В 1978-1987 роках тривала лівійсько-чадська війна. Під час конфлікту лівійські війська, скориставшись політичною нестабільністю та громадянською війною в Республіці Чад, ввели на її територію свої війська, спираючись на місцеві сили, що підтримували лівійців. Уряд Чаду заручився міжнародною підтримкою Франції та США, які були проти зростання впливу прорадянської Лівії в регіоні.

Проксі-війна в Чаді нагадує війну на Сході України, де є теж зовнішня військова підтримка (летальна та нелетальна зброя) воюючих сторін, підтримка агресором внутрішніх незаконних збройних формувань і т.п. Тому приклад з історії війни в Чаді може бути корисним для кращого розуміння ситуації в Україні.

Проксі-війна як частина зовнішньої політики

В другій половині ХХ століття ефективним засобом проведення міжнародних конфліктів стали так звані проксі-війни, або посередницькі війни. Проксі-війною називається конфлікт, коли дві або більше країн воюють не безпосередньо, з використанням всіх своїх ресурсів, а через посередництво інших держав або військово-політичних сил. Під час Холодної війни такі конфлікти стали особливо поширеними, оскільки даний формат конфлікту надавав можливість Великим державам, насамперед СРСР та США, за допомогою інших країн здійснювати силову політику в різних регіонах світу, уникаючи прямого  зіткнення, ціна якого могла бути зависокою для всіх.

Фактично, проксі-війна — це мистецтво загортати жар чужими руками, воюючи з мінімальними втратами сил та ресурсів.

Особливо актуальною проблема проксі-війн стала для Африки після деколонізації 1950-1960-х років, коли більшість африканських країн звільнилося з-під безпосереднього управління європейських країн. Слабкість державних структур у новостворених країнах, політична нестабільність, часті державні перевороти та заколоти, етнічні, релігійні та расові протиріччя зробили Африку  зоною постійних конфліктів. А необхідність африканських держав та політичних сил в зовнішній підтримці, разом з цілеспрямованим втручанням в справи Африки супердержав, та їх прагненням зберегти або посилити свій вплив в регіоні, перетворили Африку на поле битви для цілої низки проксі-війн.

Основні політичні актори таких війн, як правило, знаходилися далеко від  території, де точилася війна і намагалися мінімізувати свою участь у ній. Тим не менше, саме їх підтримка змінювала рівновагу сил та визначала надзвичайну тривалість таких конфліктів. Одним із таких конфліктів і стала лівійсько-чадська війна 1978-1987 років.

Увертюра конфлікту

Природне і культурне різноманіття території Республіки Чад, особливість етногенезу та історичної долі спільнот, що складали його населення, багато в чому визначили специфіку політики та історії цієї країни.

Географічно Чад поділений на два регіони: пустельна північ, що включає в себе частину пустелі Сахара, разом з нагір’ям Тібесті та рідкісними оазами, що є основними осередками життя в цьому районі, та покритий саванами південь, що включає в себе русла річок, які впадають в озеро Чад  —  Шарі, Мбулу, Бар ель-Газайль, Камадугу-Ваубе.

Республіка Чад та сусіди

Республіка Чад та сусіди

Разом з тим, саме населення Чаду поділено на дві великі групи — християн та мусульман. Мусульмани складають приблизно 50% населення, решта — дотримуються християнства та традиційних вірувань, що зазнали на цих територіях значного синкретизму. Етнічно населення Чаду поділено на ряд етносів: багірмі, тубу, загава, хауса та араби.

Подібна розділеність населення зіграло свою роль у конфлікті, і сприяло залученню жителів Чаду з різних етносів на бік різних учасників конфлікту.

Лівійській інтервенції передувала тривала громадянська війна в Чаді 1965-1979 років. Першопочатково війна велася проти диктатури президента Франсуа Томбалбая та призвела до значного розорення країни. Бойові дії проти режиму вели війська ФРОЛІНА — Фронту Національного Визволення Чаду (Front de liberation natoinale de Tchad).

В 1975 році Томбалбай був вбитий, але війна продовжилась вже між лідерами опозиції  — Хіссеном Хабре та Гукуні Уеддеєм. Водночас, сам Уеддей розглядав режим Томбалбая як «інструмент зовнішньої політики Франції», «маріонетку, через яку французи здійснювали контроль за країною». Відповідно після скинення Томбалбая він заручився підтримкою Лівії. Хіссен Хабре, в свою чергу, відкидав можливість згоди на втручання Лівії  в справи Чаду. Заручившись підтримкою генерала Фелікса Малума, що став президентом, скинувши  диктатора Томбалбая, Хабре отримав посаду прем’єр-міністра та  пішов на союз з Францією.

Опозиція

Хіссен Хабре (ліворуч) заручився підтримкою Франції, водночас Гукуні Уеддей (праворуч)  – сперся на Лівію.

Протягом конфлікту різні його сторони пітримували Лівія, США та Франція, намагаючись добитися встановлення лояльного щодо них уряду в країні.  В 1978 Лівія здійснила пряму інтервенцію в країну з метою підтримки Уеддея. В 1979 війська Хабре були витіснені із столиці Нджамени.

Участь Лівії

В ході війни різні сторони конфлікту в Чаді отримували  енергійну підтримку з боку інших держав. Власну інтервенцію Лівія здійсювала під прикриттям підтримки внутрішніх сил в країні — ФРОЛІНА та ГУНТ (Gouvernement d’Union Nationale de Transition — Перехідного Уряду Національної Єдності), а також захисту арабського населення на прикордонних з Лівією територіях.

