Статті
Сучасні темпи розвитку та виклики для Східно-африканського регіону

В роботі висвітлюється сучасний стан економічного та соціального розвитку,  описуються інтеграційні процеси та поточна безпекова ситуація у Східно-Африканському регіоні.

Ключові слова: Східна Африка, економічний розвиток, конфлікт, інтеграція

Постановка наукової проблеми та її значення. На сучасному етапі важливим для України є розвиток зовнішньополітичної активності на Африканському континенті, зокрема, шляхом потенційного поглиблення відносин з державами Африки на двосторонньому рівні та у рамках міжнародних організацій.

У цьому контексті дослідження сучасного стану та перспектив розвитку як окремих країн Африки, так і цілих регіонів набуває критичної важливості, оскільки  створює підґрунтя для напрацювання сучасних підходів та стратегій щодо інтенсифікації співпраці.

Особливо це стосується регіону Східної Африки, частина країн якого демонструють швидкі темпи розвитку та вже потрапили в поле уваги провідних гравців міжнародних відносин.

Метою статті є комплексне дослідження сучасного стану та перспектив розвитку Східно-Африканського регіону.

Завдання статті:

  1. Розглянути різні класифікації Східно-Африканського регіону;
  2. Дослідити стан та проблеми економічного розвитку країн регіону;
  3. Проаналізувати безпекову ситуацію в регіоні та виокремити фактори, які ускладнюють вирішення конфліктів;
  4. Описати динаміку інтеграційних процесів в Східно-Африканському регіоні.

Карта Східної Африки, джерело: thewallmaps.com

Існують різні варіанти визначення меж Східно-Африканського регіону.  Наприклад, за геосхемою ООН [1], до Східної Африки належать:

  1. члени Східно-африканського співтовариства (Танзанія, Кенія, Уганда, Руанда, Бурунді, Південний Судан);
  2. країни Африканського Рогу (Сомалі, Ефіопія, Еритрея, Джибуті);
  3. країни долини Нілу (Єгипет та Судан);
  4. країни Південно-східної Африки (Мозамбік, Малаві, Замбія, Зімбабве);
  5. острови Індійського океану (Мадагаскар, Коморські острови, Сейшельські острови, Маврикій, французький острів Реюньйон, заморський департамент Франції Майотта).

Згідно з поділом Африканського Союзу на окремі регіони [2], до Східної Африки належать: Джибуті, Ефіопія, Еритрея, Кенія, Руанда, Сомалі, Судан, Південний Судан, Танзанія, Уганда, Коморські острови, Мадагаскар, Маврикій, Сейшельські острови.

Відповідно до даних Центрального розвідувального управління США [3], до Східної Африки зараховують: Джибуті, Кенію, Сомалі, Танзанію, Уганду, Еритрею, Ефіопію, Південний Судан.

Як видно з вище наведеного, класифікація ООН є найбільш широкою та включає Єгипет та Судан, які часто відносять до Північної Африки; Мозамбік, Малаві, Замбію, Зімбабве, які при класифікаціях дослідники зараховують до числа південноафриканських країн, заморські департаменти Франції. В той же час, класифікація запропонована ЦРУ не включає двох важливих акторів: Бурунді та Руанду, які хоч територіально більш належать до Центральної Африки, проте є учасниками Східно-африканського співтовариства.

З огляду на зв’язки між регіональними країнами та спільні ініціативи, для даного матеріалу було вибрано наступний варіант регіонального поділу:

  1. країни Африканського Рогу (Джибуті, Еритрея, Ефіопія, Сомалі);
  2. країни організації Східно-африканське співтовариство (Бурунді, Кенія, Руанда, Танзанія, Уганда, Південний Судан).

Даний варіант знаходиться на перетині наведених вище класифікацій, виключаючи північно- та південноафриканські країни, а також острівні країни та французькі заморські володіння. Зазначимо, що такий розподіл часом в науковій літературі зустрічається під назвою субрегіон Центрально-Східна Африка.

З метою підтвердження правдивості даного тлумачення Східно-африканського регіону доцільним буде навести риси, які наука про міжнародні відносини визначає як притаманні міжнародно-політичному регіону, та співставити їх з реальною ситуацією в регіоні:

  1. Регіони однорідні в соціальному і культурному відношенні, складаються з держав з однорідним соціальним устроєм і культурою;
  2. Усі держави регіону мають схожі політичні ознаки та однакову поведінку на міжнародній арені. Це країни з однаковим державним та економічним устроєм;
  3. Країни регіону об’єднані у систему національних та міжурядових політичних інституцій;
  4. Регіони економічної взаємозалежності складаються і проявляються в умовах внутрішньорегіональної торгівлі; міра залежності визначається пропорціями до національного доходу [4].

