших місяців

Фактично, трансформація сіл проходила з використанням обманів, армії, сили та інших методів для виконання норм державного плану. Селяни добровільно не поспішали прощатися зі своїми звичками та устроєм.

На додачу, виснажлива війна з угандійським лідером Іді Аміном в 1978-1979 роках, брак зовнішніх інвестицій, падіння світових цін на енергоносії та каву, декілька серйозних засух змусили Джуліуса Ніерере відмовитися від курсу Уджама та, фактично, добровільно віддати владу у 1985 році.

 

Поділитися в соцмережах:


Related Post