Одночасно Лівія мала давні територіальні претензії щодо Чаду, стосовно так званої смуги Аузу — спірної території шириною 100 кілометрів вздовж лівійсько-чадського кордону, що була передана до складу Чаду ще за часів його приналежності до Франції. Кордон, легітимність якого відстоював Чад, був базований на угоді 1955 року між Францією та Лівією, який, в свою чергу, базувався на угоді 1899 року між Великою Британією та Францією про розподіл “сфер впливу” в Африці. Незважаючи на безліч протиріч, питання щодо збереження  кордону з Лівією та збереженням за Чадом смуги Аузу було тим пунктом, з яким могли погодитися  всі чадські політичні партії та фракції.

Участь СРСР

У свою чергу сама Лівія користувалася підтримкою з боку СРСР, який надсилав їй техніку, озброєння, військових радників та спеціалістів. Зокрема бомбардування столиці Чаду, Нджамени, здійснювалося з рахунок поставленими з Радянського Союзу винищувачів-бомбардувальників Су-22 та тяжких бомбардувальників Ту-22.

Основу озброєння сухопутних  військ Лівії складали отримані від СРСР танки Т-55 та Т-62, а також БМП-1. У військовому плані Лівія була повністю залежною від Радянського Союзу, оскільки майже все сучасне озброєння доволі численної на той час лівійської  армії складали саме радянські зразки. Вогнева потужність Лівії була забезпечена саме за рахунок радянської допомоги, оскільки власного ВПК в Лівії не було, їй крім того потрібні були радянські спеціалісти та можливість навчати власних пілотів та спеціалістів у СРСР. Підтримуваний Каддафі ГУНТ в Чаді в свою чергу міг отримувати озброєння лише через Лівію. В ході бойових дій лівійці насамперед намагалися воювати використовуючи сили ГУНТ, які відігравали роль піхоти, надаючи їм потрібну повітряну та артилерійську підтримку, а також також здійснюючи підтримку бронетехнікою на стратегічно важливих напрямках.

Участь США та Франції

В той же час уряд Чаду, очолюваний Хіссеном Хабре, користувався вкрай необхідною для нього підтримкою Франції та Сполучених Штатів Америки. Від США Чад отримав насамперед необхідні фінансові позики, а також установки ПЗРК «Стінгер» — для боротьби з авіацією Лівії, що до того мала можливість домінувати в небі Чаду, який власних ВПС  авіації не мав.

Франція ж надала ще більш енергійну підтримку, надсилаючи не лише зброю та техніку, але також французькі війська, військових радників та авіацію для безпосередніх бойових дій з ГУНТ та лівійцями на території Чаду. Для Франції війна в Чаді стала найбільш масштабною кампанією з часу Алжирської війни 1954-1962 років. В 1983 році, за проханням Хабре, Франція ввела свої війська до Чаду та відкинула лівійців та їх союзників спочатку за 15, а потім за 16 паралель в рамках операції “Манта”.

Справа полягала в тому, що для Франції недопущення встановлення про-лівійського уряду в Чаді мало стратегічне значення, оскільки мусило не допустити поширення лівійського, а отже опосередковано радянського, впливу на територію всієї Центральної Африки —  регіону, що його Франція традиційно вважала зоною своїх інтересів в тому числі після деколонізації. У 1986 Франція провела ефективну повітряну кампанію проти лівійської авіації на півночі Чаду, наносячи потужні удари по аеродромам та авіації противника, та примусивши лівійців відмовитися від інтенсивної підтримки своїх військ. Таким чином лівійці втратили свою надзвичайно важливу перевагу.

В цей самий час відбувся розкол серед соратників Лівії. В ГУНТ, в значній мірі спричинений військовими поразками  та активними воєнними заходами французів, зокрема бомбовими ударами, та поразками завданими лівійській авіації. В 1986 ГУНТ перестає підтримувати лівійців і переходить на бік чадського уряду. Лівія втрачає останніх союзників в країні.

Війни “тойот”

Втім найбільш суттєвий вплив на бойові дії справило постачання Францією Республіці Чад 400 позашляховиків марки Тойота, що надали ім’я заключній фазі лівійсько-чадського конфлікту, період якого 1986-1987 здобув назву “Війни “тойот”.

В умовах пустелі на півночі Чаду, де точилися бойові дії, позашляховики стали запорукою необхідної мобільності чадських військ. А оснащення їх протитаноквими комплексами “Мілан”, кулеметами та 105-мм безвідкатними гарматами перетворили мобільні загони оснащені такими машинами на потужну бойову силу, проти якої повільні та неповороткі лівійські  механізовані частини не могли вести ефективних бойових дій.

Тойоти в Чаді

Саме машини Тойота зіграли вирішальну роль на заключному етапі конфлікту та повністю знівелювали абсолютну перевагу лівійських збройних сил у бронетехніці та вогневій потужності. Підтримка США та Франції, вкупі поставленими останньою машинами забезпечили Республіці Чад повну перемогу над переважаючими силами Лівійської Джамахірії. Каддафі був вимушений попрощатися зі своїми намірами встановлення лояльного щодо Лівії уряду в Чаді та поширення лівійського впливу у Центральній Африці. Лівійські інтервенти вимушені були піти з Чаду.

Денис Москалик

Поділитися в соцмережах:


Related Post