Нижче наводимо опис економічного, соціально-політичного розвитку, інтеграційних процесів у вищезгаданому регіоні.

У таблиці 1 відображено порівняльні дані темпів розвитку країн Східної Африки відповідно до показників: ВВП (номінального та на душу населення), приросту ВВП, Індексу людського розвитку (інтегральний показник, що розраховується щорічно для міждержавного порівняння і вимірювання рівня життя, грамотності, освіченості і довголіття).

З наведених цифр видно, що показники ВВП країн Східної Африки є досить низькими, проте середній темп зростання Східно-африканського  регіону становив 5.7% у 2019 році, що є найвищим регіональним показником в Африці (середньоконтинентальний приріс – 2.3%).

Драйверами економічного розвитку регіону є Танзанія, Ефіопія та Руанда, їхнє зростання, за даними Африканського банку розвитку, прогнозується на рівні: Руанда – 8% у 2020 та 8,2% у 2021; Танзанія – 6,4% у 2020 та 6,6% у 2021; Ефіопія – 7.1-7.2% у 2020-2021 рр [9]. Саме остання є країною, яка найшвидше розвивається серед африканських держав (і входить в десятку країн світу за темпами зростання ВВП), тривалі інвестиції в державну інфраструктуру позитивно позначаються на зростанні країни, як і пакет реформ, прийнятий новим прем’єр-міністром країни Абієм Ахмедом Алі. В основі – плани частково відкрити економіку іноземним інвесторам, інтенсифікація демократичних процесів та економічні реформи.

Загалом, якщо глянути на структуру ВВП останніх років найбільш розвинених країн регіону, то можна помітити тренд щодо скорочення частки сільського господарства (виняток Кенія, у якої відбулося зростання агрокультурного сектору на 2 %), зростання сектору послуг та промисловості (винятками були Кенія та Уганда, де промисловість скоротилася на 3%) [10].

Пейзаж Східної Африки, джерело: Pinterest

Разом з тим, існує ряд викликів для регіональних лідерів: Ефіопія може зіштовхнутися з нестачею іноземної валюти та застосуванням заходів для стабілізації державного боргу, що можуть дещо вповільнити темпи її розвитку. Крім того, з початком листопада 2020 року в країні розгорнувся конфлікт між урядом та повстанцями з Народного фронту визволення Тиграю, що створює суттєву загрозу для подальшого поступального розвитку не лише Ефіопії, але й цілого регіону.

У Танзанії зростає ризик повільного зростання внаслідок невизначеності у діловому середовищі та недавнього скорочення іноземних та внутрішніх інвестицій. Виклики для Руанди, Кенії – несприятливі погодні умови, як посуха у 2016-2017рр., яка знищила значну частину урожаю в Кенії. Крім того, у Кенії уже спостерігається зменшення темпів приросту – з 6,5% до 5,9% – через припинення фіскальних стимулів [9].

Разом з тим, в регіоні можна виокремити блок слабких країн – Південний Судан, Еритрея, Сомалі, Бурунді, чий розвиток обумовлюється такими факторами як крихкість держави, відсутність нормальної інфраструктури, зниження виробничих потужностей, зменшення людського, фінансового та соціального капіталу.

Виклики, з якими зіштовхуються ці країни, мають вплив на весь регіон. До прикладу, безпекова нестабільність в Південному Судані, внаслідок якої зростання в країні скоротилося на 6.8%, негативно позначається на сусідніх Кенії та Уганді у зв’язку з питаннями м’якої безпеки та економічними взаємозв’язками між країнами, оскільки Кенія та Уганда є найбільшими торговельними та інвестиційними партнерами Південного Судану. Хоча Південний Судан склав менше 1 %  від ВВП регіону, суворість його економічного скорочення зменшує регіональне середнє економічне зростання [11]. Разом з тим, економічне зростання цієї країни знаходиться у прямій кореляції з стабілізацією безпекової ситуації. Як показують останні статистичні дані, зростання Південного Судану прискорилося з 0,5% у 2018 році до 5,8% у 2019 році через мирну угоду 2018 року, яка уможливила видобуток нафти та інтенсифікацію торгівлі.

