В Україні більше року триває війна. Спроби заключити дієвий мирний договір провалюються. Сторінка з історії Мозамбіку демонструє, як тяжко і довго зупиняється війна. Разом з тим, мир у Мозамбіку показує, що заключити мир – можливо, наскільки б складною і тяжкою не була війна.

27 місяців переговорів. 13 раундів. 4 жовтня 1992 року Римським мирним договором був покладений кінець 16-літній громадянській війні Мозамбіку, яка забрала життя сотень тисяч й змусила мігрувати мільйони мозамбікців. Автомат Калашникова на державному гербі досі нагадує новим поколінням про війну.

notesfromcamelidcountry.net

Герб Мозамбіку

Нестабільність португальських колоній

Революція Гвоздик у Португалії 26 квітня 1974 року принесла кінець авторитарному режиму «Нової держави» й колоніальній присутності імперії у Африці. Протягом двох років проголосили незалежності колишні португальські колонії: Мозамбік, Ангола, Гвінея-Бісау, Кабо-Верде, Демократична Республіка Сан-Томе і Принсіпі.

Останній, разом з Кабо-Верде, вдалося уникнути воєнних конфліктів. Гвінея-Бісау з 1974 року пережила серію воєнних переворотів. Ангола і Мозамбік погрузли по коліна у громадянських війнах. В Анголі вогонь у 27-літній громадянській війні припинився лише у 2002 році.

ФРЕЛІМО

Шлях до соціалізму Мозамбіку

Шлях до соціалізму Мозамбіку

Партія ФРЕЛІМО (з порт. Фронт визволення Мозамбіку) утворилася на території Танзанії у 1962 році з об’єднання трьох націоналістичних мозамбіцьких рухів.

З радянською підтримкою до 1975 року бійці ФРЕЛІМО зайняли третину Мозамбіку. Тому після португальської Революції гвоздик виявилося, що тільки їм португальці могли передати владу. Отримавши владу, ФРЕЛІМО оголосили марксистсько-ленінський курс, однопартійність, планову економіку.

Президентом став голова партії – Машелев Самора – професійний повстанець, (проходив військове навчання у Алжирі), син заможного мозамбіцького фермера, санітар без закінченої середньої освіти.

РЕНАМО

Лідер РЕНАМО Афонсо Дхлакама (в окулярах)

Лідер РЕНАМО Афонсо Дхлакама (в окулярах)

В 1977 році військовий офіцер Андре Матсангаїсси заснував антикомуністичний підпільний рух РЕНАМО (з порт. Мозамбіцький національний опір). Гроші дали спецслужби Родезії (Зімбабве) та Південно-Африканської республіки для боротьби з їхніми опозиційними силами, котрі підтримувалися владою Мозамбіку.

Досить швидко РЕНАМО виросло з невеличкої військової групки у багатотисячне чоловіче ополчення з середнім віком 17 років. У солдатів часто рекрутували сільських хлопчиків з місцевості Матсангаїсси. Як правило, повстанці здійснювали диверсії на залізницях, у школах, урядових установах, блокували шляхи сполучення. Іншими словами – намагалося підірвати економіку й послабити владу.

У 1980х роках економіка Мозамбіку була на межі дефолту. Щоправда, не завдяки діям РЕНАМО, але, головним чином, через невдалі п’ятирічки та тотальну корупцію у країні. Фактично, дефіцит хліба, борошна та, як наслідок, голод – стали буденністю Мозамбіку.

Агітація ФРЕЛІМО

Агітація ФРЕЛІМО

Для фізичної перемоги у РЕНАМО не вистачало сил, як і в ФРЕЛІМО, тому влада і опозиція займалися виснажливим “перетягуванням канатів”. Під кінець 1980х років у РЕНАМО було близько 12 тисяч бійців, у ФРЕЛІМО – 50 тисяч. Але повстанців було тяжко дістати в густих лісах.

Медіатори

Перемир’я, видається, виглядало виходом з патової ситуації для обох сторін.

Єпископ Бейри

Єписоп Бейри - Jaime Pedro Gonçalves

Єписоп Бейри – Jaime Pedro Gonçalves

Ключем до розрішення конфлікту у Мозамбіку став католицький єпископ міста Бейра Джаїм Гонсальвес. Суттєво, що він знав діалект лідера бойовиків. Не менш суттєво, що йому довіряли як колишньому ув’язненому за нібито співпрацю з РЕНАМО (хоча, насправді, його ув’язнили на недовгий час по іншій причині – коли уряд почав переслідувати католиків)

Спільнота Святого Егідія

У 1977 році в Італії Гонсальвес познайомився з представниками римської благодійної католицької організації Спільнота Святого Егідія (ССЕ). Через організацію мозамбіцький єпископ вийшов на представників італійського уряду.

