Результат пошуку зображень за запитом "африканський національний конгрес"

Події в Південній Африці схвилювали весь світ. 27 лютого Парламент Південно-Африканської республіки вирішив змінити статтю 25 Конституції країни, яка стосується земельних відносин. Мета – дозвіл перерозподіляти (через конфіскацію) землю, яка належить білим фермерам. Якщо до 31 серпня 2018 року пропозиції законодавців змінить Комітет змін до Конституції, то у ПАР дозволять відбирати ріллю у них без будь-якої компенсації. Такі різкі дії відразу викликали асоціації з марксистським режимом Зімбабве – там президент Мугабе теж провів схожу “реформу” з плачевними наслідками для економіки. Після цього багато спеціалістів європейського походження покинули країну, а нові землекористувачі не втримали рівень виробництва. Результат – гіперінфляція та занепад господарства. То що ж штовхає ПАР – колись найрозвинутішу державу континенту – до прірви? Невже це чорний расизм та соціалістичні ідеологеми? Чому саме зараз?

Причина банальна – бажання зберегти владу, що вислизає з рук.  Африканський національний конгрес вже 24 роки беззмінно править країною, після ліквідації апартеїду, спираючись на чорну більшість. Але ефективного господарювання не видно, як і вирішення міжобщинних протиріч. Не лише білі африканери перебувають в опозиції – свої погляди мають і інші народи, зокрема зулу (Інката). Навіть сам АНК, монополізувавши владу, перетворився на конгломерат фракцій від представників різних корінних народів – коса, зулу, тсвана. Міжетнічні конфлікти в суспільстві та політиці загострились після 2008 року, коли ПАР ввійшла у період затяжної економічної стагнації.

Тож політики вдалиь до давно випробовуваного механізму – мобілізувати електорат на онові безмежного популізму. Реанімуються ідеї витіснення білих та відновлення соціальної справедливост, які знаходять сприятливий грунт серед корінної бідноти, що поповнює міські джунлі. А що буде в результаті – то вже проблема майбутнього.

Подібного рішення чорношкірі виборці країни очікують уже декілька років. Ще у 2016 році президент Південної Африки Джейкоб Зума подав до парламенту законопроект, за яким дозволявся примусовий викуп ріллі у білих фермерів. Але таку ініціативу як «недостатню» «завалила» парламентська опозиція (одна з фракцій того ж монументального АНК). Власне, опозиція і запропонувала відбирати ріллю у білих без жодних компенсацій, щоб нарешті завершити земельну реформу, розпочату у 1990 році.

Ще в кінці “білого” правління у ПАР вирішили повертати ріллю колишнім власникам через реституцію. Такий крок не дав жодних змін у структурі землекористування, бо білошкірі фермери і так є корінним населенням Південної Африки. У 1994 році в країні дозволили вільний продаж ріллі. Структура землекористування змінилась несуттєво – 72% всієї землі у 2017 році і далі належала білим фермерам. За логікою парламентської опозиції, саме примусова конфіскація землі без компенсацій допоможе подолати декількарічну економічну кризу та відновити «справедливість» у землекористуванні.

Обіцянки та парламентські дебати тягнулись роками. Але тут зіграв роль неподіваний тригер. Джейкоб Зума полишив свій пост 14 лютого 2018 р., через корупційні скандали та розкол у правлячому Африканському національному конгресі. Його  ж однопартійці піддали Зуму шаленній ритиці через незвмотивовану розтрату фінансів у власних інтересах. На чолі держави несподівано опинився віце-президент та голова АНК Сиріл Рамафоса. Але ненадовго – вже через рік пройдуть чергові президентські вибори. І АНК не лише втрачає популярність, але й вже кілька років стоїть перед загрозою фрагментації на кілька партій. Більш помірковані політики переходять до інших рухів, навіть африканерської Демократичної партії.

Більше того, подібні зміни керівництва стають тенденціями- Зума теж прийшов до влади після скандальної відставки попереднього президента Табо Мбекі, віце-президентом якого він був. Але Зума вів відкриту боротьбу проти свого партнера у владі. Це ще одне свідчення, що нестабільність політичної системи стала тенденцією, і лише набуває нових обертів.

 Еліта поділена. Країна дефрагментована, по суті стоїть перед загрозою внутрішнього поділу і потенційного розпаду. Щоб не програти вибори, партія влади взялась пограти на бажанні «покінчити з колонізаторами», знайшовши спільного ворога для більшості груп населення.

Лише минулоріч на угіддя білих фермерів було понад 300 атак, через які загинуло понад 70 осіб. При цьому президент Зума говорив, що «поки що не закликає різати білих, але це лише поки що». Перед виборами, найімовірніше, таки почнуть реформу, змагаючись у радикальності. Та щастя такі дії не принесуть. Країна ризикує потрапити під осудження держав Заходу, що попри боротьбу з “білим расизмом” дбають про право приватної власності. Африканери обуряться – а їх не кілкьа десятків тисяч, як у Зімбавбе, а мільйони. Врешті і поштовху для економіки навряд чи швидко дочекаємось – треба досвід роботи у агросекторі. Врешті, подальший занепад з ризиком громадянської війни. Але поки що є час пригальмувати і задуматись. Прості рішення – не завжди панацея.

 Юрій Олійник

Поділитися в соцмережах:


Related Post