В перспективі, можна виокремити кілька глобальних факторів, які стимулюватимуть покращення регіонального розвитку: зростання цін на сировину, притік іноземних інвестицій та фінансування, та регіональних чинників – збільшення інтеграції, спільні інфраструктурні та видобувні проекти, зростання попиту на товари зі сторони зростаючого середнього класу.

Серед інших важливих для регіону економічних показників – рівень інфляції, який складає 14.5% у 2018 році, що було найбільшим показником в Африці. У 2020 році показник прогнозовано складе 11.4. Значною мірою на великий показник інфляції вплинув Південний Судан – 187.9 % у 2018 році [12].

Лідери держав Східної Африки, джерело: Africa Report

 

Важливим аспектом, який визначає темпи розвитку Східної Африки є той факт, що найшвидший економічний приріст не означають зменшення бідності та безробіття. Понад половина населення регіону зараз проживає за межею бідності; середній рівень безробіття по регіону – 36%, в Джибуті – 75%, Уганді, Танзанії, Руанді та Бурунді – 17%. У 2018 році за межею бідності проживало 30,2% населення регіону [9].  Доступ до електрики має менше половили регіону, тоді як загальносвітовий рівень – 87.5%: Кенія – 56%, Джибуті – 51.6%, Ефіопія – 42.9%, Сомалі – 29.9%, Еритрея – 46.7%, Уганда – 26.7%, Південний Судан – 8.9%, Бурунді – 7.6%.

Та найбільшою регіональною проблемою з напружена політико-безпекова ситуація. Східна Африка – один із найбільш нестабільних регіонів світу, де протягом останніх десятиліть кризи були  у кожній країні. Зокрема:

  1. Міждержавні конфлікти (Ефіопо-еритрейська війна 1998-2000, збройний конфлікт між Суданом та Південним Суданом у 2011 році);
  2. Внутрішньодержавні конфлікти (етнічні конфлікти в Руанді, Бурунді, Сомалі; громадянська війна у Південному Судані з 2020 року, конфлікт в Ефіопії 2020);
  3. Політичні кризи (Кенія 2017р, Бурунді 2015-2018рр, Судан 2019);
  4. Кризові ситуації в питаннях «м’якої безпеки» (міграційні кризи, спричинені напруженістю, зокрема, в Бурунді, Південному Судані; тероризм – угруповання Аль-Шабааб (Сомалі, Джибуті, Ефіопія, Еритрея, Уганда), Сомалі (збройні угруповання «сомалійських піратів»), Армія опору Господа (Уганда)).

Більше того, в регіоні виокремлюють дві failed state – Південний Судан та Сомалі. Вищезгадані збройні конфлікти супроводжуються зростанням бідності серед населення, нестачею продовольства (до прикладу, як у Південному Судані, де громадянський конфлікт поставив країну перед загрозою голоду), зростанням злочинності, посиленням глобальних трендів неефективного врядування та крихкості держав.

Особлива напруженість в питаннях «м’якої» безпеки спостерігається на прикордонних територіях, що пояснюється меншою увагою урядів країн до периферії та відсутністю комплексних стратегій регіонального розвитку держав.

Однією із причин політично-безпекової нестабільності є спроби політичних груп взяти під свій контроль природні багатства окремих країн Східної Африки. Серед найбільш значимих природних ресурсів – запаси нафти в Південному Судані, Кенії та Уганді, поклади нікелю та урану в Бурунді, золоті запаси Джибуті та Танзанії. Напружена ситуація в регіоні прямо відбивається на інвестиційному кліматі та нівелює ті зиски, які могли б отримати країни регіону [13].

Складність безпекового регулювання пов’язана, насамперед, з відсутністю у Східній Африці основного органу з питань миру та безпеки, що має пряму залежність від відсутності в регіоні єдиного лідера серед країн (як наприклад ПАР в Південній Африці): серед держав, які претендують на роль гегемона, можна виокремити Ефіопію, Кенію, Руанду. Крім того, регіон має безліч «розламів» за економічним, етнічним, регіональним показниками. Натомість в регіоні існують кілька міждержавних гравців: ІГАД (Міжурядовий орган з розвитку Східної Африки), САС (Східно-африканське співтовариство), EASF (Східно-африканські резервні сили). Та попри наявність кількох безпекових об’єднань – жодне не є достатньо впливовим для забезпечення стабільності та безпеки через наступні фактори: слабка організаційна  потужність, недостатнє фінансування, амбіції окремих країн регіону, відсутність політичної волі держав-учасниць, нерівність розвитку країн регіону.