У другій половині 1980х років голова ССЕ Андреа Ріккарді часто брав участь у неформальних зустрічах між урядовцями Італії та Мозамбіку. Сама ж організація надавала гуманітарну допомогу регіонам, здобуваючи кредит довіри влади.

Камені спотикання переговорів

Для організації переговорів про мир було кілька серйозних проблем.

  1. Влада не визнавала повстанців як політичну силу, йменувала їх то образливими “bandidos armados” (з порт. озброєні злочинці), то ляльками в руках злісних сусідів. На телебаченні транслювали замовні репортажі з кривавими вбивствами селян буцімто ренамівцями, хоча, насправді, влада часто їх сама організовувала для компрометації руху.

    Озброєні злочинці

    Озброєні злочинці

  2. Територіальні зони впливу влади і “озброєних злочинців” були різними. РЕНАМО контролювали тільки сельські місцевості, ФРЕЛІМО – міста.
  3. Вийти на РЕНАМО – виявилося нелегко, адже керівництво повстанців було вкрай обережним. У Лісабоні через італійський уряд представники ССЕ Маттео Зуппі увійшов у контакт з представником РЕНАМО, колишнім колоніальним чиновником. Цікаво, для підтвердження, що у нього справді є контакти з повстанцями, португалець домовився про звільнення католицьких монахинь з полону бійців РЕНАМО.
  4. Наступним завданням медіаторів було провести зустріч з тодішнім лідером РЕНАМО, Афонсом Дхлакамою, котрий не хотів вилазити зі свого сховища у лісі. Цікаво, що єпископ задля гарантій безпеки вдягнув єпископські ряси (і навіть написав заповіт). Джаїму Гонсальвесу вдалося переконати Дхлакаму, що подальші переговори будуть безпечними.

Зрештою, в кінці 1980х років, після клопіткої роботи, утворився сприятливий клімат для того, щоб сторони сіли за стіл перемовин.

Римські переговори

  • Тривалість зустрічей контактних груп: 27 місяців (липень 1990 – жовтень 1992 років).
  • Місце переговорів: Рим.
  • Посередники: двоє згаданих членів ССЕ, єпископ Бейри (представляв народ Мозамбіку), італійський урядовець з МЗС Маріо Раффаеллі.
  • ФРЕЛІМО та РЕНАМО: по 5-6 делегатів. Серед представників ФРЕЛІМО був Арманду Гебуза, президент Мозамбіку 2005-2015 років.
  • Час від часу на переговори приїжджали африканські президенти, представники ООН та інших міжнародних організацій.
pace a roma

Зліва направа: Афонса Дхлакама, Маріо Раффаеллі, Жоакін Чіссано, Андреа Ріккарді

Атмосфера

Переговори проходили у атмосфері цілковитої недовіри й кожний старався бути хитрішим. Спочатку ворогуючі сторони не хотіли визнавати один одного та потискати руки.

Представники РЕНАМО попередні вже більше 10 років вели підпільну боротьбу, переховуючись у лісах. Коли над Римом пролітав звичайний літак, повстанці рефлекторно почали хапатися за голови й шукати прикриття.

Перед медіаторами першим завдання було змінити воєнний спосіб мислення сторін й знайти те, що об’єднує. Представники влади і опозиції Мозамбіку мали не просто підписати папірці й поставити мокрі печатки, а погодитися припинити те, що стало звичкою за 16 років: воювати, грабувати, переховуватися і т.п.

Зрештою, кожний пункт мирного договору був ретельно погоджений і прийнятий двома сторонами.

Підписання договору

Голова уряду Мозамбіку в Римі Армандо Емільйо Гебузою та голова делегації РЕНАМО в Римі Рауль Мануель Домінгос підписали У Римі мирний договір.

Після тривалих тяжких раундів переговорів 4 жовтня 1992 року у Римі договором “Генеральна угода про встановлення миру в Мозамбіку” РЕНАМО та ФРЕЛІМО домовилися:

  • ввести багатопартійну систему
  • провести вільні вибори
  • конституційні реформи
  • сформувати нову спільну армію
  • забезпечити амністію усім повстанцям
  • розпустити поліцію

Тріщина миру

Щоправда, більш ніж 20-літній мир у Мозамбіку похитнувся у 2013 році. На фоні політичного незадоволення незмінним лідером РЕНАМО Афонсо Дхлакама відновилися незначні періодичні спалахи сутичок з поліцією. За рік перманентних зіткнень були вбиті десятки осіб. 22 жовтня 2014 року підписаний мирний договір. Знову між Дхлакамою та Гебузою.

2014 peace

Дхлакама та Гебуза знову миряться

Артем Бабак

Поділитися в соцмережах:


Related Post