Отже, з вище наведеного впливає, що спільними рисами для всього Східно-африканського регіону є  схожі теми економічного устрою, за якими більшість країн – аграрного типу з низькими темпами розвитку, спільною політико-безпековою ситуацією, яку можна охарактеризувати як напружену з значною кількістю збройних конфліктів. При тому характерною є наявність інтеграційних об’єднань (САС, ІГАД), спільних проектів та ініціатив (наприклад, LAPSSEТ  та Power Africa в енергетичній сфері), спільним ринком в рамках САС.

 

Висновки

  1. Попри наявність різних класифікацій Східно-африканського регіону, найбільш оптимальною, на наш погляд, є наступна: країни Африканського Рогу (Джибуті, Еритрея, Ефіопія, Сомалі) та країни САС (Бурунді, Кенія, Руанда, Танзанія, Уганда, Південний Судан), оскільки даний варіант знаходиться на перетині решти класифікацій та повністю відповідає характеристикам регіону, виокремленим у науці про міжнародні відносини.
  2. Східно-африканський регіон є найбільш швидкозростаючим на континенті – +5.7% у 2019 році. Та попри швидкі темпи розвитку, він зіштовхується з проблемами бідності, безробіття, високим рівнем інфляції. Драйверами економічного розвитку є Танзанія, Ефіопія та Руанда. Разом з тим, можна виокремити блок слабких країн – Південний Судан, Еритрея, Сомалі, Бурунді..
  3. Східна Африка – один із найбільш нестабільних регіонів світу, де протягом останніх десятиліть кризи були у кожній країні, що суттєво гальмує розвиток економіки та інтеграційні процеси, негативно впливає на інвестиційний клімат.. Серед причин високої даної ситуації: боротьба за природні ресурси, відсутність основного органу з питань миру та безпеки, конкуренція за регіональне лідерство, слабкість політичних інституцій.
  4. Жодне з наявних безпекових об’єднань – ІГАД (Міжурядовий орган з розвитку Східної Африки), САС (Східно-африканське співтовариство), EASF (Східно-африканські резервні сили) не є достатньо потужним для стабілізації безпекової ситуації в регіоні через слабку інституційну потужність, недостатнє фінансування та амбіції окремих кран регіону

 

Список використаних джерел та літератури

 

  1. Standard country or area codes for statistical use. United Nations: веб-сайт. URL: http://allafrica.com/stories/201502060203.html
  2. Member states. African Union: веб-сайт. URL: https://au.int/en/member_states/countryprofiles2
  3. The world factbook. Central Intelligence Agency: веб-сайт. URL: https://www.cia.gov/library/publications/the-world-factbook/fields/2144.html
  4. Барыгин И. Н. Международная регионалистика : учеб. для вузов / СПб.: Питер, 2009. 384 с.
  5. GDP per capita The World Bank: веб-сайт. URL: https://data.worldbank.org/indicator/NY.GDP.PCAP.CD?locations=ET
  6. GDP The World Bank: веб-сайт. URL: https://data.worldbank.org/indicator/NY.GDP.MKTP.CD?year_high_desc=true
  7. GDP growth (annual %). The World Bank: веб-сайт. URL: https://data.worldbank.org/indicator/NY.GDP.MKTP.KD.ZG?end=2016&start=1961
  8. 2019 Human development index ranking. United Nations Development Programme: веб-сайт. URL: http://hdr.undp.org/en/content/2019-human-development-index-ranking
  9. African economic outlook 2020. African Development Bank: веб-сайт. URL: https://www.afdb.org/en/documents/african-economic-outlook-2020
  10. The evolving structure of East African economies. URL: http://inequalities.sidint.net/soear/data/picture-of-now/east-africa-performance-story/the-evolving-structure-of-east-africas-economies
  11. East Africa defies odds, tops economic growth in Africa. The East African: веб-сайт. URL: http://www.theeastafrican.co.ke/business/East-Africa-defies-odds-tops-economic-growth-in-Africa/2560-4347860-112q638z/index.html
  1. Managing natural resources for development in East Africa: Examining key issues with the region’s oil and natural gas discoveries. The Brookings Institution: веб-сайт. URL: https://www.brookings.edu/research/managing-natural-resources-for-development-in-east-africa-examining-key-issues-with-the-regions-oil-and-natural-gas-discoveries/

Авторка: к.політ.н. Марта Олійник-Дьомочко 

Related Post

Leave a comment

Your email address will not be published. Required fields are marked *